Cпецпроекти

Наді мною знущалися батьки: історії людей, які пережили домашнє насильство


Існує умовне поділення сімей на благополучні та неблагополучні. До других належать родини, в яких батьки – алкоголіки/наркомани, жодний з дорослих не має роботи або діти змалечку змушені заробляти. Якщо в сім’ї немає таких проблем, її вже апріорі вважають благополучною. Проте є інші проблеми, про які не завжди говорять вголос.

Наші героїні розповідають про своїх батьків, які не вживали надмірно алкоголь і не приймали наркотики, але при цьому поводилися щодо них жахливо.

Тетяна (ім’я змінено)

Батьки розлучилися, коли я була зовсім маленькою, і я залишилися жити з мамою. Кажуть, що для дітей величезний стрес жити в неповній родині. Мене ж відсутність батька поруч не лякала: я сприймала це як належне. Він рідко приходив, іноді приносив якісь подарунки на свята. Коли я була малою, ми майже не спілкувалися. І, якщо чесно, я не дуже хвилювалася: він мене нічим не зацікавлював, не виявляв до мене жодної ніжності. Якби його не було, я б не дуже сумувала. 

Іноді я питала в мами, чому вони з батьком розлучилися, і вона на зло казала, що ніколи його не любила. Чому вона за нього вийшла, я зрозуміти не могла. Мати, здавалося, його просто ненавидить. Мене вона, мабуть, також ненавиділа: я була схожою на батька зовнішньо і, напевно, нагадувала їй про не найкращі роки їхнього шлюбу.

Усім навколо здавалося, що мама мене обожнює. Вона завжди хизувалася моїми успіхами, казала друзям, яка я класна і талановита. А вдома насправді було пекло: вона постійно кричала на мене, била – руками, речами, які траплялися під руку. Колись вдарила мене курткою і розсікла брову застібкою. Іноді крутила рушник, іноді била бляшкою ременя. Била за невиконану вчасно домашку, била, коли була в поганому настрої. Коли вона починала на мене кричати, а я огризалася у відповідь, теж била. 

Я не була простим підлітком, і не останню роль зіграла в цьому саме мама. Крім биття, вона постійно порпалася в моїх речах, читала мій особистий щоденник, лізла до смс-повідомлень. Мені хотілося все ховати. Ми жили з нею в одній кімнаті, і можливості сховати щось були мізерні. Але я намагалася: засовувала щоденник під матрац або подушку, телефон завжди носила із собою, навіть до туалету. Якось, ідучи до магазину, я випадково залишила його вдома. Мама прочитала мою переписку з тодішнім хлопцем і влаштувала розбірки: їй здавалося, що ми робили один одному якісь натяки на секс, хоча там нічого такого не було.

Мати постійно повторювала мені, що до весілля кохаються лише проститутки, що такі дівчата ніколи не виходять заміж. Колись ми дивилися фільм, і там була сцена, де дівчині перевіряють цноту. Мати казала, що теж хоче мене перевірити, що візьме дзеркальце і зробить це. Врешті-решт, я мала таку відразу до сексу, такий страх перед ним, що роками боялася це зробити. З хлопцями, звісно, не складалося – частково через мій страх перед сексом теж.

У старших класах та в університеті стало ще гірше: ми сварилися постійно. Їй не подобалося, що я роблю вдома, як я спілкуюся з друзями, вона продовжувала підслуховувати мої розмови. Бити вона мене вже боялася: одного разу я дала їй здачі, і вона зрозуміла, що я можу зробити це ще раз. Проте першою я її не била ніколи в житті, а, давши здачу, ще довго почувалася найжахливішою людиною у світі.

У старших класах через болісне розставання я хвилювалася, у мене було щось віддалено схоже на депресію: я могла не їсти кілька днів, лежала в ліжку і плакала. Мені не хотілося виходити з квартири, а коли я себе змушувала, радості не відчувала. Все навколо здавалося пластиковим. Я думала, що світ перестав для мене існувати. Одного дня я зрозуміла, що просто не можу йти до школи, настільки мені було погано. Мати кричала, замахувалася на мене, а я просто лежала і плакала.  Вона зателефонувала батькові, він прийшов, також почав кричати, кілька разів вдарив мене по голові. Обзивав мене і бив. Мати дивилася на все це і нічого не робила. Виходячи з квартири, батько щось спитав мене, я не почула і перепитала, він закричав, що потрібно його слухати, і кинув у мене черевиком – прямо в обличчя. 

На останньому курсі університету я знайшла роботу, почала збирати гроші. Накопичила певну суму, скооперувалася з друзями і винайняла квартиру. Ми жили утрьох у двокімнатній, і я була в кімнаті з подругою. Окремої кімнати у мене не з’явилося, але я відчула неймовірне полегшення. Ще довго я не могла звикнути, що не треба нічого ховати, що ніхто не читатиме мою приватну переписку або щоденники. Насправді й досі не звикла і ховаю деякі речі – за старою звичкою. На мене ніхто не кричить, не б’є. Я стала менш нервовою і навчилася спокійно розмовляти. Раніше я могла навіть у дрібних суперечках переходити на крик і починати ревіти.

Я майже не спілкуюся з батьками. Коли спілкуємося, відчуваю лише тяжкість. Коли я переїхала, обидва подобрішали до мене. Але я не відчуваю, що маю сили з ними миритися. Та і чи треба, чесно, не знаю.

Аліна (ім’я змінено)

Я завжди мала повну й зовні щасливу родину: мати, батько, я і двоє моїх братів. Нікому з друзів я довгий час не могла сказати, що іноді єдине, чого я хочу – втекти. 

Мій батько понад усе поважає патріархальну модель родини – ту, в якій у дівчат і жінок найменше прав.  Він забороняв мамі зафарбовувати сивину й голити ноги. Змушував завжди надягати скромний одяг – спідницю набагато нижче коліна, хустку на голову, нічого, що облягало б. Жодного макіяжу. Звісно, я теж не мала права ані купувати косметику, ані користуватися нею. Стригти волосся він теж забороняв, хоча я мріяла його вкоротити. І розпущене носити теж не можна було, лише хвіст або коса. Влітку не можна було носити шорти, та я б і не носила: ноги мені теж голити не можна було, і я соромилася. Однокласниці і так підсміювалися наді мною, а якби побачили неголені ноги, ще більше б знущалися. Спідниці я носила лише до щиколоток, і то рідко. Зазвичай ходила лише в джинсах – і взимку, і влітку.

Батько завжди більше любиа братів, бо вони є прямими спадкоємцями. Спочатку все класне – наприклад, новий телефон – купували старшому брату, потім цей телефон діставався молодшому, а потім – мені. Братам дозволялося значно більше. Молодшому можна було самому гуляти років з 10, наприклад. А мене одну нікуди не відпускали. Батько вважав, що дівчинці не варто гуляти одній. Та і нечисленних дівчат, з якими я спілкувалася, він ненавидів, називав їх тупими шльондрами. Розповідав мені про них якісь нісенітниці: то він бачив їх біля шосе, вдягнених у мініспідниці, то бачив у клубі, де вони напивалися. Але ці дівчата не пили – принаймні тоді, у школі, коли я з ними спілкувалася. Після закінчення школи зв’язок втратився, і друзів у мене зовсім не залишилося.

Я ненавиділа те, що не можу вийти погуляти, а мої брати спокійно можуть. Те, що я фактично не можу робити зі своєю зовнішністю хоча б щось, що хочу. Фарбуватися мені ніколи не хотілося, а от змінити одяг на більш зручний та підстригти це обридле довге волосся хотілося. Навіть мріяла про стрижку під хлопчика, проте розуміла, що батько вб’є мене, якщо я це зроблю. Він не раз піднімав на мене руку. Синці лишалися, але під одягом їх видно не було, а по обличчю і руках він не бив. Хлопцям теж діставалося, іноді навіть частіше: у них було більше волі, і вони могли «загратися», як батько казав.

Я знала, як не давати приводів злитися. Треба було слухатися, мовчати, регулярно прибирати, готувати. Брати не прибирали і не готували, все робили ми з мамою.  І це я досі вважаю нормою, хоча мені нерідко хотілося, щоб нам хтось допоміг. Принаймні я навчилася добре готувати.

Ми ніколи не говорили з батьками про хлопців. Я просто розуміла, що не маю права заводити стосунки. Про поцілунки чи секс теж не йшлося. Про секс я взагалі знала лише зі школи і дізналася більше, коли вдома з’явився інтернет. Я усвідомлювала, що для мене інтимні стосунки – це табу. Це можна було зрозуміти з того, що батько казав на інших дівчат, які зустрічалися з кимось відносно довго. Але стосунки мало мене хвилювали. Іноді я замислювалася, чи хотіла б я з кимось зустрічатися, проте мене ніхто не приваблював. Лише пізніше я зрозуміла: все, що я тоді відчувала до інших хлопців, – страх.

В університеті я познайомилася з хлопцем. Ми почали спілкуватися, і я зрозуміла, що він мені подобається. Я вперше закохалася. У мене ще була залежність від батьків: я мала звітувати, де я і з ким, вони знали розклад моїх пар і, якщо я затримувалася, починали обривати телефон, телефонувати, писати sms-ки. Мама могла приїхати до університету і з’ясовувати у викладачів, чи справді відбувався студентський концерт, про який я говорила, чи не прогулюю я пари. Закохавшись, я таки почала прогулювати, бо хотіла побути з ним, а іншої можливості просто не було.

Він постійно питав, чому ми не можемо погуляти після пар або на вихідних, чому я так поспішаю додому. Довелося розказати. Я боялася, що він одразу кине мене. Але навпаки – він почав підтримувати мене, казати, що так далі тривати не може. Що я не можу все життя настільки залежати від батьків і не мати змоги щось зробити самостійно.

Ми вирішили одружитися і зняти квартиру. Не буду розказувати, який скандал чекав на мене вдома, просто не хочу про це згадувати. 

Я щаслива, що в мене є чоловік, який мене кохає і витяг звідти. Я не обірвала всі стосунки з батьками, ми іноді спілкуємося і бачимося, проте я розумію, що батько вважає мене зрадницею. А от мама радіє. Вона любить і поважає мого чоловіка, їй подобається, що він піклується про мене і ніколи мене не ображає. На жаль, їй не так пощастило, але йти від батька вона не хоче. Не раз казала, що любить його. Брати поки живуть з батьками, але старший теж незабаром планує одружитися і переїхати. Сподіваюся, в нього буде нормальна родина – краща за нашу.

#bit.ua
Читайте нас у
Telegram
Ми в Телеграмі
підписуйтесь

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: