Cпецпроекти

Медіа-арт, дика природа та спогади у зоні відчуження. Чому нам потрібно переосмислити Чорнобиль?


Вперше я поїхала на екскурсію в Чорнобиль кілька років тому, задовго до виходу серіалу від HBO. Тоді, здається, ця тема несильно висвітлювалася в нашому інформаційному просторі. Так, до чергової річниці виходили фільми, проводились якісь дослідження, розсекречувалась або не розсекречувались таємна інформація, та все це не набирало надто великого розголосу. А особисто я не надто багато знала про Чорнобильську катастрофу, її причини та наслідки, хоча всі 10 років у школі 26 квітня у нас був спеціальний урок, присвячений вибуху на ЧАЕС.

Зізнаюсь, тоді я поїхала в зону відчуження радше з цікавості, щоб отримати дозу адреналіну у своєму досить комфортному та не надто ризикованому житті. А переживання інших людей на кшталт «Там же небезпечно, не їдь!» не розділяла. Незадовго до того був побудований новий саркофаг, але все, що я про нього знала, – це те, що він коштує близько двох мільярдів євро, і тепер ми точно будемо в безпеці.

Це може звучати дивно, але як людині, яка боїться всього на світі, в Чорнобилі мені дуже сподобалось, я почувалася максимально безпечно: довкола безлюдні вулиці, тиша, багато дерев, на душі – спокій, а не тривога чи страх. Коли ти тільки опиняєшся в Чорнобилі, місті, розташованому приблизно за 30 км від самої атомної електростанції, то начебто телепортуєшся в радянське минуле (в якому я ніколи не бувала, але приблизно так його завжди й уявляла). Зараз там живуть люди, які обслуговують всю зону, стежать за показниками радіації. По вулицях їздять дуже старі автомобілі та екскурсійні автобуси. Прогулянки містом-привидом Прип’ять не лякають і не допомагають уявити масштаби трагедії та її значення для нас, а скоріше дозволяють насолодитися простором без людей, послухати цікаві історії гідів та задуматися про своє вічне. Саркофаг та реактори просто стоять собі і не викликають жодних емоцій.

Чорнобильська катастрофа давно перетворилася на туристичний бізнес. З одного боку, це плюс до бюджету та інтерактивна форма вивчення минулого, а з другого – звичайний «атракціон адреналіну» з цікавими, але не завжди правдивими історіями, де тобі не нав’язують жодні погляди, але й не спонукають до формулювання висновків. 

Після виходу серіалу від HBO тема Чорнобиля набрала нових обертів в інформаційному просторі, про це почали багато говорити й писати не тільки в нас, а й у всьому світі – з’являлася нова інформація, збурювався загальний інтерес. І звісно з’явилося більше охочих відвідати зону відчуження. Я також подивилася серіал, хоча не мала особливих очікувань, але він мене справді вразив – набагато більше, ніж сама поїздка в Чорнобиль, більше, ніж розповіді гіда, ніж дозиметр, що зашкалює у тебе в руках (дуже рідко і в спеціальних «брудних» місцях, про які знають гіди), більше, ніж розуміння, що ти стоїш поблизу лікарні, в підвалі якої досі лежить одяг пожежників та продовжує випромінювати радіацію, що перевищує всі можливі показники. 

Вразило мене ще й усвідомлення того, що про катастрофу, яка зачепила всю Україну, більшість з нас майже нічого не знала. Ми знали дату «26 квітня» і «вибух на ЧАЕС», а про причини та наслідки, уроки, які ми мали б винести – вже значно менше. А змотивував дізнатися та повернути тему в простір обговорень художній серіал, який був знятий навіть не українцями. Чому не ми розповідаємо світові про свій унікальний досвід, а розповідають, як все було, нам? Чому зарубіжний художній серіал у світових масштабах зробив для популяризації теми Чорнобильської катастрофи більше, ніж ми за всі ці 33 роки? А які меседжі ми транслюємо у світ та яке ставлення до Чорнобиля та образу України через нього ми готові формулювати зараз та чи формулюємо взагалі?

Поставити собі ці питання та спробувати на них відповісти мені допомогла моя друга поїздка в зону відчуження, яка кардинально відрізнялася від попередньої хоча б тим, що більше зачіпала питання майбутнього, ніж минулого. 23 жовтня я опинилася в цілковитій темряві в засекреченому радянському містечку Чорнобиль-2. Поряд – 40 людей у білих комбінезонах, ледь помітні обриси моторошної та величезної загоризонтної радіолокаційної станції «Дуга» – одного з найвідоміших символів радянської секретності. А потім ми побачили «Сяйво Чорнобиля».

«Сяйво Чорнобиля» – це медіа-арт-перформанс від митців проєкту ARTEFACT Валерія Коршунова та Ярослава Костенко, які за допомогою світла та музики (написаної на основі звуків Чорнобиля) перетворили «Дугу» на діджитал-скульптуру. Її розміри – 690х135 м. «Сяйво Чорнобиля» було зафіксоване Книгою Рекордів України як найбільша лазерна інсталяція. Цей перформанс додає нових сенсів у загальне уявлення про «Дугу» зокрема та Чорнобиль загалом.

Що хотіли показати митці проєкту ARTEFACT?

ARTEFACT – це соціально-культурний проєкт, який має на меті переосмислення Чорнобильської трагедії в історії України, боротьбу з фейками та поширенням неправдивої інформації навколо Чорнобиля і створення нових культурних сенсів сучасності. 

Як завдяки сучасним діджитал-інструментам мистецтва вдалося переосмислити один з найбільш відомих символів радянської пропаганди, станцію «Дуга», в сучасну діджитал-скульптуру, арт-об’єкт, який символізує звільнення від радянського минулого, так ми можемо переосмислити Чорнобиль, створювати нові сенси, транслювати власні повідомлення у світ.

Саме про це говорить і організатор проєкту ARTEFACT, медіа-артист Валерій Коршунов:

«Сьогодні ми створюємо найбільшу лазерну інсталяцію в Україні для того, щоб показати, що моторошні символи Радянського Союзу можуть стати потужними арт-об’єктами сучасної України. Чорнобиль – це наше минуле, яке ми не можемо змінити. Проте ми повинні формулювати власні меседжі, щоб змінити сприйняття України в контексті трагедії Чорнобиля зараз та у майбутньому. Найкраща форма, зрозуміла для усього світу, – це арт. Другий рік ми створюємо цифрові артефакти Чорнобиля задля переосмислення не тільки атомної, але й інформаційної катастрофи».

Тотальна секретність радянських часів та породжені нею інформаційні маніпуляції – це все символи Чорнобильської катастрофи. Виявляється, що боротьба з фейками може відбуватися не менш складно та болісно, ніж боротьба з радіацією. Як наслідок, від інформаційної катастрофи постраждало не менше людей, ніж від атомної, наслідки якої так само складно побачити та оцінити. Крім того, трохи сумно усвідомлювати, що навіть для багатьох українців знайомство з Чорнобилем відбулося тільки через серіал HBO, художню інтерпретацію катастрофи та авторський погляд режисера на події, які відбувалися на нашій території. І насправді я не применшую значення серіалу, а навпаки – дуже вдячна його творцям і всім рекомендую до перегляду. Але й усвідомити це нам необхідно хоча б для того, щоб нарешті почати створювати власні культурні продукти, щоб відповісти на запит про сучасне сприйняття Чорнобиля самими українцями.

У цьому сенсі митці проєкту ARTEFACT виступають просвітниками, які формують нові інфоприводи та показують Чорнобиль із зовсім іншого погляду. «Сяйво Чорнобиля» – це вже третя активація проєкту. Свою першу діджитал-скульптуру у центрі Прип’яті вони презентували в листопаді 2018 року, ще до виходу серіалу, привертаючи увагу до питань медіаграмотності, маніпуляцій та поширення фейкових новин. Тоді про це написали такі видання, як The Guardian, El Confidencial, VICE, Bloomberg, Reuters, Associated Press, що дозволило охопити понад 80 млн. людей по всьому світу. Наступним був медіа-арт-проєкт Digital Culture на фестивалі Burning Man, який увійшов в перелік найкращих за версію видання Dezeen, там же був активований AR портал у Чорнобиль. У своєму інтерв’ю для bit.ua організатор та митець проєкту Валерій Коршунов звернув увагу на те, що і Burning Man, і Чорнобиль почалися 33 роки тому. І тепер в одній частині світу серед відродження природи майже постапокаліпсис, а в іншій, у мертвій пустелі, – свято життя.

Так, в Чорнобилі зараз відбуваються зовсім нові процеси. Життя та дика природа вже давно повернулися в зону відчуження та перетворили її на Чорнобильський заповідник. Завдяки фотопасткам ми знаємо, що на цю територію тепер прийшли рисі, вовки, дикі кабани, ведмеді, олені та коні Пржевальського. До речі, на сьогодні, це єдина повністю дика популяція цих коней, що складає вже понад 100 особин, як повідомляє Державне агентство України з управління зоною відчуження. Це лягло в основу ще однієї роботи проєкту ARTEFACT – муралу «Погляд у майбутнє», автором якого є Валерій Коршунов. Він зображений на стіні машинного залу Чорнобильської АЕС, щоб також нагадувати про необхідність продукування нових сенсів. Адже катастрофа на ЧАЕС – це минуле, яке ми не змінимо, а ось яким буде майбутнє Чорнобиля залежить від нас.

Можливо, колись Чорнобиль стане відкритою арт-галереєю українських митців і набуде зовсім іншого значення для нас. Зокрема, той же арт-об’єкт «Сяйво Чорнобиля» відсилає до аналогії з північним сяйвом – унікальним явищем, заради якого люди їдуть на край світу. Його автор Валерій Коршунов сподівається, що колись люди будуть приїжджати до нас, щоб так само подивитися на перформанс «Сяйво Чорнобиля», який він планує повторювати й надалі. Та насамперед для цього ми маємо самі переосмислити Чорнобильську катастрофу та вирішити, який культурний меседж про себе ми хочемо нести у світ. А я переконана, що рухатися далі без засвоєння, вивчення, усвідомлення і прийняття уроків минулого – не можливо.

Переосмислення помилок та свідоме поширення інформації – це тема, яку своєю арт-діяльністю порушують і митці проєкту ARTEFACT. Все це можна буде простежити в документальному арт-кіно «Артефакти Чорнобиля», завершальний етап зйомок якого відбувся під час медіа-перформансу на «Дузі». Фільм вже отримав підтримку та найвищий бал за оцінками експертів Українського Культурного Фонду у конкурсі серед 170 проєктів та має вийти у 2020 році. Продюсером та режисером фільму виступає організатор та медіа-артист проєкту ARTEFACT Валерій Коршунов, виконавчим продюсером – організатор проєкту ARTEFACT  Світлана Коршунова. 

#bit.ua
Читайте нас у
Telegram
Ми в Телеграмі
підписуйтесь

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: