«Іноді боялася, що прилетить». Я дівчина, яку постійно плутають з хлопцем
Я дівчина, яка носить коротку стрижку, і мене постійно плутають з хлопцем. Як мені з цим живеться? Якщо чесно, це в якийсь момент перестало бути смішним.
«А чому ти не відпускаєш волосся?» — це питання чую, мабуть, частіше від слова «Привіт».
Сім років я ношу коротку стрижку. Сім років мене постійно плутають з хлопцем, намагаються вигнати із жіночих туалетів, називають «братіком», вважають геєм або лесбійкою. Я людина терпелива і теж люблю посміятися над уявними проблемами «білих людей», та навіть мені ці ситуації набридли настільки, що вже хочеться поділитися ними: закрити врешті-решт цей гештальт і, можливо, хоча б трохи змінити ставлення до зовнішности інших людей.
Принаймні, я на це дуже сподіваюся.
Як все почалося?
Жодних історій на кшталт «Я хотіла бути схожою на хлопця» або «Я зголила волосся через нещасливе кохання» не буде. Підстриглася, бо це була давня мрія: завжди подобалося коротке волосся у дівчат. Експериментувала з довжиною: то відрощувала до підборіддя, то залишала короткий їжачок менше сантиметра довжиною. Їжачок подобався найбільше. Я навіть купила собі машинку, щоб можна було не бігати до перукарні щомісяця.
Мені нарешті подобалося дивитися на людину у дзеркалі: здавалося, я завжди мала такий вигляд, і зачіска пасувала мені, як не пасувала жодна інша. Я була настільки щасливою, що навіть пританцьовувала по дорозі до університету, зазираючи майже в кожну вітрину.
А потім мене вперше переплутали з хлопчиком. Може, хтось плутав і раніше, та просто про це не казав вголос. Я їхала в маршрутці з другом, ми стояли у проході, і на одному з поворотів я ледве не впала. Друг встиг мене врятувати, схопивши за талію. Цей жест неоднозначно розцінила одна з пасажирок, жінка років п’ятдесяти.
Вона підходила до дверей, навмисне нас штовхнула, а потім розразилася цілою тирадою: «Кохання своє будете розводити в кущах! Зараз інша влада, і вже ніхто не дозволить геям усиновлювати дітей!»
Якщо чесно, тоді мені стало смішно. Іншим пасажирам теж. Хтось навіть крикнув: «Це дівчинка взагалі-то». Обурена жінка, яка продовжувала щось бурчати про геїв та аморальність, не розчула і вийшла на найближчій зупинці.
Подружки почали обережно запитувати, чи, бува, не лесбійка я.
— Знаєш, добре, що ти не лесбійка, — сказала мені К. після мого зізнання у власній гетеросексуальності. — Я боялася б тебе.
— Чому?
— Ну, раптом ти б почала клеїтися до мене, приставати.
— А чому ти думаєш, що якби я була лесбійкою, то обов’язково мала б до тебе інтерес?
Подруга обурилася:
— Ти натякаєш, що я тобі не сподобалася б?!
Інша подруга якось виклала мою світлину у спільноті – не пам’ятаю навіть, у якій та навіщо. І 90% коментарів були обговоренням моєї статі. Подругу почало це злити, і вона написала якийсь лайливий коментар, який я потім попросила видалити. Потім вона видалила і світлину.
У чому проблема?
Побачення не раз псували незнайомі люди, які думали, що ми з хлопцем геї. Вони не соромилися підходити, розглядати, вголос обговорювати між собою, це два гомосексуали чи ні. Одного разу хлопець проводжав мене до зупинки і поцілував. Потім виявилося: до нього причепилися якісь чоловіки – вони питали, що це щойно вони побачили.
У туалетах іноді намагаються вигнати, кажучи, що це жіночий. Деякі дівчата, які бачать мене, розвертаються та виходять, розглядають позначку на дверях ще раз. Вже маю умовний рефлекс: здригаюся, коли в туалеті є черга, і зітхаю з полегшенням, коли там нікого немає, — точно не буде незручних ситуацій.
Найгірше було жити в невеликому місті: там найменше звикли до зовнішности, що бодай якось тягне на «нестандартну». Саме в невеликих містах мене найчастіше запитували — нерідко й агресивно, — дівчинка я чи хлопець. Спочатку було смішно, потім — дратувало, іноді було страшно. Коли ти йдеш за руку з хлопцем, а п’яні чоловіки кричать вам у спину: «П*дори», вже якось зовсім не смішно. Коли тебе підозріло запитують, якої ти статі, та уточнюють, на яких наркотиках ти сидиш – теж (я не вживаю, якщо що). Іноді я справді боялася, що мені прилетить. А битися я не хочу та не вмію.
Досі боюся ходити з хлопцями за руку, намагаюся частіше носити спідниці та сукні. Та і в них теж плутають, звертаються «Молодий чоловіче». Колись назвали хлопцем, коли я була в короткій спідниці та мало нафарбовані нігті. У маршрутці якийсь чоловік запитав, хлопчик я чи дівчинка – я була вдягнена в сукню та панчохи. На моє питання, чи багато в нашому місті він бачив хлопців, які б носили сукні та панчохи, він невизначено потиснув плечима та додав: «Нє, ну у вас же волосся коротке, от і спитав».
Я можу проаналізувати, чому так: маю високий зріст та широкі плечі, взагалі не фарбуюся. При цьому мені не здається, що я схожа на хлопця. І загалом є підозра, що людям, з якими випадково пересікаюся на вулиці або в суспільних місцях, немає потреби з’ясовувати мою стать.
У чому глобальна проблема?
У стереотипах «коротка зачіска — хлопець», «коротка зачіска в дівчини — точно лесбійка». У тому, що суспільство досі має розпливчасте поняття особистих меж людини і не соромиться їх порушувати. У непроханих порадах та думках щодо чужої зовнішности, які подаються як об’єктивні. У гомофобії. У тому, що ми досі вважаємо нашу думку щодо того, як мають виглядати інші люди, єдино правильною та непохитною.
Раніше я вважала фрази «Відрости волосся, і до тебе перестануть чіплятися» цілком справедливими – так, це ж я провокую людей своїм виглядом на певну реакцію. Згодом подумала, що такі поради можна цілком вважати проявом віктімблеймінгу, тобто звинуваченням жертви. «Виглядай нормально, і тебе не чіплятимуть». «Чого дивуватися, ти ж їх провокуєш». «До дівчат із довгим волоссям таких питань немає».
І ці проблеми, звісно, не тільки мене стосуються – за деякі особливості зовнішності, до яких давно б вже всі мали звикнути, досі можна отримати – словесно або фізично. Хлопці з довгим або пофарбованим у яскравий колір волоссям теж досі сприймаються частиною суспільства як «неправильні». Мої знайомі зізнавалися, що кілька разів до них чіплялися з питаннями «шо ти як баба» і погрозами побити – за волосся довжиною до плечей.
Я буду найщасливішою, коли кожна людина матиме такий вигляд, який вона хоче. І не думатиме, що з нею щось не так. Не відчуватиме жодного страху.
