Cпецпроекти

Карантину немає, полиці пусті, метро напівпорожнє: хроніки коронавірусу в Лондоні


Ми розповідаємо історії українців, які зараз живуть, навчаються чи працюють у різних країнах світу та готові поділитися з нашими читачами інформацією, як реагують на поширенням COVID-19 у їхній країні, які заходи вживає держава та як змінилося безпосередньо їхнє життя.

Сьогодні ми поспілкувалися з Танею, яка  мешкає в Лондоні. На ранок 19 березня у Великобританії зафіксовано 2 626 випадків зараження коронавірусом, серед яких 104 випадки виявились смертельними. 

Історія Тані

До Великої Британії я переїхала в лютому 2019 року, спочатку я жила в Кембриджі, а у вересні переїхала до Лондона. Нещодавно я закінчила магістратуру в Карловому університеті (Прага, Чехія) за спеціальністю «Історія мистецтва». Я фрілансерка, а також волонтерка в місцевому музеї. До початку епідемії я активно шукала постійну роботу, але, здається, ці пошуки тепер затягнуться. Я продовжую отримувати мейли від компаній, куди подавалася на роботу, що вони наразі зупиняють рекрутинговий процес.

Упродовж останнього тижня я працювала в івент-компанії, допомагала їм з перекладами. Ми домовлялися, що я буду в них працювати щонайменше два тижні. Але компанія  майже відразу почала переживати кризу, хоча, наприклад, офіційно в нас навіть карантину немає. Міжнародні івенти один за одним скасовують. Поки основний штат співробітників не скорочували, але моя мінімум двотижнева робота перетворилась на однотижневу.

Карантин – це особиста відповідальність кожного

Я активно стежу за перебігом подій в Англії, Україні та й загалом у світі. Цього тижня Бо Джо (Борис Джонсон – прем’єр-міністр Великої Британії, – прим. ред.) порадив усім, хто має таку можливість, перейти на хоум-офіс, не вештатися по пабах, не ходити в театри тощо. У той же час у нас немає офіційного карантину, і поки від влади надходять лише поради.

Вчора (17/03/2020) почали надходити імейли від різноманітних організацій, які зачинили свої двері. Зараз це Народна Галерея, Британський музей, Серпентайн галерея та, мабуть, ще багато місць, за якими я не стежу. Є місця, які обмежили свою роботу. Наприклад, місцеві спортивні клуби. Королівський ботанічний сад не зачиняється, але закриває всі приміщення для відвідувачів. 

Фактично відповідальність перекладається на громадян, власників бізнесу, керівників різноманітних інституцій. Тобто кожен вирішує сам – дотримуватися порад чи ні, такий собі тест на соціальну відповідальність.

Я з понеділка на карантині, надвір виходжу тільки у трьох випадках: коротка прогулянка в парку, біг, похід у магазин. Громадського транспорту я почала уникати ще з минулої п’ятниці та їздила на велосипеді, бо мала таку можливість. Бачила фото, поширені знайомими, що метро напівпорожнє – це для Лондона майже неможлива ситуація. Тому роблю висновок, що багато людей вирішило самоізолюватися та дотриматися порад від держави. Наразі штрафів, пов’язаних з виходом на вулицю чи чогось подібного, у нас немає.

Про джерела інформації

Я постійно моніторю новини, це вже якась, мабуть, нездорова залежність. Треба почати себе обмежувати. Читаю Guardians, BBC News, Українську Правду, чеські новини та дописи знайомих у фейсбуку.

Про загальну атмосферу, паніку і дефіцит у супермаркетах

На мою думку, загальна атмосфера, як і під час Брекзіту (Brexit – політичний процес, заснований на виході Великої Британії з Європейського Союзу – прим. ред.), – розгубленість, збентеження, непорозуміння. Також з усіх боків чути, що такий м’який підхід місцевої влади може призвести до «італійського сценарію». 

Щодо паніки, то можу сказати тільки про супермаркети. В неділю 15/03/20 приблизно об 11:00 пасти, туалетного паперу, кухонних одноразових рушників, мила вже не було. Був натовп із суперпереповненими візочками. Я вирішила повернутися в інший день раніше та спробувати ще раз. У вівторок (17/03/20) о 8 ранку ситуація була не краща – купа автівок, повно людей у супермаркеті, ще пустіші полиці. Молодий чоловік ледь не вихопив останню пачку пасти з рук мого партнера, при цьому в нього візок уже був повний, а в нас лише пусті пакунки. 

У нашій сім’ї, яка складається з двох людей та одного кота, ви не знайдете 10 пакунків по 16 рулонів туалетного паперу. Нам справді потрібна паста на вечерю, нам справді потрібне мило, бо до кінця тижня воно закінчиться. Де я його буду шукати – це вже інше питання.

Сподіваюся, що всі «туалето-паперові та мильні ненажери» вже скупилися і до кінця тижня я таки матиму чим мити руки і не боятимуся, що ось-ось остання крапля мила впаде на долоню.

До речі, більшість людей, які піддаються паніці та все скуповують, досить молоді. І сьогодні я отримала листа від великої мережі супермаркетів, що перша година після відкриття буде зарезервована для людей похилого віку, аби вони могли здійснити всі покупки без натовпу та в спокійнішій атмосфері. Я дуже радію такій ініціативі!

Дехто говорить, що подібні складні ситуації змушують людей проявляти свої найгірші риси: ненажерливість, егоїзм тощо, – кожен може сам для себе продовжити цей список. Але я вважаю, що саме в такі часи створюються нові ініціативи, люди починають думати про інших, співчувати, сподіватися, цінувати одне одного. Я вірю, що саме таких проявів буде більше.

ТАКОЖ ЧИТАЙТЕ Тест. Чим зайнятися вдома на карантині?

#bit.ua
Читайте нас у
Telegram
Ми в Телеграмі
підписуйтесь

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: