Ілля Хребтов: «Бармен – це людина, яка повинна вміти все»
Wild Turkey вважає, що саме сім’я – найголовніше в житті. Адже секрети виготовлення цього бурбону зберігає вже п’яте покоління династії Расселів.
Для проекту Family First ми обрали героїв не за кількістю професійних здобутків чи досвіду. У своїх інтерв’ю нам розповіли свої історії бармени, для кого сім’я понад усе. Так само, як і Wild Turkey, вони поважають сімейні цінності, спадок поколінь і традиції.
Наш другий герой — Ілля Хребтов.
Одеський бармен, бренд-амбасадор, професіонал і прекрасний сім’янин. З Іллею ми поговорили про те, як стати профі у своїй справі, любити те, що робиш, і при цьому приділяти якомога більше часу своїй родині.
Я народився у Москві і ріс там до 1996 року. У дитинстві мріяв бути військовим. Оскільки всі мої родичі військові, я вступив до Рязанського повітряно-десантного училища. На жаль, на другому курсі мені довелося піти. Це була не моя ініціатива, якщо чесно. В мене різко впав зір, і я не зміг пройти щорічну комісію. Обставини склалися так, що у віці 18 років ми з родиною переїхали до двоюрідної бабусі в Одесу, де згодом купили квартиру. Тут і лишились.
Так вийшло, що до університету я вступив, коли мені виповнилося 32 роки. Це сталося завдяки моїй дружині, вона завжди хотіла, щоб я мав вищу освіту. І ось, коли дружина була на 8-му місяці вагітності, я випадковим чином дізнався, що можна скласти екзамени в Харчову академію на готельно-ресторанне господарство. Так у 32 роки я став студентом. До речі, закінчив академію з відзнакою, то ж маю профільну освіту. На той час я вже працював барменом, за плечима було досить багато барних курсів, тренінгів. Я почав вчитися ще в 1996 році в асоціації Free Style. Потім дізнався про Російську асоціацію барменів і загорівся потрапити до Церова Сергія Вікторовича. Приїхав до Москви, в кишені 200 доларів. Зустрів Церова, розповів про своє сильне бажання вчитися і скромний бюджет. Він погодився, повірив у мене. Я успішно пройшов навчання і після того ще півроку працював у Російській асоціації барменів — навчав хлопців флерінгу (від англ. flairing — приготування коктейлів з використанням елементів жонглювання).
У 1997 році я повернувся до Одеси, і Вадим Петрович, засновник асоціації Free Style, запропонував мені працювати в Одеській асоціації барменів, першій на той час.
Я почав працювати, і мене затягнуло. Думаю, спосіб життя одеситів затягнув більше, ніж саме місто.
Ця монотонність, спокій, гарний сон, свіже морське повітря. Тут одесити прокидаються о десятій. Після Москви для мене це було незвичним, оскільки доводилося працювати на трьох роботах і не вистачало часу як на відпочинок, так і на сім’ю.
Потім працював у барі «Імперіал», так би мовити, перший speakeasy Одеси. Після того як проект закрили, мене почали запрошувати на відкриття багатьох інших закладів. Думаю, що я встиг попрацювати майже у всіх клубах-барах Одеси. Це пекельний ритм роботи, якщо говорити про клуби чи бари. Часу вільного немає. Ця робота займає 80 відсотків усього часу. Особливо коли починається сезон. Дружині часом кажу: «Я пішов у рейс». Бувало так, що на роботі знаходилися по три доби майже без сну. Будувати сім’ю я почав у 30 років і на той час чітко розумів, чого я хочу.
Моя родина повинна бути спортивна, в ній має бути присутня любов і довіра, в ній допомагають одне одному. Підтримка і довіра — перш за все.
З дружиною ми познайомилися, коли я працював бар-менеджером в одеському клубі «Форсаж», який знаходився в одній будівлі з фітнес-центром. Звісна річ, працюючи так близько з фітнес-клубом, ми почали туди ходити, купили абонементи. Фітнес-інструктори, в свою чергу, стали відвідувати «Форсаж». Дружина також працювала фітнес-інструктором у цьому залі, то ж, можна сказати, ми познайомилися на роботі.
Згодом я отримав підвищення — став заступником директора. Ось там був лояльний розклад, п’ятиденка. Ми встигали і з друзями побачитися, і в ресторан сходити, а потім я почав працювати в «Ібіці». Там вже «рейси» були по півроку. В нашій сфері сім’ю рятує довіра і ще раз довіра.
Якщо говорити детальніше про професію, то для кожної людини професія «бармен» розкривається по-різному. Я дуже часто чув: «Ну ось до 30 можна барменом попрацювати, а що потім?» А нічого потім, працюєш далі, і все.
Людям важко уявити, що ця професія актуальна і після 40 років. Люди приїжджають до Європи, бачать 50-річного бармена, який їх обслуговує, посміхається. Це ж нормально!
Власне, як я взагалі прийшов до того, що хочу стати барменом: на одному з тренінгів я почув, як потрібно пропонувати текілу. І ось ці дії, емоції, жести руками змусили миттєво захотіти текілу. В той момент я зрозумів, що хочу. Через тиждень мені до рук потрапив фільм «Коктейль» з Томом Крузом, цей фільм остаточно змінив моє життя. Він до сьогодні є для мене такою собі «методичкою».
Для мене бармен — це людина, яка повинна вміти все.
Він повинен бути першокласним творцем коктейлів, бариста, психологом і при цьому ніколи не переставати вдосконалювати свою майстерність, розвивати себе. Я, наприклад, відвідував багато тренінгів з пива, адже дуже важливо розуміти і бути компетентним у всіх процесах на барі: тиск, температура, піна (якщо ми про пиво).
У юності я зловживав алкоголем, не на робочому місці, але була справа. Тому вирішив зробити 10-річну перерву. В 2015 році я почав куштувати різні коктейлі, на даний момент дозволяю собі випити 3−4 коктейлі, звичайно, що не кожен день. Коктейль — творіння бармена. Наприклад, є класика — «Негроні». Дуже складно зіпсувати цей коктейль, але його можна вдосконалити. І вдосконалити його може тільки бармен, вклавши туди свою душу. Якщо робити коктейль з душею — людина його точно запам’ятає.
Алкоголь у моїй родині присутній, але в мінімальній дозі. Якщо говорити про робочу сферу — то тут його більше, хоча б тому, що я бренд-амбасадор. Ти вивчаєш новий алкоголь, дивишся, що нового є на ринку і з чим можна працювати в подальшому. Куштуєш, звичайно.
Я дуже люблю ходити в гості, та й просто відвідувати нові заклади. Стежу за тим, що відкривається в місті, хто і як працює. До речі, бармени дуже товаришують між собою. Коло барменів — це ціле ком’юніті для спілкування. До речі, ось новий проект запустили, «Бар-тур» називається.
Але звісно ж, робота — далеко не все моє життя, на першому місці все ж таки родина. Ми разом катаємося на велосипедах, ходимо до моря, дуже любимо ходити в кіно.
Я багато часу проводжу з сином, на тиждень є 2 повноцінних дні, коли ми з сином проводимо час разом. Ми любимо грати в футбол. Йому дуже подобається бувати в мене на роботі, він допомагає робити заготовки, проте я б не хотів, щоб син обрав мій професійний шлях, бо 80 відсотків його часу займатиме робота.
Хочу, щоб ми втрьох побачили весь світ. Головна мета — подорожі.
Історія династії Расселів
Джиммі Рассел робить бурбон Wild Turkey вже 64 роки. Він виріс усього в 5 милях від дистилерії Austin Nichols у місті Лоуренсбург, штат Кентуккі і змалку вчився у свого батька та дідуся віковим традиціям і технікам, за якими виготовляють бурбон. Згодом він і сам почав працювати в дистилерії під керівництвом Ернеста Ріпі – молодшого, сина власників компанії, та Біла Хьюза, ще одного видатного майстра Wild Turkey.
Від первинного відбору зерна через дистиляцію і до процесу витримки, Джиммі Рассел поєднав увесь досвід і мудрість кількох поколінь, аби отримати бездоганний зразок американського духу. Всі ці знання та цінності він передав своєму сину Едді Расселу, представнику четвертого покоління Расселів, який, власне, і є зараз майстром дистилерії. Джиммі та Едді Рассели разом створили Russell’s Reserve — 10-річний бурбон лімітованої серії, що є найкращим свідченням сімейного здобутку, майстерності та традицій. Більше того, з 2015 року вони є єдиними на весь світ батьком і сином — діючими майстрами дистилерії. Сьогодні вже син Едді та онук Джиммі — Брюс Рассел — приєднався до команди Wild Turkey у якості національного амбасадора. Таким чином, вже п’яте покоління сім’ї Расселів зберігає секрети майстерності Wild Turkey.