Cпецпроекты

Ірина Машихіна: «Мій перший коктейль був long drink — віскі-кола»


0 4375 2
Хто такий бармен? — Людина, яка міксує наші улюблені коктейлі? Той, кому можна розповісти свою історію за склянкою бурбону? Той, хто знає все про напої та про людей? Бармен – це, в першу чергу, особистість, яка має власні історії, цінності, мрії і традиції. Людина, яка походить із сім’ї.
Wild Turkey вважає, що саме сім’я – найголовніше в житті. І ми б вам хотіли розповісти, чому.

Джиммі Рассел робить бурбон Wild Turkey вже 64 роки. Він виріс всього в 5 милях від дистилерії Austin Nichols у місті Лоуренсбург, штат Кентуккі, і змалку вчився у свого батька та дідуся віковим традиціям та технікам, за якими виготовляють бурбон. Згодом він і сам почав працювати на дистилерії під керівництвом Ернеста Ріпі молодшого, сина власників компанії, та Біла Хьюза, ще одного видатного майстра Wild Turkey.

Від первинного відбору зерна через дистиляцію і до процесу витримки, Джиммі Рассел поєднав весь досвід та мудрість кількох поколінь, аби отримати бездоганний зразок американського духу. Всі ці знання та цінності він передав своєму сину Едді Расселу, представнику четвертого покоління Расселів, який, власне, і є зараз майстром дистилерії. Джиммі та Едді Рассели разом створили “Russell’s Reserve” – 10-річний бурбон лімітованої серії, що є найкращим свідченням сімейного здобутку, майстерності та традицій. Більше того, з 2015 року вони є єдиними на весь світ батьком та сином – діючими майстрами дистилерії. Сьогодні вже син Едді та онук Джиммі – Брюс Рассел – приєднався до команди Wild Turkey у якості національного амбассадора. Таким чином, вже п’яте покоління сім’ї Расселів зберігає секрети майстерності Wild Turkey.

Для проекту Family First ми обрали героїв не за кількістю професійних здобутків чи досвіду. У своїх інтерв’ю нам розповіли свої історії бармени, для кого сім’я – понад усе. Так само, як і Wild Turkey, вони поважають сімейні цінності, спадок поколінь і традиції.

Наш перший герой — Ірина Машихіна.

Шеф-бармен ресторанів братів Гусовських, один із найавторитетніших спеціалістів в Україні, очолює Всеукраїнську асоціацію барменів.

Цікавий момент: в дитинстві я дуже хотіла стати стоматологом, адже природа не нагородила мене красивими зубами. У юності мріяла бути льотчиком, моряком, трошки стюардесою і трошки актрисою. Врешті-решт, все закінчилося лінгвістичним університетом. Якщо говорити про першу професійну освіту, я отримала диплом із відзнакою в Київському технікумі готельного господарства.

Після закінчення третього курсу технікуму було обов’язковим проходження практики — барна справа. Мене відправили до валютного бару. Звичайно ж, мені ніхто не дав можливості отримати досвід у барній справі через мій вік. Але в цей заклад потрібна була офіціантка, яка говорить англійською мовою. Власне, так я й отримала роботу, хоча згодом все ж перемістилася за бар.

Мій перший коктейль був long drink — віскі-кола.

Був такий період у житті, коли я працювала в рекламному агентстві. І ось в один із вечорів ми з колегою сиділи, спілкувалися, і я розповіла йому, що я скучила за баром, як мені цього не вистачає. Він тоді сказав, що це легко можна виправити, але я навіть не звернула увагу. Через пару днів мені зателефонували і запросили на співбесіду.

До речі, на співбесіді мене запитали: «А що таке Манхеттен?» А я їм: "Ви хіба не знаєте, що це наймодніший район у Нью-Йорку?" Мені здається через цю відповідь мене і взяли на роботу.

Коли я вийшла перший день на роботу в «Динамо», опіку наді мною взяв молодий хлопець, який теж працював на барі в той момент. Таким було моє знайомство з Аліком. Надалі історія свідчить, що, коли Алік йшов зустрічати мене в мій перший робочий день, один з бартендерів сказав, що він пішов зустрічати свою дружину.

Півтора роки ми дружили, були напарниками і соратниками. Мені було легко з ним працювати — на одній хвилі. Ми з ним відразу, з першого дня, уклали пакт про те, що ми будемо зберігати людські відносини без всякого сексуального підтексту.

Пакт — пактом, але відносини зав’язалися дуже швидко. Спочатку було страшно та ризиковано, я мала сумніви. А зараз розумію, що наша донька Аліка —  це кращий коктейль, який ми коли-небудь робили разом. Під час вагітності Алік, доречі, звільнив мене з роботи.

Я планувала попрацювати місяці 3, але витримала тільки 2. Я прийшла і сказала йому: «Я втомилася». А він: «Значить, звільняю тебе».

Коли народилася донька, Алік дуже підтримував мене: завжди був справжнім батьком для неї, справжнім чоловіком для мене. Я дуже швидко вийшла на роботу, це було наше спільне рішення. Ми взагалі «легкі» батьки, до всіх і до всього ставилися і ставимося дуже просто. Я думаю, в цьому наша сила.

Мені 44 роки, і я розумію, що є такі моменти, коли пропадає відчуття щастя.

Буває не розумієш, куди ти йдеш далі, навіщо тобі це все. І найстрашніший момент, коли ти усвідомлюєш, що в тебе є гарний чоловік, доросла і красива донька, стабільна, улюблена робота, ти досить відома людина, але чомусь ти відчуваєш себе нещасливою. І ось що з цим робити? Це не криза середнього віку, а питання до себе.

Якщо відмотати 20 років назад — я не планувала сім’ю, взагалі. Те, що трапилося зі мною, — це подарунок. Я зараз усвідомлюю, наскільки мені пощастило.

Баланс між роботою та сім’єю зараз знайти важко. Завжди було непросто. Я людина, яка любить надихатися, ідеалізувати ситуацію. А потім наступає такий момент, коли потрібно зняти рожеві окуляри і усвідомити, що не все те золото, що блищить. Сімейні цінності — це важливо для мене, адже сім’я — це частина мене.

Написать комментарий

Такой e-mail уже зарегистрирован. Воспользуйтесь формой входа или введите другой.

Вы ввели некорректные логин или пароль

Извините, для комментирования необходимо войти.

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: