Олег Якобенко: «Барменів об’єднує робота»
Wild Turkey вважає, що саме сім’я — найголовніше в житті. Адже секрети виготовлення цього бурбону зберігає вже п’яте покоління династії Расселів.
Для проекту Family First ми обрали героїв не за кількістю професійних здобутків чи досвіду. У своїх інтерв’ю нам розповіли свої історії бармени, для кого сім’я понад усе. Так само як і Wild Turkey, вони поважають сімейні цінності, спадок поколінь і традиції.
Наш четвертий герой — Олег Якобенко
Шеф. Бармен
Цікавий момент: у дитинстві я мріяв бути журналістом, як мама. Але так склалося, що завдяки мамі став за барну стійку. Це вона після мого закінчення університету сказала, що знайшла школу барменів, і запропонувала піти туди вчитися. Я подумав, що для чоловіка це дуже навіть непогано – розумітися на віскі і взагалі на алкоголі. Був такий період, коли мама задавала «Ну а коли справжню роботу знайдеш?» мені питання: Все ж таки дві освіти, все робилося для того, щоб я поїхав з країни. Зараз мама мною пишається, особливо коли дісталася до Фейсбуку – це був переломний момент.
У Київ я переїхав з Полтави, а сталося це так: завдяки знайомому потрапив на співбесіду в «Старомак» на позицію бармена. Розповів про свій досвід, де працював, де навчався – мені одразу запропонували піти на посаду адміністратора, але ні.
Вважаю, що мені пощастило з першим місцем роботи в столиці. Там я познайомився з Сашком Макаровим, ми самі почали вигадувати коктейлі, занурювалися в це та вивчали різні смаки. Сиропів на той момент особливо не було, Monin, звичайно, вже був, але це вважалося категорією класу люкс. Він у нас був у декількох коктейлях, і нам постійно говорили, що потрібно витрачати менше грошей на такі речі. Саша винайшов новий коктейль: Jack Daniels, яблучний фреш, м’ята і малина – називався «Малинові рукавички». Ніколи його не забуду. Бігали на кухню, щоб приготувати фреш, давили м’яту з малиною, проціджували все. Назви коктейлів ми також самі вигадували. Ось, наприклад, коктейль з текілою обізвали «Мексиканське посольство в Чехії». Потім вигадали коктейль, назва якого починалася з м’якого знаку.Палаючий ентузіазмом працювати на барі після школи барменів, я переконав роботодавців, що моє місце за баром.
Щодо барів: у бари в Києві я не ходжу. Можу завітати до друзів, щоб привітатися, але пити буду тонік або воду. Коли подорожую – інша справа, намагаюся спробувати нові, некласичні коктейлі.
В позаробочий час взяв за правило не пити, оскільки алкоголю в моєму житті вистачає і без того.
Узагалі люблю свою професію, тому що через одне рукостискання тебе всі знають і ти всіх знаєш. Притому це актуально не тільки в Україні, а й по всьому світу. Барменів об’єднує робота.
Про сім’ю: я тільки нещодавно почав розуміти важливість інституту сім’ї. Коли переживаєш втрату близьких, то дуже добре розумієш вислів, що все плинне в цьому світі. Частіше почав спілкуватися з мамою. Частіше з нею зідзвонюємося, частіше її бачу. З батьком також намагаюся тримати зв’язок. Зараз мене звуть на Guest Bartending в «Шипучку», Чернівці. Якраз загляну до тата в гості. В «Шипучку» він також прийде, тому що тут сидр з мочених яблук, як в його студентські роки, він обожнює його.
Надихає мене мама, вона сильна особистість. Вона завжди генерує ідеї, навіть по моїй темі – вигадує назви, легенди для коктейлю. Часом ці ідеї крутіше моїх. Наприклад, один з коктейлів для “Аляски” вигадала вона.
Є також улюблена страва, яка пов’язана з родинними спогадами. Як зараз пам’ятаю: мені 4 роки, і батя приготував пюре, в тарілці, напевно, грам 400. Величезна порція, що посипана бринзою, яка злегка тане. Я дивлюся «Короля Лева», ридаю, захлинаючись, і їм солоне пюре зі своїми сльозами.
Пару тижнів тому я покликав своїх дуже близьких друзів і родину провести разом час. Ми всі зібралися на пікнік, на мангалі готували м’ясо, я джин-тонік всім підливав, легкі напої. Спілкувалися увесь день, годин 5 точно. Це те спілкування, якого мені не вистачало.
До речі, хочу батька до тітки в Італію звозити, він там жодного разу не був. Хоч розумію, що це буде важко, оскільки ледве змушую його в бар вийти.
Якщо трапляється якась неприємність, то батькам не дзвоню. Намагаюся дзвонити, коли є щось хороше. Якщо потрібна мудра порада – то, звичайно, мама.
Батьки молодше не стають, і тому з негативом дзвонити їм не варто.
Історія династії Расселів
Джиммі Рассел робить бурбон Wild Turkey вже 64 роки. Він виріс усього в 5 милях від дистилерії Austin Nichols у місті Лоуренсбург, штат Кентуккі, і змалку вчився у свого батька та дідуся віковим традиціям і технікам, за якими виготовляють бурбон. Згодом він і сам почав працювати в дистилерії під керівництвом Ернеста Ріпі — молодшого, сина власників компанії, та Біла Хьюза, ще одного видатного майстра Wild Turkey.
Від первинного відбору зерна через дистиляцію і до процесу витримки, Джиммі Рассел поєднав увесь досвід і мудрість кількох поколінь, аби отримати бездоганний зразок американського духу. Всі ці знання та цінності він передав своєму сину Едді Расселу, представнику четвертого покоління Расселів, який, власне, і є зараз майстром дистилерії. Джиммі та Едді Рассели разом створили Russell’s Reserve — 10-річний бурбон лімітованої серії, що є найкращим свідченням сімейного здобутку, майстерності та традицій. Більше того, з 2015 року вони є єдиними на весь світ батьком і сином — діючими майстрами дистилерії. Сьогодні вже син Едді та онук Джиммі — Брюс Рассел — приєднався до команди Wild Turkey у якості національного амбасадора. Таким чином, вже п’яте покоління сім’ї Расселів зберігає секрети майстерності Wild Turkey.
