Михайло Дацьо: «Коли ти стоїш за барною стійкою, світ стає кайфовий»
Для проекту Family First ми обрали героїв не за кількістю професійних здобутків чи досвіду. У своїх інтерв’ю нам розповіли свої історії бармени, для кого сім’я понад усе. Так само, як і Wild Turkey, вони поважають сімейні цінності, спадок поколінь і традиції.Wild Turkey вважає, що саме сім’я — найголовніше в житті. Адже секрети виготовлення цього бурбону зберігає вже п’яте покоління династії Расселів.
Наш наступний герой — Михайло Дацьо.
Шеф-бармен
Цікавий момент: пам’ятається, що в дитинстві хотілось бути кимось видатним, зробити щось видатне. Бути потрібним, але конкретної професії не було.
Я закінчив Львівську політехніку, електромеханічний факультет, проте жодного дня не працював за спеціальністю. З другого курсу вже почав працювати в барах, ресторанах, на той час мені було 19 років. Зі сторони побачив, як працює бармен, мені це здалося цікавим, тому вирішив підзаробити грошей таким чином, як бонус – приємно проводити час. І ось вже 15 років, як я працюю в цій сфері.
Можна було трохи випити на свята, але загалом це не схвалювалося. Коли я прийшов до бару, в мене був немов «розкол цінностей». З одного боку, я бачив, що напоювати людей, продавати алкоголь, то не найкраще місце для роботи. Згодом я почав вивчати цю тему. Зараз у мене вже є сформована думка: що алкоголь є певним досягненням розвитку цивілізації, цей продукт покликаний приносити людям певний вид емоцій, але ж, звичайно, з певним відчуттям міри.Я виховувався в християнській родині, тому ставлення до алкоголю було досить категоричне.
Коктейль – це продовження алкогольної теми. Коли ти настільки зрозумів продукт, що він для тебе став повсякденним, casual, коктейль додає барв до цього смаку. Алкоголь – це втручання людини за кадром, коктейль – це процес роботи з продуктом, продовження історії алкоголю.
Коли ти стоїш за барною стійкою, світ стає кайфовий. Особливо коли ти усвідомлюєш, що зараз у людини відбувається якийсь приємний момент: святкують весілля, день народження чи просто закінчення робочого тижня. Ти нібито продюсер, який працює з емоціями людей, зкеровуєш їх у правильному напрямку. Відчуття, що ти знаходишся поряд зі світом і його яскравими моментами.
Про барменів: у моїх стосунках із колегами все залежить від віку. На початку шляху інші бармени для мене були джерелом натхнення, інформації. Я ходив по різних барах. Так круто було відчувати себе частиною ком’юніті. Потім, коли вже вийшов на певний рівень, почав користуватися авторитетом, то без радості зустрічав будь-яку критику, сприймав тих, хто критикує мене, за конкурентів. Зараз я знову люблю усіх барменів. Юність пройшла, а з нею й боротьба з цілим світом. У цілому зараз я не так багато часу проводжу за стійкою, 3−4 рази на місяць, тому особливо поважаю тих барменів, які ковбасять, як я в старі добрі часи.
Хтось із нашого кола барменів казав, що, якщо людина опинилася за стійкою, але працює за нею до 1 року – це може бути й випадково, а от якщо більше, 2−3 роки, розвивається, до чогось прагне, то це споріднені душі.
Барменів об’єднує їхнє ремесло, вони схожі за характером, споріднені особистості - це точно.
Про родину: ми дуже часто спілкуємося, хоча б по декілька годин на день. Але сьогодні не той випадок. Я йшов – діти спали, а повернусь додому біля другої ночі. Родина – це частина мене. Я в тісних стосунках із мамою, татом, братом. Із батьками бачимось раз на тиждень. Намагаюся таку атмосферу продовжити і в моїй сім’ї, але варто запитати у дружини, чи виходить це в мене.
Цікава історія: з дружиною я познайомився 8 років тому, мене знайома запросила на день народження. Там, власне, ми й зустрілися вперше, я робив барне шоу. Потім було дуже багато збігів обставин, коли ми випадково зустрічалися з нею в різних місцях.
Про родинні традиції: приготувати коктейль “Маргаріта” вдома, випити з дружиною, особливо коли діти не вдома, – це must have. Є ще одна хороша традиція – кожного року ми святкуємо день народження брата лише в чоловічій компанії, а на великі релігійні свята вся родина завжди збирається разом.
Про роботу та ставлення сім’ї: бабця вважала, що це погана та грішна професія. Тому я казав, що працюю в піцерії, подаю салати людям. Батьки не розуміли, що в мене за професія така, адже робота має відповідати освіті, кваліфікації. Усілякі події, барні конкурси, івенти, не скажу, що не сприймались, але і не схвалювались. Зараз батьки почали підтримувати дуже сильно, я навіть брата намагався затягнути до цієї сфери. Він трохи попрацював, але згодом купив фотоапарат та обрав свій шлях – фотографа.
Про спогади: їх багато. Наприклад, колись я продавав на базарі овочі з городу для того, щоб купити собі футбольний м’яч. Це зайняло в мене два місяці, проте я купив собі той м’яч. Батько любить ходити по лісі.
Згадую, як часто ми ходили з татом по гриби, могли до 20 км пройти тільки в один бік.
Про вплив: більш за все на мене вплинула мама, тато був на заробітках. Зараз ближче спілкуюся з мамою також, вона любить як різні історії розповідати, так і задавати багато питань. Згадую, як вона підтримала моє бажання грати на трубі, завдяки тому я провчився 5 років у музичній школі та закінчив її. До речі, на одному з барних конкурсів, де потрібно було представити себе, “тряхнул стариной” та заграв. Із батьком говоримо більш на загальні теми.
Ми дуже багато розмовляємо з моїми близькими про плани на майбутнє: подорожі, ідеї. Знаю, про що мріють мої батьки, але часом їх не розумію. Перший план, який приходить на думку, – зібратися усією родиною за святковим столом. Хоч, якщо подумати, було б добре збиратися частіше без приводу.
Історія династії Расселів
Джиммі Рассел робить бурбон Wild Turkey вже 64 роки. Він виріс усього в 5 милях від дистилерії Austin Nichols у місті Лоуренсбург, штат Кентуккі, і змалку вчився у свого батька та дідуся віковим традиціям і технікам, за якими виготовляють бурбон. Згодом він і сам почав працювати в дистилерії під керівництвом Ернеста Ріпі — молодшого, сина власників компанії, та Біла Хьюза, ще одного видатного майстра Wild Turkey.
Від первинного відбору зерна через дистиляцію і до процесу витримки, Джиммі Рассел поєднав увесь досвід і мудрість кількох поколінь, аби отримати бездоганний зразок американського духу. Всі ці знання та цінності він передав своєму сину Едді Расселу, представнику четвертого покоління Расселів, який, власне, і є зараз майстром дистилерії. Джиммі та Едді Рассели разом створили Russell’s Reserve — 10-річний бурбон лімітованої серії, що є найкращим свідченням сімейного здобутку, майстерності та традицій. Більше того, з 2015 року вони є єдиними на весь світ батьком і сином — діючими майстрами дистилерії. Сьогодні вже син Едді та онук Джиммі — Брюс Рассел — приєднався до команди Wild Turkey у якості національного амбасадора. Таким чином, вже п’яте покоління сім’ї Расселів зберігає секрети майстерності Wild Turkey.
