Вітаю вас у нашому заповіднику, мене звати Фрідріх, я місцевий вчитель історії. Як розумієте, назвали мене на честь нашого другого батька, засновника заповідника – Фрідріха Фальц-Фейна. Живу у біосферному заповіднику "Асканія-Нова" і мені добре, що маю купу часу перечитувати всі книги з історії, які є.

Не буде зайвим нагадати, що ми, хоча і є сучасниками мамонтів, але зі своїм довголіттям, мудрістю і всім іншим ніколи не зрівняємось з людьми у сенсі вагомості, сили та потенціалу. Саме ви, люди, можете змінити життя на краще, врятувати планету загалом і кожен біологічний вид зокрема. Просто необхідно про це частіше згадувати. І не тільки про це. Моя порада – більше думайте.

Я, як птах військовий, звик до порядку. Тому впевнений, що кожен має бути на своєму місці. Наприклад, було б нерозумно відправляти мене до десантно-штурмової бригади. Кого я переможу у рукопашному бою? Свічку? Тому зробив висновок – я народжений для аеророзвідки.

Так я знайшов своє місце і відчуваю себе потрібним заповіднику. Можу повідомляти іншим тваринам про запаси тих чи інших кормових ресурсів на величезній території свого заповідника «Розточчя», що на Львівщині. Та і коли люди навідуються до нашого заповіднику, я дізнаюсь про це одним із перших і повідомляю усім. Через свої малі розміри, гості парку мене не помічають і думають: «Чому це тварини виходять подивитися на нас, невже вони відчувають, що ми прийшли?». А ми, мешканці, між собою називаємо це "маленькими заповідними таємницями".

Я активно почав займатись спортом півроку тому. Маю ж генетичну схильність до зайвої ваги. То мої підлеглі, «підклали свиню» (сміється). Ні, насправді, дуже хороший подарунок – на день народження подарували сертифікат на айронбабака. Це викопування нори на 42 метри, пробіжка через високе поле цикорію та заплив через степовий струмок. То я потихеньку готуюсь, придбав плавки, окуляри, треную дихання.

Чудово, що тут я маю комфортні умови для занять спорту та проживання мого сімейства. Звичайно, працівники природного заповіднику «Єланецький степ» не бігають і не рятують мене від вовка, але створюють місце, вільне від полювань, – нам і цього вистачить.

Чудово, що ви мене зустріли у вихідний день. Тому що влітку мене майже немає. Адже роботи – купа. Я навіть не знаю, звідки в Україні такі високі цифри щодо непрацевлаштованого населення? Ось же на кожному дереві оголошення – агрофірма шукає знищувача жуків. Та і у мене не 150 лап, я з усіма не впораюсь. Я, звісно, намагаюсь, але…
З дитинства пам'ятаю, що батьки вночі йшли на роботу, а вдень по господарству порались. І мій дідусь хвалився, що хитрість – наша найкраща зброя. Мовляв, он ті шкідники вночі засинають, а ми на роботу виходимо, розправляємось з ними. Завжди ми у пошані у лісгоспах були. А зараз подивіться. Де ще таке зустрінеш, щоб красотіли вдень працювали?

Можливо, ще вирішальну роль відіграє той факт, що мені доводиться працювати у своєму Канівському природному заповіднику. Тут величезні лісові насадження, більш ніж на 2 тисячі гектар, і це ж до кожного дерева треба підійти, перевірити чи немає шкідників. Так що, приїжджайте і самі подивіться, скільки тут роботи, а краще - трішки допоможіть (сміється).

Я у заповіднику уособлюю правило «Роби те, що любиш, і люби те, що робиш». Тому, коли побачила оголошення про вакансію у сервісі доставки, – не мала сумнівів. Я гнучка, спритна, з міцними лапами – цей арсенал дозволяє мені блискавично переміщатися будь-якими хащами.

Заповідник зіграв у моєму житті вирішальну роль, тому що тут я знайшла себе. Не знаю, як склалося би моє існування, якщо б довелось народитися десь поза межами цього чудового місця. Вам, мабуть, складно уявити, але коли ти можеш спокійно гуляти, організовувати доставку, і при цьому не боятися потрапити від приціл до мисливця, то це вже круто.