Часто пробіжка є найлегшою та найприємнішою частиною цілого дня

У мене існують два види ранку: ефірний та неефірний. Ефірний – це прокидання о 4:45. Зараз я не уявляю свого життя без роботи, яка піднімає мене так рано. Я люблю запланувати звечора справи на ранок, встати і зробити – ідеально. Чи то поїхати на роботу, чи то, якщо це неефірний ранок, побігати. Ранкова пробіжка дозволяє зарядитися позитивною енергією і впродовж дня бути супердоброю.

Колись я вважала себе обділеною, нещасливою людиною, яка змушена вставати до сходу сонця. Переживала, що це погано впливає на моє самопочуття, зовнішній вигляд, призведе до передчасного старіння, набору ваги. Все це може бути наслідками недостатності сну, адже для повноцінного вироблення мелатоніну потрібно засинати до 12 години ночі. Необхідність ранніх підйомів посприяла тому, що я почала раніше лягати спати. Важливе питання: ти можеш вирішити, що ляжеш о 10-ій і все спланувати, але чи заснеш ти одразу? Тут мені у нагоді і став спорт. Коли ти маєш ще й фізичну втому, це допомагає заснути і міцно спати. Так спорт посприяв нормалізації мого сну.

Вперше я пробігла у травні 2015 року. Свій перший півмарафон подолала, коли мені було 40, а перший марафон – у 41. Збираюсь на другий у 43 і, сподіваюсь, не останній.

Якщо маю лише годину для відпочинку, то між лежанням біля телевізору і пробіжкою, я оберу пробіжку. Не тому, що змушую себе – я справді так набагато краще відпочиваю. От зараз у мене були напружені тижні, та найприємнішою справою за добу була пробіжка, після якої з'являлися сили на інші справи. Від бігу я стаю дуже доброю. І коли вдома починаю дратуватися, діти кажуть мені: "Мамочко, а ти не хочеш піти побігати?"

Біг дуже організовує. Я загалом організована людина, бо коли у тебе робота і троє дітей – інакше не виживеш. Але біг, особливо, коли він є першою справою дня, наче пришвидшує твій ритм на добу. Усе вдається швидше, ефективніше і у кращому настрої.

Вперше я готувалася до марафону за планом підготовки, який знайшла в інтернеті. Він здався мені простим та зрозумілим. Детально я готувалась три місяці. План підготовки передбачав чотири пробіжки на тиждень із п'ятою пробіжкою у вихідні, дистанція якої щоразу збільшувалась. І я фанатично дотримувалася усього графіку.

Цього року я вирішила бігти марафон вдруге. Відчуваю себе як і перед другими пологами. Жінки дуже ретельно готуються у період першої вагітності, маючи ілюзію, що із надретельною підготовкою пологи будуть ідеальними. Легкими, безболісними, такими, як ти хочеш. Коли жінка вперше пройшла через пологи (як і людина, яка пробігла марафон), вона знає, що на якомусь етапі точно буде боляче, доведеться терпіти, і як би ти не був готовий – буде непросто. З такими відчуттями я готуюсь до другого марафону. Марафон – це як іноземна мова. Якщо ти не практикуєш затяжні пробіжки на витривалість, то ці навички втрачаються. Минулого року я була сильно сконцентрована на плаванні і не бігала на довгі дистанції з 2017 року. Тому у жовтні 2018 насилу пробігла півмарафон. Цього року мені дуже хочеться знову пробігти сорок два, адже це ювілейний 10th Wizz Air Kyiv City Marathon, і організатори обіцяють новий, ще красивіший маршрут.

Один із маршрутів – з роботи додому. Ще одним мотиватором для пробіжок стало те, що у мене з'явилася дача. Не розумію, як люди, які живуть або бувають за містом, нехтують можливістю бігати.

У місті для довгих маршрутів доводиться спланувати дуже багато різних локацій. З дому потрібно побігти на Володимирську гірку, звідти спуститися вниз на Поділ, по набережній потрапити на пішохідний міст, побігти на Труханів острів, повернутися назад через Поділ і Глибочицьку. Це дуже багато місць, а в результаті буде всього 15 кілометрів.

Звичні маршрути іноді втомлюють і демотивують, з'являється відчуття, що ти робиш те саме і бачиш однакову картинку. Тому я люблю її змінювати. Спеціально для пробіжок я їздила на Оболонську набережну. Вона далеко від мого дому та роботи і ніяк не перетинається із моїм маршрутом. Змінити постійні підйоми і спуски центральної частини міста, де я живу все життя, на рівну, довгу поверхню з красивим краєвидом, де кілометри дуже швидко і непомітно лягають тобі під ноги, а дихання не збиває жоден світлофор. Тож я приїздила, бігала і на авто поверталася додому.

Зараз важко уявити своє життя без автомобіля, особливо, коли у родині є діти. Машина – це ще один член сім'ї. Два роки тому ми обирали машину за кількома показниками. По-перше, містка для п'ятьох, але не занадто масивна. По-друге, надійна. І останній важливий показник - це співвідношення ціни і якості. І тут Suzuki SX4. Це моя друга машина у житті. Прощаючись із своєю першою автівкою, яка вірно служила мені 13 років, я дуже переживала, як звикну до нової машини. Ніколи не думала, що це такий емоційний момент – продавати перше авто. В МРЕВ я плакала і мені було дуже соромно через це перед тутешнім співробітником, який оформляв документи, але він мене заспокоїв і сказав, що люди часто засмучуються, коли йдеться про першу машину. Але Suzuki швидко став моїм новим найкращим другом. Свідомо обирали машину, бо ми велика родина, нас п'ятеро, а Suzuki SX4 - велика і містка, і не виглядає громіздкою.

6 жовтня у Києві я буду бігти на WizzAir. А ще цієї осені ми з чоловіком подаємо заявку на жеребкування на Берлінський марафон і, якщо пощастить, – побіжимо його. Вперше за кордоном ми бігли у Ризі, подія там була організована чудово. Взагалі мені подобається концепція Run&Travel.