Як Кобилянська відшивала чоловіків і що надихнуло Котляревського на "Енеїду": (не)вигадані історії

Біографії українських письменників та письменниць ми більш-менш пам'ятаємо ще зі школи. А от про їхнє особисте життя знаємо насправді не так багато. Де митці знаходили натхнення? Що допомагало їм відпочивати від важких буднів? Які події, врешті-решт, веселили або засмучували?
Відкриваємо завісу таємниці: українські письменники та письменниці після цих історій стануть зрозумілішими і ближчими. Можливо, навіть рідними.

Як красиво відшити жінку: любовні історії Івана Франка

Іван Франко, при всій своїй романтичності, у деякі моменти був досить прагматичною і прямолінійною людиною. Про це свідчать записи біографа Франка Василя Щурата. Останній був присутній при розмові "каменяра" з небайдужою до нього Наталею Кобринською.

– Ви в мені любитесь? - грайливо запитала Кобринська, коли вони разом проводили вікенд у Львові.
Франко, кілька секунд подумавши, прямо відповів:
– Я не тільки у Вас, але в багатьох. Мушу, щоб писати любовні поезії.

І безтурботно відпив прохолодного темного лагера з ароматом карамелі і присмаком солоду.

Як була написана Енеїда (за версією редакції)

Сталося все під час відпочинку Котляревського в Одесі. Письменник сидів на літній терасі ресторану і очікував на свій обід, попиваючи світлий солодкуватий ель. Він хотів було поквапити офіціанта, але погода була чудовою, а настрій — найкращим за, мабуть, останні кілька тижнів. Тож Котляревський вирішив мовчки почекати, насолоджуючись своїм пивом.

– Вибачте, затримався, — кучерявий юнак підбіг до столику письменника з тарілкою запечених овочів та баранячих котлет.
– Як вас звати? — спитав письменник, вражений фактурністю офіціанта. Той виглядав як юний бог, дарма що був одягнений трохи безглуздо.
– Еней, — відповів юнак. - Я козак.

Надворі був 1798 рік.
Цього ж року світ вперше побачила "Енеїда".

Про таємну пристрасть Кобзаря, або Що насправді любив Тарас Шевченко

У Шевченковому житті було три пристрасті (якщо не рахувати поезії): подорожі Україною, жінки та класичний англійський портер. З жінками в емоційного та палкого серцем поета, на жаль, складалося не завжди. Але подорожі і портер однозначно робили життя кращим.

Під час одного з вікендів у Білій Церкві Шевченко завітав до шинквасу. Зробити омріяний відпочинок кращим могла лише пляшечка холодного пива. Письменник був упевнений, що в цьому містечку цього пива точно не буде, але шинкар несподівано заявив:
– Дістану вам всього, що душа забажає, пане!
– Душа моя бажає пляшку англійського портеру, - промовив Кобзар.
Шинкар підморгнув йому. Не встиг Шевченко кліпнути, як чоловік приніс йому те, чого він так бажав.
Поет вражено запитав:
– Звідки в Білій Церкві взялося англійське пиво?
– Через наше місто, – тихо сказав шинкар, – возять із Севастополя полонених англицьких лордів. Ми про них ото й держимо портер.

Бі бо бу пиво, або як Михайль Семенко проводив вікенди

Футурист Михайль Семенко був щирою і щедрою людиною. Єдине, чим він ділитися не любив, так це темним карамельним стаутом. Михайль любив смакувати пивом вихідними, наодинці із власними думками. Та й обставини щоразу складалися так, що його друзі були у роз'їздах, на сімейних посиденьках чи вечорницях.

Але новий приятель Семенка про цю особливість не знав і на свою голову вирішив завітати до письменника в суботу. Той якраз планував відкоркувати пляшечку стаута, але, почувши кроки на сходах і стук у двері, швидко її сховав.
– Є в тебе щось холодненьке? - з порогу спитав приятель.
– П'єро задається, - меланхолійно відповів Семенко.
– Ем… що, вибач?
Семенко багатозначно промовчав.
– А поїсти?
– П'єро мертвопетлює, - наголосив письменник.
– Може, до міста поїдемо? - майже без надії спитав приятель.
– Бі бо бу, - невимушено промовив Михайль, розглядаючи пальці своїх ніг.

Приятель розлютився і вийшов, грюкнувши дверима.
А Семенко, з посмішкою і словами "П'єро кохає" на устах, дістав з холодильника свій улюблений стаут.

Як красиво відшити чоловіка: лайфхак від Ольги Кобилянської

Ольга Кобилянська любила тихі задумливі вікенди із паперовими друзями...книжками себто. Ці вихідні були саме такими, істинно канонічними: письменниця сиділа в альтанці, почитувала Ніцше і відпивала з бокалу м'який світлий ель.

Спокій Ольги порушив незнайомець, який нечемно підскочив до неї зі словами:
– Жінко моєї мрії!
І майже одразу додав:
– Якби ще не пила, запропонував би одружитися одразу, в цю ж секунду. Жили б душа в душу. Розумна, непитуща, тиха — це мій ідеал!
Ольга підняла очі від книги і спокійно відповіла кавалерові:
– Боротись за щось найвище, сягаюче далеко поза буденне щастя... Такий мiй iдеал. Свобідний чоловiк iз розумом — це мiй iдеал.

Усміхнувшись до оторопілого залицяльника, Ольга неквапливо допила свій ель.