Льон, горіхи, полуниці: гастрономічні вподобання українських письменників
Ми любимо книжки: з дитинства, віддано і беззаперечно. І виступаємо проти шкільного «що автор хотів сказати» – воно вбиває красу літератури. Але обома руками за те, щоб вдивлятися в текст, помічати деталі, дрібниці, завдяки яким і стає можливим цілісне літературне полотно.
У творах українських письменників ми часто не помічаємо ті самі дрібниці. Наприклад, смаки, які відіграють не останню роль. Вони ідеально передають атмосферу: наприклад, абрикоси у свідомості багатьох міцно асоціюються із сонцем, літом або хатинкою бабусі й дідуся, біля якої ті самі абрикоси й росли. Яблука – це скоріше осінь, ще тепла, але тягучіша пора року, коли в повітрі починає пахнути медом і стиглі яблука падають у траву. А чорниця пахне горами, любить зелений колір поруч із собою і нагадує, що час заварювати чорничний чай або готувати солодкі вареники.
Смаків в рідній літературі вдосталь. Ми обрали найсоковитіші, найзапашніші українські твори і ділимося ними з вами.
У творах українських письменників ми часто не помічаємо ті самі дрібниці. Наприклад, смаки, які відіграють не останню роль. Вони ідеально передають атмосферу: наприклад, абрикоси у свідомості багатьох міцно асоціюються із сонцем, літом або хатинкою бабусі й дідуся, біля якої ті самі абрикоси й росли. Яблука – це скоріше осінь, ще тепла, але тягучіша пора року, коли в повітрі починає пахнути медом і стиглі яблука падають у траву. А чорниця пахне горами, любить зелений колір поруч із собою і нагадує, що час заварювати чорничний чай або готувати солодкі вареники.
Смаків в рідній літературі вдосталь. Ми обрали найсоковитіші, найзапашніші українські твори і ділимося ними з вами.
У цьому полі, синьому, як льон,
Де тільки ти і ні душі навколо,
Уздрів і скляк: блукало в тому полі
Сто тіней, в полі, синьому, як льон.
А в цілому полі, синьому, як льон,
Судилося тобі самому бути,
Аби спізнати долі, як покути,
У цьому полі, синьому, як льон.
Сто чорних тіней довжаться, ростуть
І вже, як ліс соснової малечі,
Устріч рушають. Вдатися до втечі?
Стежину власну, наче дріт, згорнуть?
Де тільки ти і ні душі навколо,
Уздрів і скляк: блукало в тому полі
Сто тіней, в полі, синьому, як льон.
А в цілому полі, синьому, як льон,
Судилося тобі самому бути,
Аби спізнати долі, як покути,
У цьому полі, синьому, як льон.
Сто чорних тіней довжаться, ростуть
І вже, як ліс соснової малечі,
Устріч рушають. Вдатися до втечі?
Стежину власну, наче дріт, згорнуть?
Льон
Василь Стус
Ні. Вистояти. Вистояти. Ні –
Стояти. Тільки тут. У цьому полі,
Що наче льон. І власної неволі
Спізнати тут, на рідній чужині.
У цьому полі, синьому, як льон,
Супроти тебе – сто тебе супроти.
І кожен супротивник – у скорботі,
І кожен супротивник, заборон
Не знаючи, вергатиме прокльон,
Твоєю самотою обгорілий.
Здичавів дух і не впізнає тіла
У цьому полі, синьому, як льон.
Стояти. Тільки тут. У цьому полі,
Що наче льон. І власної неволі
Спізнати тут, на рідній чужині.
У цьому полі, синьому, як льон,
Супроти тебе – сто тебе супроти.
І кожен супротивник – у скорботі,
І кожен супротивник, заборон
Не знаючи, вергатиме прокльон,
Твоєю самотою обгорілий.
Здичавів дух і не впізнає тіла
У цьому полі, синьому, як льон.
Oй ти, дівчино, з горіха зерня,
Чом твоє серденько – колюче терня?
Чом твої устонька – тиха молитва,
А твоє слово остре, як бритва?
Чом твої очі сяють тим чаром,
Що то запалює серце пожаром?
Ох, тії очі темніші ночі,
Хто в них задивиться, й сонця не хоче!
І чом твій усміх для мене скрута,
Серце бентежить, як буря люта?
Ой ти, дівчино, ясная зоре!
Ти мої радощі, ти моє горе!
Тебе видаючи, любити мушу,
Тебе кохаючи, загублю душу.
Чом твоє серденько – колюче терня?
Чом твої устонька – тиха молитва,
А твоє слово остре, як бритва?
Чом твої очі сяють тим чаром,
Що то запалює серце пожаром?
Ох, тії очі темніші ночі,
Хто в них задивиться, й сонця не хоче!
І чом твій усміх для мене скрута,
Серце бентежить, як буря люта?
Ой ти, дівчино, ясная зоре!
Ти мої радощі, ти моє горе!
Тебе видаючи, любити мушу,
Тебе кохаючи, загублю душу.
Горіх
Іван Франко
Уже достигли полуниці,
Росу вечірню трави п'ють,
І в ароматі медуниці
Хрущі над вишнями гудуть.
Нема співця, о ні, він з нами,
Його пісні, його любов!
Його це місяць над садами
У сяйві тихому зійшов.
І все, здається, я клянуся,
Крізь сяйво місячне, бліде
До мене рідний, добровусий
Тарас Григорович іде...
Росу вечірню трави п'ють,
І в ароматі медуниці
Хрущі над вишнями гудуть.
Нема співця, о ні, він з нами,
Його пісні, його любов!
Його це місяць над садами
У сяйві тихому зійшов.
І все, здається, я клянуся,
Крізь сяйво місячне, бліде
До мене рідний, добровусий
Тарас Григорович іде...
Полуниці
Володимир Сосюра
«– От і літо розгорілось, і абрикоси вже жовтіють… Вже доволі часу минуло од того вечора, як я перший раз прийшов до вас в ваш дім. Я пам'ятаю, тоді саме цвіли абрикоси, а тепер вони вже починають стигнути, – почав Ломицький».
Абрикос
Іван Нечуй-Левицький
На зеленій галяві,
Де рясна трава,
Дзюркотить криниченька,
Чиста, лісова.
До води схиляються
Квіти запашні.
Камінці поблискують
В темній глибині.
Де рясна трава,
Дзюркотить криниченька,
Чиста, лісова.
До води схиляються
Квіти запашні.
Камінці поблискують
В темній глибині.
Лісова ягода
Наталя Забіла
Ми збирали ягоди,
Забрели сюди.
Відпочити в затишку
Сіли край води.
Ходять в лісі шелести,
Дзюркотить вода...
Це казки криниченька
Нам розповіда.
Забрели сюди.
Відпочити в затишку
Сіли край води.
Ходять в лісі шелести,
Дзюркотить вода...
Це казки криниченька
Нам розповіда.
Росте хлоп'я, мов кущ малини,
Підкови на шляхах дзвенять.
Ось ластівки в книжках пташиних
Записують початок дня.
Запрягши сонце до теліги,
Назустріч виїду весні.
Окриленим, хрещатим снігом
Співають в квітні юні дні.
Підкови на шляхах дзвенять.
Ось ластівки в книжках пташиних
Записують початок дня.
Запрягши сонце до теліги,
Назустріч виїду весні.
Окриленим, хрещатим снігом
Співають в квітні юні дні.
Малина
Богдан-Ігор Антонич
«Що за добра-предобра річ пироги з черницями! Хто їх не їв, а ще таких, які спеціяльно вміє варити і приготовляти Хане Ґольдбавм, – жаль сказати, таких, що не їли подібних пирогів, буде, мабуть, чи не більше на світі від таких, що їли, – той і думкою не здумає і в сні не виснить, яка се добра річ – пироги з черницями. Гарячі, маслом облиті, цукром густо посипані, вони так і розпливаються в роті. Лейбуньо, малий синок Хани Ґольдбавм, дуже любить їх, так любить, що віддав би за них усе, але то рішучо все на світі, окрім своїх срібних, наскладаних і в шабасовій камізельці зашитих двацяти ренських».
Чорниця
Іван Франко
Українські письменники зналися на смаках й обирали для своїх творів найкращі з існуючих. Абрикоси, горіхи, льон, полуниці, чорниця, малина та лісові ягоди – те, що люди любили сотні років тому та обожнюють і досі. Смаки українських фруктів та ягід можна спробувати у питних йогуртах бренду "Галичина". Українські письменники оцінили б поєднання улюблених запашних плодів з ніжним кисломолочним продуктом. Хтозна, може, і їхні твори звучали б зовсім по-іншому – ще смачніше та насиченіше.
Читайте та смакуйте українську літературу!
Читайте та смакуйте українську літературу!