Найважливіші речі – не речі: три неймовірні історії про те, що інколи ми знаходимо більше, ніж втрачаємо

Як це не прикро, але кожен з нас хоча б раз губив гаманець чи телефон, друга з табору чи кота, дрібні речі та важливих людей. Та можна подивитись на це по-філософськи, озброївшись мудрістю «де втратив, там знайдеш».

Іноді втрати – це передвісники чогось важливого та цікавого. Історії наших героїв ми підготували разом з українським оператором «Київстар» та компанією «RADAR» в межах підтримки їхньої послуги «Мобільна безпека», яка допомагає знайти втрачені смартфони.

головний редактор Bestin.ua, блогер, діджей

Діма Дір

Історія про загублену бабусю, або Як один день перетворився на блокбастер

ересневого дня 89-річна бабуся видавця та блогера Діми Діра вирішила стати тревел-блогеркою. О дев'ятій ранку вона вийшла з дому та поїхала до Чернігова в гості до сина. Про те, що лише кілька днів тому вона звідти повернулася, бабуся просто забула. На щастя, сусідка проінформувала батьків нашого героя про бабусині мандрівні наміри!

О десятій ранку Діма вирушив до станції метро «Лісова» – саме звідти їдуть автобуси до Чернігова. Він проклав разом з друзями маршрут, враховуючи транспорт, яким ймовірно бабуся могла б дістатися до пункту призначення. Дорогою вони оглядали вулиці, запитували перехожих.

Але, за законами жанру, ніхто ніякої бабусі на станції не бачив. Залишалося чекати і сподіватися, що її просто не помітили, і в цей час вона була ще в дорозі. В орієнтовний час прибуття бабуся так і не приїхала.

Спершу Діма повідомив про зникнення в поліцію та службу розшуку людей. Потім почалася спецоперація з пошуку голки в стозі сіна. Варіантів подій було безліч: вона могла заблукати в метро, сісти не в той тролейбус, вийти не на тій зупинці. Саме тому Діма з друзями їздив по місту, перевіряючи різні маршрути. Наряд поліції йому з цим не допоміг, ба більше, навіть не прибув за викликом Діми!

Безрезультатність пошуків підштовхнула зробити пост у соцмережах. І тут почали відбуватися дивовижні речі: репости, повідомлення, підключення ЗМІ та служб таксі. Навіть зібралося декілька груп волонтерів, які на автомобілі допомагали шукати по місту бабусю блогера.

«Найскладніше в цій ситуації – сама ситуація. Загубилася людина, і ти гадки не маєш, де її шукати. Мені невимовно пощастило, що маю велику та активну аудиторію на фейсбуці. І до того ж, серед неї виявилося багато небайдужих людей. Якщо ж ти не настільки соціально активна людина, ситуація ускладнюється. Дуже прикро, що в таких випадках сподіватися на поліцію чи якісь державні служби немає сенсу.»

Мені невимовно пощастило, що маю велику та активну аудиторію на фейсбуці.

Близько дев'ятої вечора нашому герою зателефонувала його асистентка та повідомила, що подруга її подруги (!) їхала в автобусі з бабусею, що за описом нагадувала його бабусю. «Спецпідрозділ» з Діми та його друзів вирушив на кінцеву зупинку автобуса – вокзал. Вони розділилися на дві групи: одні вирушили на Центральний, інші – на автобусну станцію неподалік. Дорогою з'ясували телефон автобусної компанії і виявилося, що така бабуся справді була, але кінцева зупинка рейсу на Дарницькому вокзалі. І коли розпач ще не встиг охопити свідомість, зателефонувала подруга Діми з першої групи їхнього «спецпідрозділу» і сказала, що знайшла бабусю!

Потім все як у кіно: сльози, обійми, хепіенд.

«Я завжди вірив у людей. Добра у світі набагато більше, ніж здається. Я відпочатку знав, що бабуся знайдеться. Все тому, що поруч були люди. І на відстані теж були люди, підтримку та допомогу яких я відчував. Навряд чи я вірю у бумеранг долі. Адже ніхто ні від чого не застрахований, якою б хорошою людиною не був. Просто треба робити добро і у добро вірити».

продюсерка реклами та кіно, співвласниця продакшн-студії Red Glass, діджей

Яна Алтухова

Історія про втрачений паспорт, або Як ми завжди потрапляємо, куди нам судилося

березні кінопродюсерка Яна Алтухова дуже хотіла потрапити на відкриття виставки Сергія Рістенка, що проходила в галереї-барі «It's NOT the LOUVR gallery bar». Але, на жаль, не змогла. Вранці наступного дня наша героїня виявила, що загубила паспорт. Вже вдруге за рік…

«Я не так часто гублю речі, але вже якщо втрачаю, то "запоями": паспорт, потім прикраса, потім ще щось. Загалом втрати в мене завжди приходять періодами, ніби світобудова довго стримує мене від неприємностей, але потім доводиться трохи заплатити за це. Паспорт я губила декілька разів, і завжди майже однаково: зима, я в рукавичках, а паспорт у великій кишені пальта... І я щоразу просто непомітно його викидала з кишені. На щастя!»

Того ж дня нашій героїні в соцмережах написала дівчина, яка знайшла загублений паспорт. Здавалося б, нічого незвичайного. Схема проста: знайшла документ – засьорчила у фейсбуці прізвище та ім'я – перевірила фото – написала – віддала загублене. Профіт! Але іронія долі в тому, що як місце зустрічі дівчина обрала саме той заклад, куди Яна не змогла потрапити на виставку! Чи то збіг, чи доля – сказати важко. Сама Яна в долю вірить, але каже, що не як у щось «послане з небес», вона сприймає долю як простір з розмаїттям дій та наслідків.

Я вірю, що з нами відбувається те, що повинне відбуватися, і це завжди на краще. Погляд на ситуацію залежить тільки від нас.

General Manager Red Bull Ukraine

Тетяна Лукинюк

Історія про загублений телефон, або Не будь упередженим до таксі «Шансон»

історія нашої героїні Тетяни більш прозаїчна: в таксі вона випустила свій телефон і не помітила цього. Це завжди неприємно, адже без свого гаджету в сучасномі ритмі життя ти стаєш ніби відрізаним від світу! Через свою професійну діяльність вона дуже цінує ефективність та час, тому всі девайси ще з часів, коли всі юзали олдскульні смартфони Nokia, синхронізує з комп'ютером. Втрата контактів чи контенту, робочого і не дуже – усе це справді може забуксувати робочі процеси Тетяни!

«Мені не властива недовіра до незнайомців. Швидше працює презумпція невинності: я довіряю людині за замовчуванням і назавжди, якщо тільки вона не зробила якусь підлість. Тоді, звичайно, довіри не повернути. У подібних випадках, як з таксистом і телефоном, я сподівалася на краще і готувалася до гіршого. І віра в найкраще спрацювала. Ця ситуація вкотре підтвердила, що світ не без хороших людей».

Та повернемося до того самого дня... Пропажу наша героїня виявила тільки на ранок. Зв'язку з номером не було. Поки з'ясовували контакти водія таксі, дізналися, що телефон зараз аж за 100 км від Києва. Подумати можна було різне. Зокрема, чоловік Тетяни вже збирав друзів-чоловіків, щоб поїхати "розібратись" із крадієм. Однак, коли додзвонилися до водія, виявилося, що телефон він знайшов, одразу повідомив у службу таксі та чекав на дзвінок. Під час зустрічі від грошової винагороди відмовився, «відкупилися» шоколадками, причому водій взяв їх тільки під примусом.

Програма дає змогу дистанційно заблокувати пристрій та доступ до особистої інформації, визначити місцезнаходження втраченого пристрою, здійснити фотозахват та увімкнути сирену. Крім того, на екрані з'являється стікер, в якому вказані контакти цілодобової служби підтримки та інструкція з повернення. Знайдений телефон кур'єр доставляє власнику в зручний час. А людина, яка знайшла телефон, гарантовано отримує винагороду. Її можна забрати собі або перерахувати на благодійність. У випадку, якщо телефон не буде знайдено, власник отримаєте часткову грошову компенсацію.

Історії наших героїв продемонстрували, що губити щось – це не завжди погано, але завжди пригода. Втративши щось одне, здобуваєш щось інше, як не крути. Головне – розгледіти, що доля тобі дає натомість. Нові знайомства, враження, перегляд цінностей або віра в людей – ти в плюсі.

Коли втрачаєш телефон, з ним втрачаєш і час. Щоб заощадити ваші нерви та ресурси, необхідні для пошуку свого гаджету, «Київстар» та компанія «RADAR» розробили додаток «Мобільна безпека».