Cпецпроекти

Ціна успішного успіху. Як уникнути емоційного вигорання в оточенні трудоголіків


Я втомилася. Я так горіла цією роботою ще 2 місяці тому, але зараз єдина асоціація з робочими завданням – це виснаження і прокрастинація. Єдине бажання – це нічого не робити, не думати і не приймати рішень.

Цитата з мого щоденника в той момент життя, коли я вперше зіткнулася зі станом вигорання. Я тоді не знала, що це таке, які його причини та наслідки. Тому  довго ігнорувала це відчуття, думала, що мені потрібно просто виспатися. Я звільнилася  і поїхала навчатися на іншу півкулю, і яке ж було моє здивування, коли я відновилася лише за 3 місяці.

То що це було: хронічна втома, нудьга чи глибоке вигорання? 

Познайомимося? Я Таня Пилипчук, засновниця спільноти та платформи саморозвитку «Пошуршимо?» . Сьогодні  хочу поговорити з вами про вигорання. 

Це звучить іронічно, бо я та людина, яка довгий час була  впевнена: ця історія не про мене. Я нехтувала сном, працювала по 14 годин, погано харчувалася, пила по 3 чашки кави на день, багатенько винця і вважала себе крутою бізнес-леді. Мені хотілося успіху, встигати все і завжди, будувати блискучу кар’єру. Тому я пливла за своїм середовищем та вірила в наступні міти, які і стали причиною емоційного та фізичного вигорання. 

  • Вигорання як побічний аспект «успіху». Цей міт придумали корпорації, які будують  політику «витиснути і викинути» стосовно працівників. Я не задумувалася, що для мене успіх, як  хочу почуватися у цьому стані? Наслідуючи моделі поведінки, що були нормою в моєму середовищі, я отримала лише депресивні стани, напади апатії, проблеми зі здоров’ям, хронічну втому. Визначення свого поняття успіху спрощує життя і економить роки метання у різні боки.

КОМЕНТАР 1. Що робити, якщо на роботі всі працюють 24/7? 

 Наталка Шпот, психотерапевтка, викладачка LVBS, авторка майстер-класу «Покликання»:

«Запорука ментального здоров’я – це зрозумілі (насамперед для себе) особисті кордони та комунікація. Середовище, в якому ми працюємо чи навчаємось, формує власну культуру і традиції, своє «правильне» розуміння кордонів, більш чи менш корисне для досягнення спільних цілей, і більш чи менш основне для конкретного індивідуума. Що допоможе вам у переговорах, коли кордони ваші й середовища надто відрізняються? Передусім це розуміння цінності того, що ви вносите у  цей соціум вже самим своїм існуванням та інакшістю, результатами роботи та стосунками, які ви формуєте. Це ваша опора, фундамент. А далі – навички переконання, впливу та асертивність для порозуміння й  вирішення суперечок, які неминуче виникають під час налаштування кордонів. 

Не бійтеся конфліктів і  вірте, що можете щось змінити на краще. На жаль, успіх у цій справі залежатиме не тільки від ваших зусиль, а й від готовности та  потреб системи рухатися вам назустріч. І якщо ви бачите, що співвідношення ваших зусиль й отриманого  результату не приносить вам задоволення, робота виснажує, а мотивація ось-ось закінчиться – краще збережіть трохи енергії, щоб могти рухатися далі».

  • Якщо тут всі так можуть, то і я зможу. Якщо середовище лише провокує стиль життя, що призводить до вигорання? Будьте із собою радикально чесними щодо своїх цілей, усвідомлюйте свій вибір: плисти за течією середовища, опиратися чи змінити його. 

«У деяких середовищах ви є великою рибою в малому ставку. В інших навпаки – малою у великому. Змінити оточення означає змінити себе» (с) Б. Гарді, книга «Не примушуй себе».

  • Я ні до чого, винні ситуація/дедлайни/люди/компанія. Як показує практика, до вигорання призводять конкретні патерни поведінки, які ми вбудовуємо у своє життя.  Це можуть бути щоденні звички, реакції, думки й установки. Вони стосуються роботи, сім’ї та нас самих. 

Однак ми здатні робити свій вибір. Не бути в режимі реагування на зовнішні подразники, а взяти активну позицію та відповідальність за свої відчуття і життя. 

КОМЕНТАР 2. Як собі допомогти, якщо партнерські стосунки призводять до вигорання?

Анна Мельник, магістр клінічної психології, авторка блогу Psy.Page, авторка майстер-класу «Здорові стосунки»:

«Передусім перестати перекладати відповідальність за свої рішення на партнера/-ку. Перед тим, як щось робити, не бігти із запитанням “Що саме ти хочеш/як ти хочеш?”, а подумати “Що хочу я/а як хочу я?”

Не боятися давати одне одному більше простору (можна навіть в однокімнатній квартирі: він в кімнаті,  а ви приймаєте ванну).

Простежити, чи є у ваших стосунках захист, протидія, критика та зневага. Якщо так – швиденько знизити їхню силу.

Не приймати вашого/-у партнера/-ку як щось, що саме собою зрозуміло, а пригадати, за що ви його цінуєте. Дати собі відповідь на два важливих запитання: 

  1. Що мене найбільше втомлює?
  2. Що мене найбільше відновлює?

Та насамкінець – зайнятися собою. Працювати над собою, а не намагатися змінити партнера/-ку».

  • Немає часу відпочивати – стільки треба всього зробити! Ох, саме через бажання виконати все й одразу я прийшла до планування і почала розрізняти: важливі й термінові справи – це не одне й теж.
    Зрозуміло, що всі справи переробити неможливо. Тут чітко постає питання вибору: плекати свій перфекціонізм та ідеалізоване життя чи нарешті запланувати час на відпочинок, сон і ресурсні активності.
    Відпочинок та відновлення є найважливішими аспектами успіху. 
  • Якщо я нічого не роблю, то мені не по собі/я лінуюся.  Я вже 5 років працюю в темі планування і це питання регулярно постає серед учасниць Спільноти «Пошуршимо?» та читачів  мого блогу. Однак факт є фактом: без пауз у діяльності та внутрішньої енергії (яку потрібно поповнювати ресурсними активностями та відновленням) немає жодної продуктивности.

«Коли всі справи здаються важливими і терміновими – вони здаються однаково значимими. Ми стаємо активними і зайнятими, але насправді це ні на йоту не підводить нас до успіху. Часто активність ніяк не пов’язана з продуктивністю, а зайнятість – із результативністю» (с) Г. Келлер «Одна справа».

ВИСНОВКИ

Вигорання – це результат наших щоденних рішень і звичок. Ми свідомо або несвідомо щодня йдемо до точки виснаження, вичерпуємо ресурси, бо часто не знаємо, куди нам насправді хочеться йти. Нам страшно зупинитися  й залишитися наодинці зі своїми думками чи мріями.

Ось кілька лайфхаків, які допомогли мені не лише відновитися після вигорання, а й організувати своє життя так, щоб не допускати цей стан знову:

  • Практика пауз і прослуховування до себе. Робити паузу раз на тиждень й аналізувати свій стан. Що я відчуваю зараз? Чи надихає мене цей вибір? Чи ресурсним є моє середовище? Чи подобається мені життя, яке я живу?
    У момент пауз: вимкнути всі сповіщення, робіть офлайн детокс-дні, практикуйте фрірайтинг.
  • Планування як спосіб взяти відповідальність за своє життя. Насамперед планувати свій відпочинок – мій найбільший прорив. Сприймайте себе як резервуар енергії: якщо використовуєте її максимально, то і поповнюйте її. Подумайте, які активності вас наповнюють. Розуміння принципу фокусу та розподілу справ на важливі й термінові знімають гору з плечей. 
  • Життя крізь призму любови до себе. Створювати свої ритуали, які роблять мене  щасливою, захищати свої кордони та відмежовуватися від токсичних людей. Любов всередині несе любов у світ. 
  • Створювати своє ресурсне середовище. Якщо ми не створюємо своє середовище, воно створить нас. Звертати увагу на людей, що оточують. Чи надихають вони мене розвиватися і рости, чи навпаки – формують установки обмеження?

Усе це я поєднала в проєкті Платформа і Спільнота «Пошуршимо?», яка є тим середовищем росту й  натхнення, що мотивує взяти 100% відповідальности за своє життя та рухатися у своєму ритмі до усвідомлених цілей.

Ми об’єднали понад 100 учасників з усіх куточків України, 10+ фахівців та створили 20+ майстер-класів, що спрямовані на розуміння себе й формування середовища саморозвитку. 

Таня Пилипчук, засновниця платформи та спільноти саморозвитку «Пошуршимо

https://www.instagram.com/poshurshymo/

Обкладинка: Mr TT

#bit.ua
Читайте нас у
Telegram
 

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: