Cпецпроекти

«Стіни мають вуха». Львівський репер Паліндром про новий альбом, цілісність у 25, славолюбство й ностальгію


Паліндром – це музичний проєкт львів’янина Степана Бурбана, якого ми раніше знали лише як репера Кашляючого Еда. Після виходу першого альбому Паліндрома «Про сьогодні, завтра і вчора» у 2019 році музикант здобув багато схвальних відгуків музичної спільноти – не в останню чергу через схожість із раннім Скрябіним. У ЗМІ цей альбом називали кращим за рік. 

Другий альбом Паліндрома «Стіни мають вуха» – це ще одне ліричне вираження Степана, в якому він поєднує емоційний реп, синтпопну ностальгію, алегорію і тривогу. 

Читайте в інтерв’ю з Паліндромом докладніше про його новий альбом, психотерапію і цілісність у 25 років.

Перший альбом Паліндрома ти збирався зробити й останнім. Чому не зробив?

Це, мабуть, був пафос від музиканта, який поки не оцінює, що зробив, а дуже багато молотить язиком. Я справді не знаю, що я робитиму далі із цим проєктом, тому що він був спонтанним. Думав, що це буде забавка на кілька днів, а далі піду реп читати брутальний. Але так не вийшло. Тоді я писав альбом, тому що багато людей просили: от вам альбом, відчепіться від мене – якось так собі думав. Я зрозумів, що мене затягує, і робота продовжилася сама собою.

Я почула в альбомі багато тривоги і депресії. Тебе бентежили розлади?

Є трек із Sonnium – максимально мінорний і депресивний. Я писав його після поїздки в Чернівці, якими надихнувся в негативному контексті: гуляв місцями, схожими на гетто.

В альбомі є речі, які плюються депресією, але я тримаю матеріал на дистанції від почуттів.

Насправді якщо я збоку подивлюся на себе того, яким писав альбом, то не скажу, що мав тривожно-депресивні стани. Радше повне завантаження тим, що я роблю, і повне занурення у спогади з дитинства. Я не знаю, чому віддає тривогою – про це багато людей казали, – напевно, це пов’язано з тим, що я мав нетипове дитинство. Я дуже багато спостерігав за сварками батьків і все таке.

Думаю, що тривога відклалася на підсвідомому рівні в дитинстві і ретранслюється зараз. Я останнім часом почуваюся нормально. Єдине – після завершення був під впливом думок стосовно альбому, бо хотів записати веселий, а вийшло в мінорних нотах. Тоді відчув тривогу, ніби щось погане має статися. Як я зараз зрозумів, це була втома.

Колись звертався до психологів?

Ні, хоча був період, коли б мені, мабуть, не завадила така допомога. Тоді я був молодший, гуляв до ранку, займався неправильними речами і не рухався в музиці. Одного разу невропатолог виписала мені транквілізатор адаптол, хоча я звертався через біль у шиї. Вона вирішила, що я надто дратівливий, і також порадила «завести дівчину». Більше нічого такого не пам’ятаю.

А чому ти вирішив назвати альбом щоденником саме тривожної людини?

Я не вирішив його так називати. Це вже мої товариші, які допомагають з релізом, я ж не став заперечувати. Насправді я займався музикою і візуальним супроводом, а роботу з рекламними текстами і критикою передав їм.

Скільки зайняв процес роботи над альбомом?

Дві-три демки з’явилися наприкінці минулої осені – я зрозумів, що вони підуть на Паліндром, бо їхня естетика пасувала тільки туди. В одній був готовий приспів, в іншій – половина куплету, і так вони лежали, поки я не почав писати альбом як щоденник. Я мав написати його за тиждень. Прокинувся – і пишеш трек з нуля. Усе зайняло півтора тижня. Я завершив альбом до двадцятих чисел червня.

Що відбувалося на карантині з твоїм натхненням?

Я спочатку взагалі не відчув різниці, тому що моє життя і до того не відрізнялося ритмами. Я так само проводив більшість часу вдома, писав музику і монтував відео, поки були замовлення, займався монтажем весіль. Я почав більше займатися музикою, завів Patreon і купив велосипед, щоб не користуватися громадським транспортом. 

Не почав збирати матеріал на третій альбом?

Зараз я порожній. Є думки стосовно діаметрально протилежних проєктів, але я поки сам не знаю – тих, що вже є, чи нових. Я з таких людей, у кого за рік-два все змінюється.

Ти вчився на режисера. Яке місце у твоєму житті займає кіно, крім того, що ти монтажер?

Друге місце після музики, напевно. Свого часу дуже любив досліджувати кіно. Від класики і до сучасного кінематографу. Також були моменти у студентські роки, коли я активно займався творенням своїх відео та навіть був близьким до того, щоб зняти першу серйозну короткометражку. 

Вважаєш себе стабільним у 25? Скажімо, чи відчуваєш спокій і задоволеність тим, що робиш?

До 25-ти я все ж зрозумів, що все добре. Я нарешті вгамувався з ефемерними амбіціями про ілюзорну славу на кшталт «монетизувати музику так, щоб я міг купувати кросівки щотижня». Шість років тому, читаючи реп, ми з компанією мріяли потрапити в індустрію, щоб про нас говорили, щоб заробляти гроші музикою. А зараз цього всього ніби й не хочеться – сенсом усього є те, що я роблю. 

Однак я злукавлю, якщо скажу, що не хотів би заробляти гроші музикою, – це реально було би зручно.

У медіа кажуть, що ти робиш на порядок чи декілька краще за більшість українських хіп-хоперів. Як на тебе впливає це схвалення?

Я завжди любив велику долоньку лідерів думок, яка гладить по голівці і каже, що я молодець. З роками це відчуття нівелювалося, напевно, тому що я звузив коло людей, які для мене є авторитетами. Вони зазвичай не кажуть, що ти молодець, бо знають, що можуть трохи наламати дров. 

Раніше я був конформістом. Якби на перших порах мені казали, що читаю лажовий реп, то я міг би застрягти і не дійти туди, де я є зараз.

Не знаю, чи можу віднести себе до українського хіп-хопу в його класичному прояві, бо весь хіп-хоп для мене зараз кон’юнктурний. Є певні тренди, новий звук, який всім продемонстрували США у 2010-х, і український хіп-хоп зараз нагадує реп того зразка, хоче бути схожим на західний та російський хіп-хоп. 

Я свого часу пішов іншим шляхом і почав робити lo-fi і синтпоп. І поки хіп-хоп стає поп-музикою номер один у світі, я «обнулив лічильник» і почав шукати інших пригод: замість тренуватися читати реп у фастфлоу, співаю романтичні пісні під lo-fi.

Склалося враження, що ти переживаєш самотність. Це так?

Більшість свого життя я провів сам. Батьки дуже рано розлучилися, і я жив з бабцею усе свідоме життя. Я не міг ділитися з нею тим, що коїлося в голові підлітка – сам переварював.  

У мене є дівчина, без якої у мене багато чого б не було. Але за темпераментом я радше одинак. Ніколи не розумів людей, яким сумно наодинці. 

Яка пісня із цього альбому найважча для тебе через досвід, який довелося прожити заради?

Можна сказати, що це остання пісня – «Прекрасний час». Вона асоціюється з пострілом у скроню перед пресою. Але це не рефлексія, вона не стосується моєї біографії. На неї надихнув роман Бернара Вербера «Імперія Янголів» – саме реінкарнація і циклічність. 

«Прекрасний час» нагадує найперший трек Паліндрома «Сонце» – там три слова, але він для мене дуже глибокий. Кліп на цю пісню починається з дитинства, закінчується пікніком людей старшого віку. Багато що можна вловити між рядків. Після написання «Прекрасного часу» я відчув відбиток. Як я вже казав, це, мабуть, була втома.

За ким з музикантів ти стежиш?

Стежу за людьми, з якими я знайомий і відчуваю зв’язок, – це Kurs Valut з Дніпра, одеський блек-метал White Ward, львівський репер Sonnium і кантрі-співак Саша Буль. 

Якщо брати не лише Україну – переслуховую піонерів німецького синтпопу Camouflage, які віддають раннім Скрябіним, і подобаються білоруські «Молчат дома». Вони тихенько беруть під себе Європу, а вдома невідомі.

Як ставишся до того, щоб використовувати хіп-хоп як соціальну зброю? Кліп Паліндрома «Зламані» натякає, що ти це можеш.

Ці настрої завжди були присутні. Ще у школі, слухаючи Onyx та інший американський хардкор-реп, ми відчували, що це музика протесту, хоча, крім motherfucker, нічого не розуміли. Паліндром – неоромантичний, в ньому про такі речі потрібно говорити красиво.

Якщо у мене є вплив хоча б на 10 людей, я буду це робити. Я помітив, що це працює: багато говорив про палац культури з обкладинки першого альбому, який скоро почне валитися. Нещодавно до мене звернувся центр міської історії, і я взяв участь у проєкті про міську спадщину – розповідав про свій район. Такої соціалки в Паліндромі багато, вона не завжди в лоб.

Що як переїхати зі Львова до Києва?

Були думки. Збиралися переїздити разом з другом, але у мене не склалося з роботою, він у Києві теж не стягнув, і все загуло. Пізніше я придумав Паліндром і вирішив залишатися у Львові, бо для створення локальної музики маю відчувати бекґраунд. 

Як тобі новини про те, що Каньє Вест збирається йти в президенти?

Не викликає жодних емоцій. Я не стежу за американським хіп-хопом, але розумію масштаб особистости Каньє в Америці. Чомусь упустив розвиток цього персонажа від класичного репера до напівбога. Однак зараз дивує вже мало що – світ сказився.

Які плани на цей рік музичної кар’єри?

Не можу цілитися в майбутнє далі, ніж день вперед, тому не прогнозую надовго. Загалом у планах набриднути всім зі своїм другим альбомом і дати кілька концертів. 

#bit.ua
Читайте нас у
Telegram

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: