Полювання на красу: як подружжя Ханенків зробило колекціонування справою життя
Розповідаємо історію Богдана і Варвари Ханенків, які більш за все любили одне одного та мистецтво.
Спадкоємці козацьких традицій: родина Ханенків
Богдан і Варвара Ханенки походили із заможних родин, що мали козацьке коріння. Варвара була донькою Миколи Терещенка, котрий став одним з найвідоміших меценатів та підприємців свого часу. Серед пращурів Богдана – гетьман Михайло Ханенко і генеральний хорунжий Микола Ханенко. Батько майбутнього колекціонера, Іван Іванович Ханенко, був дрібним чиновником, дядько Олександр – відомим істориком і громадським діячем.
Богдан отримав хорошу освіту у Москві: закінчив гімназію, а згодом юридичний факультет Московського університету. Працював чиновником та юристом: спочатку у Міністерстві юстиції Російської імперії, потім у Варшавському окружному суді.
Пара Ханенків мала невелику різницю у віці і побралася в молодості: Варварі на час одруження було лише 23 роки. Подружжя жило в Санкт-Петербурзі і Варшаві, а 1881 року Богдан Ханенко вийшов у відставку з держслужби та разом з дружиною осів у Києві.
Пристрасть до колекціонерства: витоки музею Ханенків
Як Богдан, так і Варвара Ханенки ще в молодості зацікавилися колекціонуванням. Чоловік захопився цієї справою у Петербурзі, коли працював у Міністерстві юстиції. У Варвари це була сімейна: її батько та брати мали приватні колекції, а дядько Федір першим у Києві розчинив двері власного артзібрання для широкого загалу. Як писала Варвара в листі до російського колекціонера Іллі Остроухова, «У мені горить пристрасть до колекціонерства, і дуже шкода пропустити хорошу річ!».
Подружжя почало будувати мистецьку колекцію ще під час життя у Петербурзі. Особливо продуктивно вони використали п’ятирічне перебування у Варшаві: у цей період пара регулярно відвідувала європейські мистецькі аукціони та листувалася з провідними мистецтвознавцями і колекціонерами.
Ханенки купували картини старих майстрів, особливо італійських живописців, а також художників Північного Відродження, наприклад, Рембрандта і Рубенса. Також вони мали смак на скульптури, порцеляну та інші вироби декоративно-ужиткового мистецтва. За словами Михайла Слабошпицького, коли Богдан і Варвара переїжджали до Києва, їм довелося «купувати для перевезення картин майже половину вагона».
Поступово Ханенки перетворили колекціонування у ледь не основну справу життя. За деякими оцінками, їхнє зібрання складалося з понад 400 картин, більше ніж 8 тисяч гравюр і 300 виробів із золота та срібла. Для зберігання мистецького скарбу у 1887 році Ханенки побудували будинок на вулиці Олексіївській, що сьогодні має назву Терещенківська на честь батька Варвари. Будинок був сконструйований у стилі італійського палаццо.
Протягом наступних двох десятиліть Ханенки продовжували розвивати колекцію. За життя Богдана мистецьке зібрання залишалося приватним, але подружжя планувало перетворити його на публічний музей. Тому в заповіті Богдан передав Києву колекцію разом з будівлею; упорядкування зібрання і створення музею мала завершити Варвара. Її чоловік помер навесні 1917 року, якраз перед початком радикальних суспільних і політичних змін.
Меценатська спадщина Ханенків
Хоча подружжя найбільше відоме завдяки мистецькій колекції, їхня меценатська діяльність цим не обмежувалася.
Ханенки активно підтримували освіту і культуру. Наприклад, Варвара організувала ремісничу школу у своєму маєтку в Київській губернії, а ще виділяла кошти на будівництво і підтримку інших шкіл. 1896 року вона долучилася до спорудження будівлі двокласного училища в Райгородці Черкаського повіту і згодом жертвувала на його потреби тисячу рублів щороку.
Ханенки були меценатами науки, зокрема археологічних досліджень: підтримували археологічні розкопки у Причорномор’ї та на Київщині. Вони займалися популяризацією археології: наприклад, видали збірник «Старожитності Подніпров’я».
Богдан Ханенко був серед організаторів заснування Київського художньо-промислового і наукового музею у 1899 році. Це був перший публічний музей у місті (тепер там розташований НХМУ). За оцінками дослідників, для закладу меценат пожертвував грошей і творів мистецтва на загальну суму майже 200 тисяч рублів.
Утім, мистецька колекція залишається основним досягненням родинного меценатства. Під час революції 1917 року Варвара Ханенко мала можливість вивезти твори в Німеччину і створити музей там: це мало гарантувати безпечне та комфортне життя. Однак вона вирішила не відступати від омріяної мети і таки створити музей у Києві.
1918 року меценатка подарувала колекцію Українській академії наук. За радянських часів музей було націоналізовано. Варвара Ханенко залишалася жити при ньому і померла 1922 року. Після смерти ім’я засновників прибрали з назви музею.
Справедливість відновилася після проголошення незалежности України, коли колекції повернули імена засновників. Зараз Національний музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків – одне з найбільших зібрань світового мистецтва в Україні.
Автор тексту: Антон Процюк
