ЧОТИРИ ІСТОРІЇ ПРО КНИГИ

Професія бібліотекаря давніша, ніж багато хто може уявити. А про те, що Мао Цзедун чи Джакомо Казанова працювали бібліотекарями, мало кому взагалі відомо. Сьогодні я вже майже не працюю «в полі» як директор бібліотеки, проте потреба у вмінні знайти відповіді на нечітко сформульовані питання виникає постійно.

У бібліотеку я прийшов працювати випадково вісімнадцятирічним студентом другого курсу педагогічного університету. Мене запросили на ½ ставки на посаду «Оператор ЕОМ». Що символічно, перший запис у трудовій був від 1 квітня, а як відомо серйозні речі іноді починаються як жарт. Невеличка зарплата, комп'ютер з інтернетом і принтером та кавоваркою – що ще потрібно студентові? До речі, до того часу практично не вживав каву, хоча у книжковій атмосфері це майже обов'язковий напій.

У мене є свобода робити чудові проєкти, а коли не хочеться – не робити. А ще завдяки цій роботі познайомився з чудовими людьми з різних сфер, з якими іноді інакше, як на презентації книжки, майже неможливо зустрітися.

По-перше, це нерозуміння близьких. Мій сусід, коли я сказав йому, що працюю в бібліотеці, зауважив, що якщо не хочу казати де, то не треба так жартувати. По-друге, фінансові обмеження. Найкращий бібліотекар в Україні (на мою думку) – Тетяна Борисова – пішла працювати в Нацбанк, тому що не змогла на бібліотечну зарплату знімати житло в Києві.

Є речі, які демотивують. Наприклад, коли одна київська інституція, керівництво якої взагалі не уявляє, як працюють бібліотеки, вирішує, які книжки потрібні і як їх треба популяризувати.
Також якщо в бібліотеці немає нових книжок, передплати, комп'ютерів, сучасного програмного забезпечення, то потреби у тренінгу з написання «місії, візії та цілепокладання» теж немає.

На жаль, відвідувачів зараз менше, ніж у часи, коли я починав тут працювати. Працюю у професійній спеціалізованій бібліотеці, тому запити не змінилися (ми обслуговуємо педагогів). Сьогодні наша бібліотека конкурує за користувача з різними іншими джерелами інформації. Не бачу тут трагедії, і розцінюю це радше як виклик змінитися і стати кращими чи, якщо коректніше сказати, – актуальнішими.

Книга сама по собі досконала, як наприклад, відкорковувач для пляшок. За 500 років він майже не змінився. І загалом кухонне приладдя принципово не змінилося за 15 сторіч. Так і бібліотеки, театри чи музеї будуть існувати й далі.

Якось перед Різдвом у нас у місті випало так багато снігу, що рухатися могла тільки важка техніка. Громадський транспорт не ходив, легкові автомобілі засипало. Директор бібліотеки прийняла рішення всім співробітникам залишитися вдома, а я зголосився прийти на роботу пішки – чергувати. Ну а що? Живу я поряд, екстремальних умов не боюсь. У житті бібліотекаря завжди є місце для пригод, знаєте. Якось дістався, сиджу сам у читальній залі, п'ю чай, вирішив прочитати журнал, ввімкнув аудіосистему – тихо заспівав Джо Дассен. У будинку крім мене – ще черговий-сторож. Краса, одним словом. Однак раптом у приміщення заходить літня жінка, яка принесла книжки і хоче взяти нові, бо вже немає з дідом що читати. Уявіть собі мій подив! Як вона за такої погоди наважилася взагалі вийти – дивина! Я ж гадки не мав, які книжки їй порадити і де розташовані «жіночі детективи на одну сюжетну лінію».