«Я ніколи не зупиняюсь»: спортсмен та засновник спортклубу Арсен Галєєв про тренування як спосіб життя
Один із найнестандартніших українських тренерів Арсен Галєєв – сильна особистість, яка все життя йде до своєї мети та не здається. Він з раннього дитинства почав займатися спортом, а підлітком вже тренував інших. Це захоплення стало роботою: Арсен відкрив власний тренажерний зал, у якому можна навіть проводити вечірки.
Ми поговорили з Арсеном про участь у змаганнях, мотивацію ніколи не зупинятися та тренування, які сподобаються всім без винятку.
Матеріал – третій із серії інтерв’ю із сильними духом людьми. Наші герої доводять – ми всі здатні на неймовірні вчинки та самі створюємо свою долю. Проєкт реалізується за підтримки Nemiroff De Luxe.
Спорт як життєвий шлях
У моєму житті все пов’язано зі спортом. Уже у 15 чи 16 я допомагав брату проводити тренування з карате. Тоді майже нічого на цих тренуваннях не заробляв, але це був неймовірний досвід, який я згодом зміг використати.
Багато людей питає мене, чому я почав займатися спортом. Насправді в мене немає душевної історії про переломний момент, коли я почав тренуватися. У мене просто вся сім’я спортивна: батько займався боротьбою, мама – гімнастикою. Спорт – це те, що мені подобалось і подобається до цього дня; це моя робота, мій відпочинок, тут я знаходжу друзів.
Ми з братами часто брали участь у змаганнях, і батьки нас підтримували, завжди приходили подивитись. Також ми щодня ходили на тренування разом. І якщо була можливість поїхати на чемпіонат за кордон, батьки були тільки за і ніколи не шкодували коштів на це.
З дитинства мені найбільше запам’ятовувалися поїздки в інші міста України на змагання. І для мене найяскравіші моменти – завжди найпростіші: спільні обіди, наприклад (якщо ходили до піцерії, це взагалі було свято).
Саме ці чемпіонати і знайомства з іншомовними учасниками мотивували вивчати англійську. Спочатку я вчив мову, щоб спілкуватися зі спортсменами з інших країн. Згодом це стало ще й великим поштовхом для роботи за кордоном.
Програші ніколи не викликали бажання все кинути. Бо карате я любив по-справжньому – а коли ти любиш, немає навіть думки про те, щоб кинути. Програші стимулюють працювати інтенсивніше, аналізувати, чому я програв. Роботу над помилками мені прищепили ще з самого дитинства батьки і брати. Я розумію, що спорт – не разова акція. Потрібно концентруватися на своїй роботі та працювати над собою постійно.
Коли дорослішаєш, розумієш – потрібно вибирати один вид діяльности, бо також краще робити щось одне, але дуже добре. Тому зараз я специфіку змінив і треную тільки дорослих – вирішив допомагати людям, які по життю зайняті своїми справами, і зробити для них тренування не примусом, а приємною справою.
Дуже не люблю слово «треба». Намагаюся все життя від цього відійти. Надаю перевагу словам «в кайф», «хочу». Бо коли ти справді хочеш, зробиш набагато більше і не думатимеш, скільки сил залишилося.
Найкраща мотивація – бути другом
Своїх учнів я мотивую правдою. Не маю спеціальних прийомів і ніколи не кажу слабким, що вони сильні. Мій метод – бути другом. Хоча інші називають мене наставником, тренером, але я не вважаю себе такою людиною. Бо в дружбі завжди простіше – ти чесний і не намагаєшся щось придумати.
Я можу потренуватися разом з учнями, розказати історії із життя. Вони це люблять, бо розуміють, що я проник цим усім. А людям, які діляться своїми навичками, потрібно завжди намагатися бути вищими і сильнішими, бо саме до таких тягнуться. Треба бути прикладом, і люди почнуть повторювати за тобою. Саме тому я постійно тренуюся. Мій спосіб життя максимально активний, але не тому, що я так все спланував, а тому, що мені це подобається.
Звісно, дисципліна повинна бути: щоб досягти результату, потрібна систематика. А ще потрібно вміти отримувати задоволення від спорту. У цьому завдання тренера – все це поєднати.
А щоб знайти баланс між спортом і особистим життям, налагодити режим, потрібно сприймати тренування як щось буденне. Ось ти п’єш каву з друзями, потім ідеш у справах і спортзал десь має бути посередині між цим.
Оточення
З дитинства я був більше індивідуальним, але зараз хочу бути в команді. Люблю оточувати себе людьми, голодними до знань, людьми, які беруть і віддають у плані енергетики. У My Fucking Gym у нас абсолютно різні люди в команді, та ніхто не конкурує, не намагається бути суперником для іншого. Ми стараємося ділитись досвідом, слухати одне одного. Це нормально, що хтось краще розуміється на одному, а хтось – на іншому. І ми можемо переймати знання. Своїх колег я називаю друзями, ми можемо провести робочий день разом, а потім зустрітися на вечерю.
Сильна людина для мене – це той, хто до кінця стоїть на своєму навіть тоді, коли всі навколо говорять здаватися. Сильна людина відстоює переконання, йде до кінця. Хочу бути таким – бо зараз я іноді надто м’який.
My Fucking Gym
Це не звичайний тренажерний зал, а зал фізичної підготовки. Ми не мучаємо і не навантажуємо, а даємо знання. Бо тренер не той, хто дає завдання, а той, хто мотивує і максимально віддає себе роботі.
У мене є особливість: я запам’ятовую прості моменти, які іншим здаються неважливими. У нас в залі є полиця із взуттям, і я можу назвати власника кожної пари. А ще пам’ятаю людей, яких тренував два роки тому. Для мене важливий кожен мій учень, я з усіма намагаюся побудувати хороші стосунки.
My Fucking Gym – це свого роду тусовка. Ми проводимо час із задоволенням і користю: слухаємо музику, яка нам подобається, говоримо про важливі речі. Чому саме така назва? Бо кожен може назвати це місце своїм залом. А коли ти говориш про щось своє із захопленням, то не використовуєш слів типу «красивий», ти говориш із лайкою. Бо це місце так тобі подобається, воно просто підриває. My Fucking Gym!
Завдяки пандемії ми укріпилися, стали міцнішими як команда. Звісно, відвідувачів поменшало, бо не для кожного тренування – це перша необхідність. Однак ми намагалися підтримувати наших тренерів, наскільки це було можливо.
Відпочинок із друзями
У п’ятницю в My Fucking Gym завжди cheat meal day. Увечері після всіх тренувань ми замовляємо піцу і робимо коктейлі. Також кожен може відсвяткувати свій день народження у залі, влаштувавши вечірку. Це відрізняє нас від інших тренажерок, бо ми разом з усіма відвідувачами – одна команда.
Смак коктейлю «Нокаут» нагадує мені про моменти відпочинку в компанії друзів. Саме тоді я усвідомлюю, що спорт, приємне дозвілля і класні люди – нероздільні речі.
Рецепт:
*протягом 10 секунд активно змішуйте інгредієнти в шейкері з льодом;
*двічі відцідіть коктейль в охолоджений широкий келих на ніжці;
*прикрасьте келих гілочкою розмарину.
Рухатися тільки вперед
Я боюся стояти на місці. У певний момент я зрозумів, що потрібно постійно крокувати вперед. У стресовій ситуації я намагаюсь бути активним. Навіть якщо потрібно витратити більше часу і коштів, все одно краще зробити, інакше буду шкодувати. Однак з усіх невдач я намагаюся взяти досвід.
Щоб кинути все і почати займатись улюбленою справою, потрібно вийти із зони комфорту і пробувати нове. У моєму житті багато крутих моментів відбувалися через певний жах: щось ішло не так, кудись запізнювався, пропускав літак.
Часом треба відчути себе на дні, щоб знати від чого відштовхуватися. Багато людей, які не можуть наважитися на зміни, вони зараз десь біля, але не на дні. Тоді потрібно ще опуститись і рухатися вгору.
Локація: бар Follower, вул. Велика Васильківська 24