Ситуація в Україні із сортуванням та переробленням сміття
95% українського сміття гниє на полігонах, сумарна площа яких вже дорівнює розмірам Чернівецької області та зростає шаленими темпами щороку.
Кожен такий полігон – локальна екологічна катастрофа, подолати її може тільки правильна культура утилізації відходів.
Більшість європейських країн вже налагодили свої системи сортування та перероблення так, що конвертують сміття або в гроші, або в цінні ресурси. Наприклад, у Швеції на звалища потрапляють тільки 0,8% відходів. Усі інші йдуть на перероблення та спалюються для виробництва енергії.
Партнер турботи про планету та нашого спецпроєкту – корпорація «Біосфера», виробник товарів для дому та особистої гігієни, який піклується про споживача у всіх сферах життя.
Що таке українські сміттєві «хмарочоси» та чим вони небезпечні?
За даними міжнародної аудиторської компанії PWC, кожен українець щороку продукує 230-330 кг побутових відходів. Зі сміттєвих баків біля будинків вони відправляються на найближчий полігон твердих побутових відходів (ТПВ), де сміття може розкладатися сотні років.
Українські сміттєзвалища займають величезні території й становлять небезпеку для довкілля. Основні загрози – це токсини та парникові гази.
Такі відходи, як електронні прилади, містять довгий список небезпечних речовин, зокрема ртуть, миш’як, кислоти та свинець. Згодом ці токсини вилуговують ґрунт і ґрунтові води та на багато десятиріч вбивають природу довкола. А під час розкладання органіки, наприклад харчових відходів, відбувається анаеробний процес поглинання кисню й виділення вуглекислого газу та метану. Ці парникові гази нагрівають нижні шари атмосфери та провокують глобальне потепління. Крім цього, метан – легкозаймистий газ, який може стати причиною пожежі.
«Ми були на зустрічі з міжнародним бізнесом, де вони казали, що звалища отруюють все довкола в радіусі приблизно 20 км. Тобто там небезпечно будь-що вирощувати, пити воду та просто дихати. В Україні санітарна зона навколо звалищ – 500 метрів, і є звалища, які підібралися майже впритул до житлових будинків», – розповідає засновниця громадської організації «Україна без сміття» Євгенія Аратовська.
Українські сміттєві полігони продовжують працювати попри те, що порушують усі міжнародні стандарти, не відповідають вимогам українського законодавства, заповнені вщент і є бомбою уповільненої дії, яка може розірватися будь-коли.
Одне з найбільших українських звалищ поблизу Львова закрили тільки після того, як під час гасіння пожежі під завалами тлілого сміття загинуло четверо пожежників. Комбінат у Грибовичах займав площу 50-ти футбольних полів, а висота сміттєвих куп сягала 20-поверхового будинку. Такі сміттєві «хмарочоси» можна побачити й на інших звалищах.
Чи можна заробляти на смітті та як це роблять в Україні?
Перероблення сміття може бути прибутковим бізнесом, який приносить гроші та зберігає природні ресурси. Але для цього потрібна стабільна системи збирання, сортування й доставки відходів до підприємств із перероблення вторсировини.
Таких підприємств в Україні достатньо. Та вони змушені імпортувати сміття з Європи, поки національні сміттєві купи зростають у геометричній прогресії через відсутність інфраструктури сортування та доставки. Її неможливо побудувати без певної державної політики та фінансування.
Українські законодавці намагалися створити цивілізований підхід до поводження з відходами, ухваливши законопроєкт «Про управління відходами». Та варіант, який розробили міжнародні та українські експерти, саботують лобісти сміттєвого бізнесу й тіньового ринку металобрухту.
Возити сміття на звалища вигідно для корупціонерів. Можна взяти великі гроші за утилізацію небезпечних відходів і просто вивалити їх у загальну купу сміття. Можна частину сміття не довозити до офіційних полігонів. Можна підкрутити ваги на в’їзді до смітника й платити відкати.
Тому ситуація зі створенням необхідних умов для роздільного збирання відходів на державному рівні досі залишається під сумнівом. Зараз ініціативу та відповідальність за перероблення сміття беруть на себе приватні підприємства та громадські організації.
Ще у 2014 році партнер цього матеріалу корпорація «Біосфера» запустила завод із перероблення поліетилену «Polygreen» – одне з найбільших в Україні підприємств із виробництва вторинної гранули поліетилену. Щомісяця завод переробляє до 900 тон поліетилену, а вторинні гранули використовуються для виготовлення продукції власних брендів та приватних замовників.
Цьогоріч «Біосфера» та McDonald’s розпочали співпрацю у напрямку ресайклінгу. Відсортований поліетилен із ресторанів та офісу компанії потрапляє на «Polygreen». Там із нього виробляють гранули, які згодом перетворюються на майбутні сміттєві пакети для McDonald’s.
Також корпорація разом із громадською організацією «Україна без сміття» запустили ініціативу зі збору коштів на відкриття нової сортувальної станції. 1 гривня з кожного проданого товару марки Go Green від «Фрекен БОК» буде перераховуватися на створення сучасної сортувальної станції.
Для чого потрібні сортувальні станції сміття?
Сортувальні станції – важлива ланка в системі ресайклінг та циркулярної економіки. Тут приймають та сортують сміття перед тим, як відправити його на перероблення чи утилізацію. Якісь відходи поїдуть на картонно-паперові, якісь – на склозаводи, де з них зроблять нові потрібні товари.
Окрім цього, такі станції – важливі освітні платформи, що змінюють уявлення людей про сміття та формують корисні звички свідомого споживання. Тут кожен охочий може навчитися практики роздільного збору й залишити свої відходи для екологічного перероблення.
В Україні такі станції є соціальними ініціативами, створюються та живуть коштом благодійних внесків від населення або бізнесу. І хоч сортувальники продають вторсировину, цей дохід компенсує лише 30% витрат.
«Деяким станціям допомагає місцева влада, виділяючи приміщення. Нам так не пощастило, ми платимо до двох мільйонів гривень у рік за оренду.Незважаючи на те, що ми продаємо послуги, продаємо освітні послуги, продаємо вторсировину, переробляємо пластик, створюючи товари з доданою вартістю. І все одно ми не зможемо функціонувати без донейтів», – каже пані Аратовська.
Чи є майбутнє в українського ресайклінг?
Відсутність цивілізованої системи поводження зі сміттям в України пов’язана з відсутністю законодавства в цій сфері, корупційними схемами й низькою екологічною культурою українців. Розв’язати це питання та подолати сміттєву кризу можна лише працюючи з цими трьома напрямками одночасно.
Сміття, яке ми щодня викидаємо в найближчий бак, не зникає безслідно, а залишається в спадок нашим дітям і навіть правнукам. Та майбутнє нашої планети не тільки в руках чиновників, які зайняті відкатами та відмиванням сміттєвих грошей, які не пахнуть. Варто почати із себе – сортувати сміття й відвозити його на сортувальні станції, а також вимагати від місцевої та центральної влади прийняти відповідні правила поводження зі сміттям.