11 лютого відзначають Міжнародний день жінок і дівчат у науці. Саме до цього дня команда bit.ua приурочує спецпроєкт «Кюрі».

«Кюрі» – це проєкт про науковиць, які своїми відкриттями й винаходами змінюють хід історії.
Про жінок, які попри всі перешкоди, дискримінацію та знецінення досягали своєї мети та присвятили себе науці.
І так само як Марія Склодовська-Кюрі та Ірен Жоліо-Кюрі впливають на розвиток людства та суспільний прогрес.

Марія Склодовська-Кюрі

НАУКА Є ОСНОВОЮ |

«У|

У 2016 році жінок в українській науці налічувалося 46%. У 2021 році жінок у науці вже нарахували 40%. Подібні гендерні нерівності існують у всій STEM-сфері (наука, технології, інженерія, математика).

Розумові здібності жінок і чоловіків ніяк не відрізняються, єдина причина такої диспропорції криється в культурних і соціальних чинниках.

До Дня жінок у науці bit.ua вирішив запустити спецпроєкт «Кюрі» про жінок-науковиць. У першому матеріалі із циклу ми розберемося, наскільки серйозною є проблема гендерної нерівності, як подолати стереотипи та як заохотити дівчат працювати в науковій сфері. Створювати матеріал допомагала координаторка Stem is fem Єлизавета Коренко.

Про статистику

Феномен дірявої труби

Для прикладу можна подивитися на президію НАН України, де всього дві жінки, а всі інші пости займають чоловіки.

Те, що ми тільки що описали, називається «скляною стелею». Це такий невидимий бар'єр, який не дозволяє жінкам піднятися вище від певної кар'єрної сходинки.

Але система побудована так, що більшість жінок не доходить навіть до цієї стелі. Усе через феномен «дірявої труби». Це коли з кожною освітньою або кар'єрною сходинкою жінок стає все менше й менше.

Це світова проблема. Заданими досліджень:

40% жінок у науці може здатися непоганою цифрою, проте слід розібратися в цій статистиці трішки детальніше.

«‎Є такі моменти, коли статистика добра, але вона приховує деякі проблеми. В Україні, на жаль, робота науковця шалено недооплачувана, особливо коли ми говоримо про лаборантів/-ок та молодших наукових співробітників/-ць. У нас є чітка тенденція, що чим менш оплачувана робота, тим більше там жінок.

Найкраще цей феномен видно на прикладі української освіти, де більшість викладачів та вчителів – це жінки, а директори шкіл – чоловіки.

Така сама ситуація є в наукових установах, коли майже весь колектив може бути жіночим, а в керівництві – чоловіки», – каже Єлизавета Коренко.

«Дірява труба» працює не тільки в університеті, а й у школі

Світова статистика каже, що вчитися на STEM-спеціальності йде лише 35% жінок. Усе через те, що дівчат відмовляють братися за «чоловічу роботу».

Чому брак жінок у STEM – це проблема, і як мотивувати молодих дівчат іти цим шляхом

У світі стрімкого технічного й наукового прогресу STEM-професії є найперспективнішими та найоплачуванішими. Дискримінація забирає у значної частини людей можливість самореалізації та фінансової свободи.

Для того, щоб жінок у STEM стало більше, потрібно просто перестати їм заважати. Те, що звучить дуже просто, насправді потребує глобальних змін у суспільстві.

Американська асоціація жінок із вищою освітою пропонує такі зміни:

Таких самих принципів дотримуються у Stem is Fem:

натисни

натисни

натисни

натисни

День дівчат і жінок у науці – це привід вчергове згадати про гендерну нерівність у науковій галузі та зробити внесок жінок до науки більш видимим. Адже роками жіночий внесок у науку не тільки залишався непоміченим, а й навіть присвоювався чоловікам-науковцям.

Другий матеріал спецпроєкту bit.ua «Кюрі» – про жінок-науковиць, відкриття яких приписали собі чоловіки

Також учений закликав до поділу наукових лабораторій за статтю, хоча додав, що не має нічого проти жінок у науці. Слова Ганта не залишилися без уваги: у соцмережах почали активно обговорювати некоректні вислови науковця. Зрештою вчений пішов у відставку в Університетському коледжі Лондона та покинув посаду консультанта в Європейській дослідницькій раді.

В інтерв'ю виданню Observer Гант заявив, що фраза про жінок була лише жартом, наслідки якого зайшли надто далеко. За словами вченого, представники академічних закладів, які припинили з ним співпрацю, навіть не поцікавилися його реальним ставленням до жінок у науці.

Дружина Ганта, науковиця Мері Коллінз, його підтримала. На захист ученого також стали інші жінки-науковиці – професорка з фізики Дейм Атен Дональд, професорка з біології Оттолайн Лейзер та професорка з фізіології Дейм Ненсі Ротвелл. Усі вони, попри скептичне ставлення до зауважень Ганта щодо жінок, згадали про його підтримку молодих учених будь-якої статі.

Ротвелл наголосила, що Тімоті Гант дійсно допомагав багатьом жінкам-ученим.

У 2015-му лауреат Нобелівської премії за дослідження поділу клітин сер Тімоті Гант під час конференції з наукової журналістики пожартував:

"ДОЗВОЛЬТЕ ПОДІЛИТИСЯ З ВАМИ МОЇМИ ПРОБЛЕМАМИ З ДІВЧАТАМИ. КОЛИ ВОНИ В ЛАБОРАТОРІЇ, ВІДБУВАЮТЬСЯ ТРИ РЕЧІ: ТИ В НИХ |

Повернути науковицям видимість

Сам лауреат Нобелівської премії згодом вибачився за власні слова:

«Я дуже шкодую щодо зауважень, зроблених під час нещодавнього обіду «Жінки в науці» на всесвітній конференції наукових журналістів у Сеулі, Корея.

Я визнаю, що мої спроби самознижливого жарту були необдуманими й несмішними. Я засмучений тим, що засмутив своїх гостей, а це було останнє, що я збирався зробити…

У своїй кар'єрі я завжди намагався ставитися до своїх колег із повагою та добротою, ким би вони не були, і пишаюся тим, що був наставником багатьох видатних молодих учених, які розв'язуватимуть завтрашні біологічні проблеми після того, як я покину університет».

Утім, згадаймо насамперед проблеми з жіночою освітою. Навіть на сьогодні щонайменше в десяти країнах – Південному Судані, Нігері, Афганістані, Чаді, Малі, Гвінеї, Буркіна-Фасо, Ліберії та Ефіопії – дівчатам дуже важко здобувати навіть середню освіту. Це пов'язано з військовими конфліктами, традицією раннього заміжжя тощо..

Жінки в науці: чому це досі привід для суперечок і жартів? Кейс Тімоті Ганта

У багатьох країнах світу дівчата вже мають можливість отримувати базову середню та професійну вищу освіту. Для деяких опонентів фемінізму це є аргументом на користь гендерної рівності освіти. Утім, на практиці дівчата все ще стикаються з багатьма упередженнями й обмеженнями – з боку колег чи наставників-чоловіків зокрема.

Які проблеми актуалізують подібні скандали

Вже у 2017-му Гант повернувся до викладання, тож його кар'єра не була цілком зруйнована через цей скандал. Обговорення щодо покарання за невдалий сексистський жарт досі відкрите. Так само питання, наскільки подібним жартам, які знецінюють внесок жінок у науку, місце в науковому середовищі та як необачні слова вплинуть на кар'єру багатьох науковиць, є дискусійним.

У статті наукової співробітниці Гарвардської школи Кеннеді Крістін Рассел йдеться про те, що дослідник мав достатньо досвіду, щоб зрозуміти – такі жарти є недоречними.

Лауреат Нобелівської премії за місяць до конференції в Сеулі спілкувався з жінками-науковицями, які розповідали про проблеми з кар'єрою через домагання з боку керівництва. На думку біолога Майкла Ейзена, Гант одним жартом знецінив досвід колег-жінок, які поділилися болісними для них історіями, сподіваючись на підтримку з боку видатного науковця.

Насамперед ідеться про статус жінок у науці – скляну стелю, домагання з боку колег, несприйняття їх як науковиць та приписування їхніх досягнень колегам-чоловікам.

За всі роки існування Нобелівської премії її лауреатками стали 53 жінки та 866 чоловіків. Здавалося б, можна посилатися на цю різницю, аргументуючи нею твердження, що жінки в науці – скоріше виняток, ніж правило.

За словами президентки One Campaign Гейл Сміт, проблеми з освітою для дівчат є глобальною кризою, яка увічнює злидні.

«Більш ніж 130 мільйонів дівчат ще не вчаться у школі. Це більш як 130 мільйонів потенційних інженерок, підприємиць, викладачок і політикинь, яких немає в прогресивних прошарках міжнародного суспільства», – заявила Сміт.

Авторкою терміну «ефект Матильди» стала американська дослідниця історії науки Маргарет Россітер із Корнельского університету.

Россітер працювала над дисертацією в Єльському університеті й вивчала багатотомну працю з історії науки «American Men of Science». Науковиці потрапило до рук саме таке видання, хоча перевидання вже мало назву «American Men and Women of Science».

В «American Men of Science» Россітер знайшла біографії близько півтисячі жінок-учених. Про них було відомо зовсім мало, тож дослідниця захотіла зібрати якомога більше інформації.

Згодом Россітер написала наукову роботу про жінок-учених у США до 1920 року. Її статтю не захотіли публікувати авторитетні видання Science та SciAm. Та зрештою робота побачила світ завдяки публікації в науковому журналі AmSci.

Россітер спіткала доля багатьох жінок, чий внесок у науку залишився невідомим чи маловідомим. Наприклад, в україномовній версії Вікіпедії статті про дослідницю немає, а її праці, як і праці багатьох інших західних учених на тему жінок у науці здебільшого платні. Знайти їх безплатно та в перекладі доволі важко.

Ефект Матильди має виражене гендерне забарвлення, адже описує ігнорування саме жіночого внеску в науку.

Уперше систематичне ігнорування роботи жінок-науковиць описала суфражистка Матильда Джослін Гейдж у своєму есеї «Жінка як винахідниця».

Гейдж підкреслила, що на внесок жінок часто незважають, а їхні досягнення приписуються колегам-чоловікам. Це систематичне ігнорування праці дівчат, на думку дослідниці, продовжує життя гендерним стереотипам та твердженням, що тільки чоловіки створені для наукових відкриттів.

Серед інших проблем – приписування жіночих відкриттів, винаходів та наукових праць чоловікам. Такий феномен називається ефектом Матильди. Він є різновидом ефекту Матвія (походить від притчі про таланти з Євангелія від Матвія), що досліджував американський соціолог Роберт Мертон.

Під ефектом Матвія розуміємо нерівномірний розподіл благ – коли багаті люди накопичують статки, а бідні втрачають і без того невеликі збереження.

Роберт Мертон помічав відлуння цього ефекту й у науці. Соціолог вловив такий зв'язок: на праці іменитих учених посилаються значно частіше, а от їхні талановиті колеги залишаються в тіні, адже не встигли зробити гучного імені. Врешті-решт цей ефект і не дає можливості багатьом обдарованих науковцям/-ицям зробити успішну кар'єру.

Про жінок, чиї досягнення приписали чоловікам

На видимість науковиць впливало й те, що їх навіть не завжди згадували як авторок наукових робіт, відкриттів та винаходів. Згадаємо імена тих, чиї заслуги перераховувалися під чоловічими іменами.

Марія Маргарет Вінкельманн (Кірх) (1670–1720)

Одна з перших астрономок Марія Маргарет мала скромне звання неофіційної помічниці свого чоловіка.

Саме Марії належить вагома в історії астрономії робота Conjunction of the sun with saturn and venus and Jupiter and Saturn. Також Кірх відкрила комету – і це досягнення довгий час приписували її чоловіку.

Після смерті чоловіка Марія не змогла здобути посаду астронома в Королівській академії наук. Виконавча рада на чолі з президентом академії відхилила прохання науковиці. Як заявив тоді президент академії: «Якщо ми їй зараз поступимося, це може стати прикладом у майбутньому». Замість Марії на посаду призначили менш досвідченого Йогана Генріха Гофмана.

Передавши сину й дочці свої знання, Кірх продовжувала складати календарі та випускати альманахи. Вона працювала в академічній лабораторії Берліна, та її колеги-чоловіки постійно скаржилися, що Марія «надто помітна в лабораторії, коли туди заходять незнайомці». Тож науковиці за наказом довелося «відійти на задній план», поступившись місцем синові.

Нетті Стівенс (1861–1912)

Першовідкривачка системи визначення статі XY Нетті Стівенс мала докторський ступінь й успішно працювала в галузі ембріології. Водночас була простою аспіранткою у Бринморському коледжі й не обіймала вищих посад.

Декан коледжу Томас Морган після смерті Стівенс написав невелику статтю про її внесок у розвиток науки. У цій роботі декан називав дослідницю не вченою, а лаборанткою.

Ба більше, відкриття системи визначення статі XY зазвичай приписують або Моргану, або колезі науковиці Едмунду Вілсону, який одночасно з нею працював над дослідженнями. І це попри те, що сам Вілсон визнав відкриття Стівенс у своїй статті.

Трота (Тротула) Салернська (XI–XII століття)

Про Тротулу Салернську доволі довго було мало що відомо. Вона була італійською викладачкою і лікаркою, авторкою декількох важливих медичних робіт. Найвідомішою з них є De Passionibus Mulierum Curandarum, присвячена жіночим хворобам.

Тротула була однією з небагатьох жінок, які фактично кинули виклик церковній доктрині: наприклад, пропонувала вживання опіатів під час пологів для полегшення болю жінки. Також у роботіPractica secundum Trotam вона висловила на той час радикальний погляд щодо того, що неможливість зачаття може бути проблемою не тільки жінки, а й чоловіка. У цій самій праці Тротула давала поради щодо зачаття, пологів та кесарева розтину.

Ще одна важлива робота Тротули – De Ornatu Mulierum, або Trotula Minor, у якій вона вчить жінок зберігати красу та лікувати шкірні захворювання за допомогою натуральних засобів.

За кілька століть дослідники-чоловіки припустили, що такої жінки, як Тротула, взагалі не існувало. У 16 столітті Каспер Вольф, який редагував тексти лікарки, стер її ім'я та приписав їх чоловікові.

Пізніше, вже у 20 столітті, академіки дійшли висновку, що є беззаперечні докази не тільки існування такої історичної особистості, як Тротула Салернська, а й свідчення, що вона мала міжнародне визнання завдяки своїй викладацькій та лікарській діяльності.

Мері Вітон Калкінс (1863–1930)

Психологиня Мері Вітон Калкінс викладала на філософському факультеті, вперше запропонувала метод парних асоціацій та опублікувала свою дисертацію. Попри досягнення, Мері відмовили у присудженні докторського звання через її стать – хоча вона виконала всі умови.

Сам метод парних асоціацій згодом використовували Георг Еліас Мюллер та Едвард Тітченер без згадки про те, що відкрила й описала його саме Калкінс.

Розалінд Франклін (1920–1958)

Британська вчена Розалінд Франклін зробила найвагоміший внесок у відкриття структури ДНК. Під час своєї лекції у 1950-му вона представила дві форми молекул (типу А й типу В), а також визначила кількість води в молекулі та співвідношення її в різних частинах.

Відкриття Франклін стало основою для подальших спроб збудувати модель молекули.

Щоправда, визнання за відкриття структури ДНК здобули колеги науковиці – Френсіс Крік та Джеймс Вотсон. Вони використовували деякі напрацювання дослідниці, не спитавши в неї дозволу.

Тільки за 25 років у своїй книжці «Подвійна спіраль» Вотсон зазначив про внесок Франклін у дослідження ДНК, хоча й з уточненням, що науковиця ніби не розуміла, як інтерпретувати отримані дані.

Марта Готьє (нар. 1925)

Марта Готьє разом із Жеромом Леженом працювала над відкриттям причин виникнення синдрому Дауна. Готьє навчила Лежена техніки культивації фібробластів, яка зіграла значну роль у процесі дослідження.

Зрештою ім'я Марти не фігурувало в результатах дослідження, а відкриття причини виникнення синдрому приписали Лежену, зазначивши його першим автором статті. Прізвище Готьє значилося другим і було записано з помилкою. Також у роботи був ще один співавтор Терпен.

З 1970-го фонд Лежена просував відкриття як одноосібну працю науковця без зазначення співавторів взагалі. Готьє розповіла, як Терпен та Лежен відтіснили її убік, взявши на себе відповідальність за відкриття, хоча воно спиралося на роботу, яку вона ініціювала та якою керувала.

Сьюзен Джоселін Белл Бернелл (нар. 1943)

Наприкінці 1960-х британська астрофізикиня Сьюзен Джоселін Белл Бернелл відкрила радіопульсар – новий клас астрономічних об'єктів. Її науковим керівником був Ентоні Х'юел. Та саме Бернелл наполягла на дослідженні невідомих сигналів, які побачила на записах, коли Х'юел був упевнений – сигнали є земного походження.

За відкриття радіопульсара Нобелівську премію отримали Х'юел та доктор Мартін Райлі, а ім'я Бернелл не згадувалося взагалі.

Замість висновків

Не варто послуговуватися аргументами «дівчата не схильні до науки» або «серед жінок значно менше лауреаток Нобелівської премії». Щодо першої тези – значну роль відіграють такі чинники, як доступ до освіти та виховання. Щодо другої – вище ми перерахували незначну частину жінок, про чиї відкриття і роботи світ міг би так і не дізнатися.

Згадаймо й про те, що велику частину імен науковиць банально можна не знати: наприклад, через низьку поширеність фемінітивів у наукових виданнях та профільних ЗМІ («професора Сміт» скоріше сприймуть як чоловіка, хоча може йтися про професорку). До того ж проблеми, як-от скляна стеля, неможливість швидко повернутися до роботи через догляд за дітьми тощо, також впливають на обмеженість доступу жінок до наукової галузі.

|

За історію існування найпрестижнішої премії в науці, літературі та суспільній діяльності, названої на честь Альфреда Нобеля, її лауреатками стали 58 жінок у період із 1901 по 2021 рік. Серед них лише одна жінка, Марія Кюрі, була удостоєна Нобелівської премії з фізики 1903 року та Нобелівської премії з хімії 1911 року. Також її дочка Ірен Кюрі продовжила справу батьків й отримала Нобелівську премію з хімії за синтез нових радіоактивних елементів.

Жінки отримували Нобелівські премії у всіх шести категоріях: миру, з літератури, з фізіології або медицини, з хімії, з фізики та з економіки.

Багато з них починали свій науковий шлях у складні часи для реалізації прав жінок. Їм було важко продовжувати свою дослідницьку діяльність у консервативних чоловікоорієнтованих університетах. Але бажання зробити світ кращим та реалізувати свої мрії спонукали жінок-учених, письменниць та суспільних діячів рухатися вперед попри перешкоди.

Ми хотіли б розповісти лише про деяких із лауреаток Нобелівської премії, історії життя яких були не менш цікавими, ніж їхні дослідження.

Ще одним генієм у сімействі Кюрі була дочка П'єра та Марі Ірен, яка народилася у 1897 році.

У віці 10 років Ірен Кюрі почала навчатися в кооперативній школі, яку організували матір та її колеги-фізики Поль Ланжевен і Жан Перрен. Через два роки вона вступила до Коледжу Севіньє і закінчила його у 1914 році. Вона вступає до Паризького університету, але плани на навчання ламає війна. Під час Першої світової війни Ірен Кюрі працювала разом зі своєю матір'ю, надаючи у використання мобільні рентгенівські апарати.

Після війни вона відновлюється в Паризькому університеті, а потім починає працювати в Радієвому інституті в Парижі, який заснували її батьки. Саме там вона разом із чоловіком Фредеріком Жоліо досліджувала випромінювання радіоактивних речовин, яке стало важливим інструментом у дослідженні атомів.

Жінки, які змінили світ на краще:

Герті Корі (Радніц) народилася в Празі (у той час територія Австро-Угорщини) у 1986 році. У 1920 році вона здобула ступінь доктора медицини в медичній школі Німецького університету в Празі, а пізніше того ж року вийшла заміж за однокласника Карла Корі. Згодом пара переїхала у Нью-Йорк досліджувати метаболічні механізми в тілі людини. Карлу й Герті запропонували посади у Вашингтонському університеті в Сент-Луїсі. У 1947 році вона стала професором біохімії, того ж року їй присудили Нобелівську премію.

Предтечею до Нобелівської премії за відкриття каталітичного перетворення глікогену стала зацікавленість Герті Корі використанням організмом енергії. У 1929 році вони описали те, що відомо як цикл Корі – це важлива частина обміну речовин.

Під час активного використання м'язів утворюється молочна кислота, яка потім у печінці перетворюється на глікоген. Він своєю чергою перетворюється на глюкозу, яку засвоюють м'язові клітини.

У 1938–1939 роках пара змогла визначити фермент, який ініціює згадані процеси в організмі, а також використати цей процес для створення глікогену у пробірці.

Марія Склодовська-Кюрі й вивчення радіоактивності

Марія Склодовська-Кюрі народилася у Варшаві у 1867 році. Батько Марії викладав фізику в гімназії, у якій її мати була директоркою. Саме батьки виховали в Марії жагу до вивчення різноманітних наукових дисциплін, особливо точних. У віці 24 років вона покинула Польщу та почала навчання на факультеті природничих наук Паризького університету. У 1893 році вона здобула ступінь ліценціата з фізики Сорбонни.

У Франції Марія познайомилася з П'єром Кюрі, який став її чоловіком і колегою в галузі дослідження радіоактивності. У 1898 році вони оголосять, що уранова смоляна руда буде більш радіоактивною, ніж звична уранова руда. За це пара отримає Нобелівську премію з фізики у 1903 році.

Гертруда Елайон і відкриття нових принципів лікарської терапії

Ірен Жоліо-Кюрі та Фредерік Жоліо «бомбардували» тонкий шматок алюмінію альфа-частинками (ядрами атомів гелію). У 1934 році було виявлено новий вид випромінювання, яке залишило сліди всередині апарату, відомого як «хмарна камера». Пара помітила, що радіоактивне випромінювання від алюмінію тривало навіть після того, як джерело випромінювання було прибрано. Це сталося тому, що атоми алюмінію були перетворені на радіоактивний ізотоп фосфору. Це означало, що вперше в історії радіоактивний елемент був створений штучно.

За це важливе дослідження пара отримала Нобелівську премію з хімії у 1935 році.

Гертруда Белл Елайон народилася в Нью-Йорку у 1918 році. У підлітковому віці вона стала свідком смерті дідуся від раку, що спонукало її присвятити своє життя боротьбі із цією хворобою. Вона вивчала хімію в Хантер-коледжі та Нью-Йоркському університеті. Водночас вона мала проблеми з працевлаштуванням хіміком до початку участі США у Другій світовій війні. Під час війни виникла нестача хіміків, а тому Гертруда Елайон почала роботу в дослідницькій лабораторії Burroughs Wellcome, нині GlaxoSmithKline, де пропрацювала до самої смерті.

Саме в лабораторії Burroughs Wellcome Гертруда Елайон зробила революцію як у фармацевтиці, так і в галузі медицини загалом. Раніше медичні препарати виготовляли переважно з натуральних речовин. Протягом 1950-х років Гертруда Елайон разом із Джорджем Хітчінгсом (вона була його асистенткою) розробили систематичний метод виробництва ліків, заснований на знаннях біохімії та хвороб. Один із перших препаратів, які виробила пара, був проти лейкемії і допоміг багатьом дітям із цим захворюванням вижити. Інші препарати, які вони створили, були використані для боротьби з малярією, інфекціями та подагрою, а також для допомоги під час трансплантації органів.

У 1988 році Гертруда Елайон, Джеймс Блек та Джордж Хітчінгс розділили Нобелівську премію з фізіології і медицини «за відкриття важливих принципів лікарської терапії».

Також у процесі дослідження уранової смоляної руди вони відкриють два нових елементи: радій та полоній. У 1910 році вона успішно добула радій як чистий метал, що безсумнівно довело існування нового елемента. Крім того, були задокументовані властивості радіоактивних сполук, які як джерела радіації використовують у наукових експериментах і в медицині для лікування пухлин. За нові відкриття Марі Кюрі вже сама отримала Нобелівську премію з хімії у 1911 році. Марі Кюрі поплатилася життям за свої дослідження. Її можна вважати першою жертвою променевої хвороби. Внаслідок довготривалої роботи з радіоактивними елементами в неї розвилася хронічна променева хвороба, яка спричинила появу злоякісної апластичної анемії, що фактично означало пошкодження її кісткового мозку. Померла Марія Склодовська-Кюрі 4 липня 1934 року.

Герті Корі й дослідження енергетичного обміну в організмі

Ірен Жоліо-Кюрі й відкриття нових радіоактивних елементів

Дороті Кроуфут Годжкін і визначення структури біохімічних речовин за допомогою рентгену

Дороті Мері Кроуфут-Годжкін народилася 12 травня 1910 року в Каїрі в сім'ї філолога й археолога Єгипетської служби освіти Джона Кроуфута та Грейс Мері, яка працювала в галузі ботаніки та займалася благодійністю.

Життя їхньої дочки Дороті як дослідниці почалося, коли вона отримала в дитинстві книжку з хімії, у якій розповідалося про експерименти з кристалами. Крім цього, Дороті також вивчала «Основи біохімії» Парсонса.

Дороті зустрічалася з доктором А. Ф. Джозефом – хіміком, другом батька Дороті, який працював у Welcome Laboratories. У 1924 р. під час чергового візиту до батьків A. Ф. Джозеф допоміг Дороті провести перші хімічні експерименти з кількісного аналізу мінералів у садовому піску. Такі заняття тільки закріпили цікавість Дороті до науки.

У 1928 році Дороті успішно склала іспит у College Entance та відправилася в Сомервілль-коледж Оксфордського університету для вивчення хімії.

Водночас після навчання в Оксфордському університеті їй як жінці було важко знайти роботу. На допомогу прийшов Дж. Д. Бернал із Кембриджського університету, піонер сучасної молекулярної біології, дав їй шанс. Здобувши ступінь доктора філософії в Кембриджському університеті, Дороті Кроуфут-Годжкін повернулася до Оксфордського університету у 1934 році. В альма-матер вона залишилася до кінця своєї кар'єри, зробивши безліч блискучих відкриттів у галузі молекулярної біології. У 1964 році вона отримала Нобелівську премію з хімії за визначення рентгенівськими методами структури важливих біохімічних речовин.

Коли рентгенівське випромінювання проходить через кристалічну структуру речовини, утворені візерунки нагадують фотографічні зображення, які потім використовують для визначення структури кристалічної решітки. Протягом 1930-х років цей метод використовували для визначення структури все більших і складних молекул.

Використовуючи цей метод, Дороті Годжкін успішно визначила структуру пеніциліну у 1946 році, а у 1956 році також структуру вітаміну В12, який має найскладнішу структуру з усіх вітамінів.

Елінор Остром (Клер Аван) й аналіз економічного управління на прикладі громад

Елінор Остром (при народженні – Елінор Клер Аван) народилася у 1933 році в Лос-Анджелесі. Там вона вивчала політологію в Каліфорнійському університеті, де також здобула ступінь доктора філософії у 1965 році. Пізніше вона продовжила працювати в Університеті Індіани в Блумінгтоні.

Головною науковою працею Клер є «Управління суспільством: еволюція інститутів колективних дій», яку опублікували у 1990 році. У цій роботі вона дослідила взаємодію людей із природою і колективною власністю. Вона описала, як людям вдається використовувати такі екологічні системи, як ліси, пасовища, нафтові родовища, і навіть не руйнувати їх. Водночас Остром наголосила, що прикладів знищення громадських ресурсів через діяльність людини також достатньо.

Дослідниця зазначила, що не існує загального рішення дотримання балансу у відношеннях суспільства з природою. Вона оспорила поширену думку економістів, що громадські ресурси мають керуватися державою централізовано або стати об'єктом приватизації.

На її думку, місцеві спільноти здатні самостійно та ефективно керувати такими ресурсами. У 2009 році Остром було вручено Нобелівську премію з економіки «за дослідження в галузі економічної організації». Вона стала першою жінкою-нобелівським лауреатом у галузі економічних наук.

Загалом можна було розповісти ще про багатьох лауреаток Нобелівської премії в цьому матеріалі, але, певно, навіть скороченої інформації вистачило б на цілу книжку. Ми показали історії життя лише деяких із них, але вони доводять те, що без жінок наш світ не зміг рухатися вперед і ставати кращим.

«Найголовніша сумна тенденція – жінок менше саме на керівних посадах, однак більше серед основних працівників»

Біологиня Ольга Маслова говорить, що зараз вона скоріше популяризаторка науки, аніж науковиця. «Тобто більше часу проводжу з мікрофоном, ніж із мікроскопом», – жартує вона.

Вона співзасновниця науково-популярної конференції Nobilitet (Нобілітет), яка відбувається в Києві напередодні вручення Нобелівської премії.

Маслова – авторка численних статей, патентів та доповідей на тему тканинної інженерії, регенеративних технологій, хронобіології та нейрохімії. Зараз працює з біотехнологічними проєктами як наукова консультантка, з підлітками – в альтернативній школі, робить доповіді як запрошена лекторка на різних заходах, пише науково-популярні статті, бере участь у проєктах «Розсудливість» і «Школа довголіття», які спрямовані на популяризацію здорового способу життя.

У листопаді 2014 року захистила дисертацію «Морфофункціональні характеристики мезенхімальних клітин пуповини за модифікованих умов культивування» та здобула науковий ступінь «кандидат біологічних наук». З 2013 по 2016 обіймала посаду заступниці генерального директора з питань науки в одному з українських біобанків. Ольга Маслова вивчає та досліджує стовбурові клітини, тканинну інженерію, регенеративні технології, хронобіологію (наука про біологічні ритми).

Про вибір галузі науки

Бабуся Ольги була біохімікинею. Книжки з бабусиної бібліотеки з фіолетовими лейкоцитами, паразитами, складними термінами, підручники з лабораторної справи так зацікавили дівчину, що у 4–5 років вона зачитувалася ними, як казками:

Про викладання в школі

«Це був дуже короткий досвід, і я не хотіла, але мене вмовили. Враження від такої діяльності суперечливі. З підлітками мені легко спілкуватися, але бюрократія і шкільна програма вбивають мотивацію, тому стандартне вчителювання – це точно не моє».

Ольга гадає, що в дітей повинна бути поряд людина, яка даватиме відповіді на складні запитання. Адже в дитинстві ми всі цікавимося наукою і тим, як влаштовані, запитуємо про природні явища. Але чомусь ці теми не знаходять якісного відображення у шкільній програмі:

«Річ не у складності програми, а в тому, що вона відірвана від зацікавлень учнів і має мало зачіпок, які б дали юній людині розуміння того, що біологія – це ж і є вони».

Про дискримінацію жінок у науці

Про проєкти Nobilitet і Needorium

Ольга згадує, що шлях популяризаторки науки розпочався ще в дитинстві, коли розповідала всім прочитане з бабусиних підручників.

«А з 2016 року я вирішила зробити своє ще студентське хобі – популяризацію науки – своєю професією і сконцентрувалася саме на поширенні знань і перекладі з мови науки на мови бізнесу та медіа. Зараз я авторка двох книжок («Коли я нарешті висплюся» та «Пригоди клітин») і однієї радіопередачі («Наука як по маслу» на Громадському радіо), кураторка циклу «Культурна біологія» для ініціативи «Міжвухами», беру участь ще в кількох наукпоп-проєктах та завжди відкрита до різних форм співпраці: проведення корпоративних лекцій, написання статей тощо. Тому вважаю, що коректніше представлятися саме «популяризаторкою науки», адже в цей період життя біля мікрофона я проводжу значно більше часу, ніж біля мікроскопа (хоча не виключаю можливості знову долучитися до досліджень)».

Про те, чому науці потрібна популяризація

«На одній із моїх лекцій ще у 2017 році була присутня Валерія Лошманова – засновниця рекламного агентства Yellow clutch. Ми потоваришували й почали думати про об'єднання талантів. Спочатку ми почали робити ароматичний проєкт Needorium, на який зараз, на жаль, зовсім немає часу, тому він уже понад рік у замороженому стані, а потім – Nobilitet, який сьогодні є нашим основним інтелектуальним продуктом».

Nobilitet – це спроба зробити науку світською – проводити заходи такого високого рівня, щоб зацікавити тих, хто навряд чи б звернув увагу на наукпоп у традиційному вигляді.

«Вчителі у школі казали мені: „Тобі не |

Про поразки та відмови

Нейробіологиня Віра Єфремова про роботу в Університеті Каліфорнії, Берклі

Під час навчання на магістратурі біофаку Віра вирішила позмагатися за отримання стипендії на навчання в німецькому виші.

Вірі Єфремовій 32 роки. Вона народилась і виросла в Білій Церкві. Зараз Віра працює у відділенні молекулярної та клітинної біології в Університеті Каліфорнії, Берклі. Дівчина вирощує мозкові органоїди – мінікопії людського мозку.

Нейробіологиня за фахом, її предмет дослідження та головне захоплення – генетика раннього розвитку. Вона вивчає генетичні порушення і мріє знайти терапію від туберозного склерозу – рідкісного захворювання, яке складно піддається лікуванню в усьому світі.

«Мені здавалося, що моїх знань недостатньо, і, справді, мені бракувало практичних навичок. Я це зрозуміла вже коли дисертацію почала писати. І я пройшла всі етапи відбору, а останнім етапом була співбесіда з німецькими професорами. Мені лишалося пів року до закінчення магістратури в Шевченка. Я розказала їм, які сфери біології мене цікавлять. І вони запитали мене, над чим би я хотіла працювати після закінчення магістратури. Тоді я вже чітко розуміла, що я хочу написати докторську дисертацію. Вони сказали, що, можливо, мені варто спробувати отримати місце в докторантурі. І в результаті мені відмовили у стипендії на навчання в німецькій магістратурі».

«Спочатку я дуже засмутилася. У мене є комплекс відмінниці, я з ним намагаюся боротись. На той момент у мене були думки про те, що все пропало. Але моя подруга порадила мені дослухатися до цих професорів. А прийом у докторантуру в Німеччині досить відкритий – ти просто знаходиш вакансії і подаєш свою кандидатуру. Я написала кілька листів, мене запросили на онлайн-співбесіду, потім я прилетіла в Німеччину. І мене взяли на роботу в Інститут реконструктивної нейробіології в Університеті міста Бонн».

«Так я зекономила кілька років, не вступила до магістратури в Німеччині, але отримала роботу в докторантурі».

Про дисертацію

«Я хотіла написати дисертацію саме за кордоном. Для цього мені не вистачало практичних навичок, яких мало в українській магістратурі. Проте в нас хороша теоретична база.

Я нейробіологиня, але працюю зі стовбуровими клітинами і це вимагає практики. Ти можеш скільки завгодно дивитися відео, але поки сам не навчишся це робити – результату не буде.

Під час бакалаврату в Україні ми вчили багато широкої теорії – 5 видів хімії, біологію, статистику. А от у німецьких природничих вишах спеціалізація починається чи не з першого семестру.

Масштаб доступу до лабораторій і до практики в Німеччині і в Україні – це величезна різниця».

Тема Віриної дисертації – синдром Міллера-Дікера. Це генетична мутація, унаслідок якої втрачається певна кількість генів у 17 парі хромосом. Мозок такого ембріона не здатний формувати звивини. На жаль, наразі немає змоги допомогти таким людям».

«У мене багато лікарів у родині, переважно стоматологів. І я виросла в оточенні медичної та біологічної літератури. Але мене цікавило багато речей. І я дуже вдячна своїй мамі, яка мене ніколи не обмежувала: хочеш бути журналісткою – окей, хочеш юристкою – добре. У мене змінювався часто фокус навчання, і я закінчила гуманітарний клас у школі. Мене справді цікавила журналістика, тому я обирала спеціалізацію „українська мова та література". Але наприкінці 9 класу я написала першу роботу для Малої академії наук і мені страшенно сподобалося».

«У 10 класі мені стало зрозуміло, що я хочу в наукову сферу, і почала додаткового вчити біологію. Мені це було дуже цікаво».

«Про мозок нам ще багато чого невідомо. Навіть кількість клітин ще точно невідома. У мінімозку (мозковому органоїді) – лише якась ділянка повноцінного мозку, це модель мінімалістична, але в якихось параметрах вона ближча до мозку людини, ніж справжній мозок лабораторної мишки. Така модель корисна для дослідження раннього розвитку мозку.

Я дуже люблю фразу: „Усі моделі – хибні, але деякі з них дуже корисні".

Органоїди можна використовувати, щоб, наприклад, вивчати вплив лікарських препаратів на клітини мозку».

Про нейробіологію

«В Україні я не працювала роками в лабораторіях, у мене немає такого досвіду. Але постійно я чула фрази на кшталт: „Навіщо тобі наука, краще вийди заміж". Покажіть мені хоч одного хлопця, якому б хоч раз сказали: „Навіщо тобі наука, піди краще одружись"».

Віра каже, що неодноразово ставала свідком сексистських жартів від викладачів про те, що дівчата не можуть бути повноцінними вченими. До того ж на біологічному факультеті дівчат – більшість. «Професор на 2 курсі в аудиторії сказав фразу: „Жінка-вчений – це як морська свинка: і не жінка, і не вчений". У Німеччині його за такий жарт одразу ж звільнили б. А в Україні всім було смішно. Я виросла в родині, де мені ніколи не казали, що я повинна вийти заміж і варити борщ».

«Раджу всім подивитися фільм документальний „Picture a Scientist", тобто „Уяви науковця". Він є на Нетфліксі. Це історії жінок із різних галузей, які розповідають різні випадки зі свого життя. Всім, хто говорить, що сексизму в науці не існує, я раджу подивитися цей фільм».

«У Штатах перед тим, як я почала працювати в лабораторії, окрім інструктажів і тренінгів із техніки безпеки, був тренінг щодо дискримінації і харасменту. Його обов'язково треба пройти, щоб бути допущеним до роботи».

Про дівчат у науці

Про сексизм

«Жінки часто себе недооцінюють. Знаю одне цікаве дослідження: жінкам і чоловікам показали умовно 10 однакових вимог до певної роботи, вакансії. І чоловіки, якщо вони відповідали половині вимог, писали листа, відгукувались на вакансію. А жінки, якщо не відповідали лише 2 вимогам із 10 – не відгукувались. І я це бачу дуже часто».

«Я ненавиділа трудове навчання в школі, мені було нецікаво шити-вишивати й робити салати. І я хотіла замість цього додаткових уроків фізики. На що мені відповіли, що колись я вийду заміж і мені треба буде годувати чоловіка».

«Сьогодні жінки в більшості країн можуть ходити в школу й здобувати вищу освіту. Але в межах історії це дуже нетривалий час. І не треба далеко ходити, Марія Кюрі – єдина людина, отримала Нобеля у двох різних наукових галузях – фізиці та хімії, не існує жодного чоловіка, який би отримав Нобелівську премію у двох галузях. І водночас їй відмовили у вступі до докторантури університету в Польщі, тому що вона була жінкою».