Спецпроєкти

Іван Семесюк (жлоб-художник та мислитель) та Сергій Дідковський: “В Україні проблема з гумором, з іронією, та з сарказмом”


IMG_1285_1

Іван Семесюк – автор «пацанчік та голубі», «їби українське», декоративних котів у вишиванках та спортивних костюмах. Так вийшло, що Івана не люблять шароварні українські патріоти, великодержавні російські «чорносотенці», та ліваки водночас. В свою чергу Семесюк люто ненавидить аграрний стиль життя, та все, що з ним пов’язане.
Семесюк – один з авторів мистецького напрямку «Жлоб-арт», арт-директор галереї «Бактерія».
Сергій Дідковський – вишуканий жлоб у колоніальному стилі.

Як з’явився «Жлоб-арт»? Це ти його придумав? І напрямок, і формулювання – взагалі, звідки воно взялося?

Напрямок – він з неба впав. Я ж не просто один митець, а є таке певне угрупування. І це все народилося в нетрях алкогольних суперечок і так далі. Річ у тім, що це був такий чудовий експірієнс, коли я просто побачив чувака, коли їхав у трамваї, гопніка тіпа, а він почав курити у трамваї. Нормальна тема: літо, Борщагівка. Мене це так вразило – це пиздець просто!

Оце, блін, рівень свободи, на***.

Відповідно, я це все діло запам’ятав, взяв серветочку, замалював його швиденько, поїхав у майстерню – і бац, намалював картину, першу із серії «Жлоб-арт» – під назвою «Братело». А потім завдяки цій картині, що вона висіла десь там в якомусь клубі – здається, «Хмільна бочка», чи щось таке, – мене там зустрів наш Антін Мухарський, знайшов мене в нетрях арт-тусовки і запропонував зробити серію. А потім ми бачимо, що це ж цілий жанр, що треба долучати й інших чуваків, інших художників. І, відповідно, думали, як це все назвати. І потім або він, або я – ну мені здається, що це я придумав назву «Жлоб-арт», а Мухарському здається, що це він вигадав. Коротше, це неважливо.

IMG_1327_1

Народилася спочатку виставка «Жлоб-арт», а потім ми бачимо, що пи*****: тема буде розростаться. Можна сказати, що це жанр. Але жанр не в тому сенсі, що портретний, або, наприклад, пейзажний, а соціальний жанр хуліганського критичного мистецтва, сучасного і виразно українського. Мені здається, що це взагалі єдине критичне мистецтво в Україні на сьогодні, іншого просто не існує.

Тобто це реакція на те, що відбувається на вулиці. Не те що є якась філософська течія: давайте подумаємо, що у нас відбувається всередині людини як в одиниці соціальної спільноти.

Звичайно, що філософські підмурки в усього цього якісь є, відповідно. Насправді, це навіть не те що реакція – це просто фіксація явища. Тут така логіка: якщо мистецтво починає працювати з певним явищем, це говорить про те, що явище дозріло. Тому оцей чиряк лусне скоро. І наш «Жлоб-арт» – це один із інструментів, котрий вскриває, так би мовити, для певного прошарку – скажімо так, не то що інтелектуалів, але жвавих розумом людей – цю штуку під назвою жлобство українське. Тому що це явище – воно цікаве тим, що, так би мовити, ми знаходимося всередині нього, і тому ми не можемо ніяк його зафіксувати , от у чому прикол. І оце ж ми – одні із перших, хто вилізли, подивилися ззовні на цю всю історію, зафіксували естетику жлобства – ну, до певної міри. І зараз зробили велику роботу: нині верстається товстенний такий каталог під назвою «Жлобологія». Там буде більш ніж 30 інтерв’ю з відомими культуртрегерами українськими – починаючи від Андруховича, закінчуючи Подрев’янським, – відповідно, роботи художників-жлобістів – або тих, хто постійно цим займається, або тих, хто, так би мовити, є асоційованими членами цього нашого СВХ – Союзу Вольних Художників “Воля або смерть!”

421817_340153746035199_445713279_n 602006_524540164263222_1397240348_n 74145_136162159767693_5693173_n

А як це сприймають? Тому що є, умовно кажучи, комерційна тусовка, які купують роботи за немало грошей. А як сприймають «Жлоб-арт»? От є умовний колекціонер: він п’ять років тому колекціонував Архипенка, можливо, а зараз може колекціонувати «Жлоб-арт»? Яка в нього може бути ціль?

Річ у тім, що «Жлоб-арт» зараз починає ставати об’єктом колекціонування. Я, наприклад, один із тих митців-жлобістів, у котрого є колекціонер один, котрий мене купує постійно. У нього вже чимала колекція. Він купує й Єрмоленка. Причому це анонімна людина, я не знаю, хто він, що він. Я знаю, що він із Запоріжжя. І в нього там вже певна така…

Тобто, через агента якогось?

Ні-ні, ніяких агентів. Зараз Інтернет, які там можуть бути агенти. Людина просто пише мені через LiveJournal листа анонімного. Знаєш, там такі блоги існують порожні, просто людина підписується на всіх, щоб читати якусь стрічку. Відповідно, просто якийсь чувак – я не знаю, хто він, що він, абсолютно – просто мені пише: «Я хочу таку картину. В тебе є?» – «Є». – «Скільки коштує?» – «Стільки». Він ніколи не торгується і завжди жваво і весело переказує гонорар на карточку, а ти йому – раз, переслав – і всьо, запаковано. Так що така історія. Тим більше, що цей «Жлоб-арт» має свою історію не тільки колекціонування вже, а, наприклад, аукціонну історію.

 

Ми ж веселі , а люди люблять, коли весело, навіть гопники.

Кілька робіт продалися через аукціонний дім «Золотое Сечение», це серйозна історія. Тобто це така штука, котра фіксує тебе як художника і твою цінову нішу. Є аукціонний каталог, ти його не вигадуєш, і там написано: «Картина коштує стільки-то, Іван Семесюк, вона продалася з аукціону». Це історія зафіксована. Так що можна сказати, що як мистецьке явище «Жлоб-арт» відбувся 100 відсотків. Як соціальне явище – ну теж, мабуть, відбувся, але ж у нас така історія, що це вічна проблема для України. Але цього року ми його, так би мовити, попередньо не те що закриваємо, а переформатовуємо, тому в листопаді відбудеться аукціон всієї колекції «Жлоб-арт» через аукціонний будинок «Дукат», за попередньою домовленістю .

дидковский

До речі, реакція «что это за говно» – часто кажуть? Навіщо показувати гопників, навіщо показувати йо****ое днище? Чому не красоту – лани, гаї?

Просто ж мистецтво є різне: є мистецтво прикольне, красиве і соціальне, критичне. От ми займаємося прикольно-соціальним критичним мистецтвом. Тобто хтось малює лани – а*****ая тєма, причому деякі роблять це якісно, чорт забирай. Але ми займаємося трошки іншим – це все-таки соціальний проект. Такий, громадянський – я би так сказав. А так, звичайно: один з таких епітетів, котрі чув на свою адресу, прочитав на певному форумі: «Сраная мазня дегенерата». Це ж а*****но, мені дуже подобається.

А яка кінцева ціль «Жлоб-арту»? Продавати чи комусь щось довести?

Річ у тім, що, звичайно, ми годуємося з мистецтва. Ми є митцями, тому що ми не можемо не бути ними, ну просто тому, що пи****ь, ми такі, така наша функція, така прошивка програмна. Просто це робимо, і воно ще й продається. Так яка тут може бути мета? По-перше, розважитися. По-друге, зробити щось корисне для нашої країни. По-третє, є така штука, що в нас проблема з гумором в Україні, і з іронією, і з сарказмом. Це іронічний, саркастичний, гумористичний проект, один з небагатьох взагалі троль-проектів в Україні. А користь особиста, громадська і розважальна. Навіть перш за все розвага. Ось така історія. Бо це прикольно. Малювати гопників – це ж ах*****о.

До речі, ти самим гопникам показував? Тобто, яка реакція героїв?

Реакція героїв нормальна абсолютно. Або якщо вони повні дебіли, котрі ні на що не реагують, крім пива «Оболонь», то їм буде взагалі похуй, що відбувається. Або, навпаки, таке жваве схвалення. От ще був у нас, і досі існує, стріт-арт проектик «Крах», ми робили кілька здоровенних робіт, малювали балонами на набережній, там гопники такі великі намальовані. І там, поки ми малювали, ця вся публіка тусувалася. Знаєш, є такі гопники-невдахи, котрі сидять там рибу ловлять, такі, прикольні чувачки. Так ахуєнна була тємочка, що вони п’яні підходили, ржали, щьолкали на тєлєфончик, відправляли ММСчку кудись Васюні іншому. Ось так. Нормальна жвава реакція. Чому? Тому що ми ж веселі , а люди люблять, коли весело, навіть гопники.

Ти взагалі за аристократію, за елітаризм?

За елітаризм, і проти равєнства і братства, тому що в природі неіснує ні равєнства, ні братства. Маю на увазі, що все має бути природно. Мені подобається навіть розшарування суспільства, бо це цілком нормально. Справедливість та рівність, завжди суб’єктивні і закінчуються ці загравання, переважно, кепсько для людей. Мені подобається, що існують фактично касти, існують класи людей, прошарки, і це добре. Важливо, щоб між ними були соціальні ліфти, тоді це все органічно, коли можна з низів піднятися наверх, або коли, навпаки, впасти звідти з гуркотом. Нормальний рух, інакше не буде розвитку.

IMG_1340_1

От є така думка, що найголовніші культурні центри в світі – це Нью-Йорк, Берлін, Барселона, Лондон. Умовно кажучи, чому людина в Берліні – неважливо, він народився в Берліні чи він туди приїхав – може створювати щось нове? Чому Київ не може задавати тренди в культурі?

 

Не може, тому що ми, українці, нині тільки проходимо останню хвилю урбанізації. Річ у тім, що на Заході урбанізація відбулася, і в селянському середовищі теж. Тому ця вся тривала, багатостолітня міська культура, міський спосіб комунікації і життя спонукає людей до таких речей, тому що місто дає людині головне – це час на створення нової культури. А село забирає цей час, тому що в селі людина бореться за виживання. І в нас останнє покоління селюків, котре втекло зараз в міста, воно зараз перетравиться, і оця урбанізація має спуститися на місце, в села. Тобто мені здається абсолютно ненормальним, коли у селянина є город. Це х***я.

У німецького або шведського селянина нема городу, він живе нормально, як в місті: з Інтернетом, з усіма комунікаціями і він має ділянку фермерську, де він працює, а під домом у нього буряки не ростуть, хіба що квіти – нормальна шляхетна історія. А Київ поки що не є містом, за великим рахунком. Це місто, котре зараз тільки-тільки формується, саме як місто, а не велике селище.

IMG_1384_1

А як можна сформулювати жлоба? Жлоб – це хто?

Я бачу, як, наприклад, Серьожа Коляда… А, я забув сказати, що Сергій Коляда – дуже важливий чувак. Просто він зараз меньше помітний, тому що пішов на райони. Це той, котрий малює кульковою ручкою уголовніков, гопніков – такий чорний доктор українського мистецтва. Оце обов’язково, тому що він, в принципі, один з тих, з кого все починалося. Що таке жлоб – так от, наприклад, коли я бачу, як відповідає Єрмоленко або Коляда, починається ілюстрація: «Жлоб – це той, хто…» – і пішла всяка х***я побутова.

Насправді, можна на це подивитися філософічно, що таке жлоб. Мені здається, що найважливіша ознака жлоба – це те, що жлоб носиться з фактом власного існування як з писаною торбою. Тобто йому здається, що він – це дуже важливо: от я існую – і п****ць н***й. Тому він страшно експансивний у своєму жлобстві і заскорузлий, тому що він любить себе (не в хорошому сенсі цього слова), а вперся рогами у власне «Я», так би мовити. От «Я» і «Моє» – причому з великої літери, все інше для нього просто не існує. Тобто існує свій світ, він досить маленький. Жлоб – він же нічого не створює, він тільки виробляє.

Найважливіша ознака жлоба – це те, що жлоб носиться з фактом власного існування як з писаною торбою.

От розшарування – в Україні воно яке? Тому що навіть якщо подивитися на політиків, серед них дуже багато жлобів. Чому?

Мені здається, що наше суспільство просто не має, так би мовити, надбудови оцієї, воно просто низове в чистому вигляді. Тобто оце є такий гумус, з котрого поступово з’явиться якийсь тоненький шар нової аристократії і шляхти. Тому що зараз на самому верху знаходяться ті самі люди, котрі сидять в гаражах по ночах і п’ють, це абсолютно той самий тип людини. Тому еліти у нас нема, а є гумус. І зараз потихеньку така корочка тоненька, вона з’являється. І з’являється вона, звичайно, не в політиці. Вона з’являється в культурі, вона з’являється серед колекціонерів мистецтва, вона з’являється серед виробників мистецтва, серед публіцистів – так би мовити, тех самих говорящих голов, котрі виробляють нові сенси, українські нові історії, виробляють нову міфологію міську, такий нео-урбан-фолк, я так би сказав. Так що отак от, дуже просто. Це все минеться, просто має відбутися урбанізація. Просто еліти не буває в нашому сільському суспільстві, вона буває тільки в містах, а міська історія в нас тільки починається.

В сільському суспільстві може бути голова колгоспу.

Ну це не еліта.

На рівні всіх інших він – еліта. Добре, а що таке еліта?

Як я і казав, що це людина, яка виробляє культуру, виробник культури.

IMG_1343_1

Виключно культурою ти ситий не будеш, має бути людина, яка виробляє м’ясо, має бути людина, яка виробляє телефони.

Це абсолютно нормально. Знову ж таки, схильність. У когось класно виходить виробляти м’ясо – хай займається. Хтось малює прикольно. А якщо людина, котра виробляє м’ясо, наприклад, раптом зрозуміла, що вона пиздець як хоче малювати, і вона малює і в неї прикольно виходить, то, відповідно, дуже важливо, знову ж таки, щоб був соціальний ліфт, щоб ця людина могла реалізуватися, долучитися до цієї історії, так би мовити, це нормально. Тобто я не кажу, що п*****ь, кругом бидло, а я такий шляхтич. Ні, я просто до того, що саме з низів починається оця вся шляхетна історія нова українська, і дуже важливо, потрібні соціальні ліфти для цього. Вони, в принципі, є, як я бачу зараз. Взагалі я не можу сказати, що мені все страшно в Україні не подобається. Мені багато чого не подобається, але в цілому перспективи я бачу такі, виразні, хороші, все буде нормально, мені здається, є таке відчуття в мене принаймні.

Що потрібно для того, щоб бути митцем? Просто можуть бути такі от питання типу: «А как дела?» – і ти не знаєш, що на них відповісти, умовно кажучи.

Я почну з такого, з несподіванки: потрібні ресурси. Це дуже важливо, тому що, як не дивно, ти ідеш в магазин, купуєш там полотно, холстік, він коштує 250-300 гривень, і п****ць, а тобі їх треба багато, щоб зробити виставку. Тобто це, в принципі, коштовне заняття. Пензлі дорогі, якщо якісні. Фарби якщо якісні, вони дорогі. Потрібні гроші. А все інше вже не залежить від того, хочеш бути ти митцем, чи не хочеш, що для цього треба. Ти просто митець.

Добре, умовно кажучи, візьмемо будь-якого мажора, він уже народився з баблом. Він може купити пензлів мільйон, йому цистернами будуть привозити фарби. Чи може він почати малювати?

Якщо він відчує незламне бажання, то звичайно.

До речі, є така тема, що митець вживає якісь наркотичні речовини. Питання в лоб.

Не моє. Так а таксисти теж це роблять, по-моєму. Просто я – великий прихильник ірландського підходу, люблю пиво хороше, і це все.
Ірландський гопник.

Так, такий дурник. Лепрекон, коротше. Це мені подобається. А все інше, якісь інші стимулятори – просто нецікаво. У мене в голові така страшна валка відбувається, що… Коротше, мене влаштовує мій власний розум абсолютно, він такий, який він є, і він мені подобається, тому я не хочу його коригувати абсолютно ніяк.

IMG_1258_1

IMG_1302_1

IMG_1306_1

дидковский

IMG_1359_1

IMG_1362_1

IMG_1370_1

дидковский

дидковский

IMG_1228_1

IMG_1232_1

IMG_1235_1

На фотографиях в галерее работы Антона Гаука.

#bit.ua
Читайте нас у
Telegram
Ми в Телеграмі
підписуйтесь