“З’їж мене” – київська доставка їжі a la mode
Іра, Оленка і Сергій пропрацювали у фешн-журналістиці не один рік, коли вирішили радикально змінити напрям своєї діяльності. Кулінарія, яка до цього моменту була лише хобі, стала для них трьох власним бізнесом. Їхня доставка кексів і смузі «З’їж мене» – перша в Києві з чітким присмаком моди і інтелектуального підходу до гастрономії. Редактор bit.ua смакувала і дізнавалася подробиці.
До заснування «З’їж мене» Оленка Мартинюк працювала фешн-оглядачем Marie Claire та журналістом «Недели моды», Сергій Кравчук знімав модні та спортивні події для ряду сайтів, а Іра Мартинюк писала про моду для різних видань. Паралельно Сергій і Оленка вели сайт cookinzone.net, де збирали рецепти цікавих, часто екзотичних за складом інгредієнтів страв. Усе, що пропонували своїм читачам, вони готували самі – на пробу. Тому перехід з фешн-індустрії в кулінарію відбувся плавно, досвідчено і цілком закономірно.
Сергій: Наш проект cookingzone.net почався дуже цікаво. У 2000 році в гостях у товариша я побачив книжку з рецептами видавництва Burda Moden. Відкрив її – і був вражений фото. Пам’ятаєш книжки для записів рецептів наших мам? Чорно-білі вирізки, переписи від руки. А тут були такі кольорові фото, що одразу захотілося їсти. Я пересканував книжку і вирішив поділитися – виклав на сайт. Поки викладав – почав готувати. З цієї онлайнової кулінарної книги і став пізніше cookinzone.
У 2004 році долучилась Оленка, ми переробили дизайн і хотіли зробити з нього комерційний проект. Але наші рецепти були дуже нішеві, тому, щоб монетизувати сайт, довелося б забити його рекламою і писати про щось масове, нецікаве, нижче нашого рівня.
Оленка: Власне тоді я почала писати статті – наприклад, про біолога, який досліджує пінку на капучіно, чи молекулярну гастрономію. Після таких матеріалів не хотілося опускатися до рівня «як готувати шубу».
Сергій: Тоді ще не було буму на готування їжі. Для прикладу, щоб знайти інгредієнти для наших рецептів, треба було шукати. Це зараз спеції та екзотичні продукти є в кожному супермаркеті.
Спочатку кулінарний сайт займав у Сергія і Оленки біля 10% вільного часу, згодом – половину, а на піку захоплення – навіть більше. У 2009-2010 році майже весь вільний час пара віддавала своєму дітищу. Але, не дочекавшись видимого результату діяльності, вони вирішили залишити cookingzone як ресурс для себе і тих, хто цікавиться приготуванням їжі за небанальними рецептами.
Після матеріалів про молекулярну гастрономію ми не могли опускатися до рівня «як готувати шубу»
Сергій: Нам давно хотілося мати власне кафе чи ресторан. Проект «З’їж мене» як доставка – це перший крок у цьому напрямі. Минулого літа ми вперше почали думати про втілення свого кулінарного хобі за межами сайту у поп-ап форматі смузі-бару. Чим глибше ми думали, тим менше нам хотілося робити це поп-апом, а натомість розширити асортимент, щоб були не тільки смузі. Так з’явилася ідея з кексами.
Оленка: Каталізатором переходу від думок до дій стала моя сестра Іра – вона безпосередньо підштовхнула нас до реалізації задуму з доставкою їжі і сама долучилася до проекту. Ми сіли втрьох і розробили ідею «З’їж мене». Почали шукати упаковку, підключати дизайнера, тестувати меню, придумувати рецепти.
Сергій: Я звільнився з роботи і почав займатися цим повноцінно. Нашою головною задачею на підготовчому етапі було зробити все красиво і якісно – сам продукт, упаковка, логотип. На кожному етапі пошуку і затвердження ми приймали рішення утрьох. Колір логотипа – близький до Tiffany blue – вибрали дівчата.
Оленка: «Щоб було гарно» – це головний критерій для мене. «З’їж мене» –доставка для естетів. Бувають випадки, коли люди не хочуть їсти наші кекси, бо вони дуже красиві.
Сергій: З січня по червень 2013 року ми готувалися. Фактичний запуск відбувся всередині червня – першою клієнткою стала наша знайома, яка замовила смузі як сюрприз для близької людини з доставкою їй на роботу. Перше меню включало в себе кілька видів смузі і кексів. Ми почали думати про бонуси до них і зупинилися на чаї – він пасує до випічки і гарно вписується в концепцію. Чаї ми готуємо самостійно – наприклад, у нас є чорний чай з домішками лаванди, яку ми купуємо безпосередньо у поставників з Криму, чорний з перцем і ройбуш зі шипшиною та лісовими ягодами.
Іноді люди не хочуть їсти наші кекси, бо вони дуже красиві
Оленка: Усі ідеї ми тестували на собі та друзях – який чай смакує до якого кексу, розмір порції і так далі. Два шматки випічки – це більш-менш розмір стандартного десерту, а стакан смузі – порція фруктового обіду. А взагалі наші кекси – це протест проти популярних нині капкейків.
«З’їж мене» пропонує чотири види кексів: лимонний, морквяний (популярний на Заході) та два екзотичні рецепти – банановий з сезамом («для хрумкотіння», каже Оленка) та шоколадний з буряком. Найчастіше пече Сергій – «він тонше, ніж ми, відчуває смаки». Смузі готують по черзі. Закономірно цікавлюся, як проект працюватиме взимку, коли свіжих фруктів не буде.
Сергій: Правильний смузі готується на згущувачі, хоча у багатьох київських закладах це роблять на воді. Найкращим згущувачем є банан, він продається цілий рік. До нього як основи додаватимемо сезонні фрукти. Також згущувачем можуть бути ягоди, як свіжі, так і морожені. При цьому важливо дотримуватися пропорцій: буває, переборщиш однією ягодою – і все.
Фото – Юля Черних, Василь Шмігель, Влад Семак.
