Спецпроєкти

Мирослава Ульянiна про Мiлан: Dolce vita, або чому я літаю до Італії в дощ


1

009

Мирослава Ульяніна, ТВ-журналіст та ведуча рубрик у ранковій програмі «Сніданок з 1+1», нещодавно повернулася з Мiлана та дiлиться з читачами bit.ua своїми враженнями.

Коли у Києві накрапає дощ, коли люди ховають погляди під сірими парасольками, коли автівки так і прагнуть оббризкати перехожих, я беру квиток до Італії. У валізу – улюблену чорну сукню, в руку – міцну парасольку, на плечі – італійське пальто. Шаль, темні окуляри, червона помада – і… Benvenuti a Milano!

Не вірте тому, хто переконує: у Мілані немає нічого, окрім шопінґу та Дуомо. Не йдіть у ресторан із тим, хто був у Мілані і не пив aperol spritz. Не лягайте у міланське ліжко з тим, хто любить довго спати.

Традиція вранішньої кави

Тут, у столиці Ломбардії, діловому центрі Італії, варто прокидатися рано. Бо вже о 6:30 треба випити еспресо у найближчій Tabaccheria або Pasticceria. Еспресо міцну, на два ковтки. За 1 євро. Можна – зі свіжою випічкою. Можна – зі свіжою газетою. Неодмінно стати біля барної стійки, хоча й не так просто викроїти місце для своєї кави посеред цілої зграйки міланців, які стоять довкола, жестикулюють та обговорюють казна-що. Але саме так: швидко, за барною стійкою ковтнути першу еспресо і побігти на трамвай чи метро – це для міланця важить не менше, ніж почистити вранці зуби. Ніхто ранком у Tabaccheria не затримується довше, ніж на 10 хвилин. Ніхто, окрім пенсіонерів. Вони аж до обіду сидять за столиками, читають спортивні новини і неквапливо сьорбають “капуччо” (cappuccio, тобто капучіно).

011

Саме тут, в Tabaccheria, у сивого мачо (який є і власником, і барістою, й офіціантом водночас) або його дружини (яка сидить за касою) треба купити квиток на трамвай чи метро. За 1,5 євро. Або проїзний на добу за 4,5. Зупинки трамваїв – на кожному кроці. Ходять часто, до пізньої години і чітко за розкладом, який висить на кожній зупинці. Заходиш у вагон – квиток одразу компостуєш у жовтому автоматі. Перед своєю зупинкою натискаєш на червону кнопку – це сигнал водієві, щоб він зупинився (бо може проїхати повз). І виходиш у середні двері. Так у міланців заведено.

Місця

003

002

Саме ранній осінній ранок – ідеальний час, аби зробити check-in біля білосніжного Duomo, пройтися галереєю Vittorio Emanuele II, де вивіски бутіків Gucci, Prada, Louis Vuitton оформлені в однаковому чорно-золотавому стилі, і відчути дух моди, розкішних брендів та fashion-життя.

Ранком тут, на площі біля Дуомо, просторо, спокійно і справді красиво. А ще красивіше, коли дивишся на все згори. У мене в Мілані є для цього своє улюблене місце – тут, на терасі, найкраще смакує aperol spritz. У великому келихові на тонкій ніжці – prosecco, гіркуватий aperol, лід і скибочка апельсина. На конусоподібній тарілочці поруч – іще теплі чіпси. На рівні моїх очей – найвищі статуї Duomo. Це місце – “Aperol Terrazza” – і я готова на ній жити. Тут у меню з десяток коктейлів на основі Aperol і стільки ж – на основі Campari за однаковою ціною 8 євро. Тут жовтогарячі напої перегукуються з усіма елементами дизайну (від серветок, поличок, ламп до м’яких стільців та квітів). Тут вродливі офіціанти і правильна музика.

005

010

Аперитиви

012

Ще один напій, яким треба причаститись у Мілані, – Zucca. І я куштую його там, де пили свого часу Джузеппе Верді та Артуро Тосканіні, коли поверталися з театру La Scala. Бар-ресторан “Camparino in Galleria”, що раніше називався “Zucca in Galleria”, прямо на перетині площі Duomo та галереї Vittorio Emanuele ІІ. Тут, як і в решті міланських закладів, з 18-ї до 21-ї – аперитив. На барній стійці виставляють оливки, нарізають піцу, відколюють пармезан та пекоріно, готують трамезіні (маленькі канапки) з моцарелою, салямі, томатами, анчоусами, насипають чіпси (міланці їх так обожнюють, що навіть я, прихильник еco-food, не втрималася, скуштувала і…закохалась). І цей гастрономічний бенкет – безкоштовний для всіх, хто завітав на келишок Zucca. Саме на аперитивах і зустрічаються італійці після робочого дня. Тут міланські мачо скидають з плечей піджаки від Armani, дипломати роблять вільнішою петлю краватки, білі комірці лишають при вході свої парасольки, жінки 60+ вигулюють підбори та горжетки, а студенти весело регочуть за цигаркою та келихом. Тут тепло й галасливо від розмов. І немає wi-fi.

013

Шопінґ

006

У Мілані в листопаді немає знижок і розпродажів. А отже, немає натовпів галасливих росіян, немає китайців, які ходять групками по 20 і більше. Для питомих міланців цей (бодай один на рік) місяць – справжній “sweet November”, коли їх не збивають з ніг туристи, які роблять соту банальну світлину, коли вони спокійно приходять в улюблені бари, коли вони дихають на повні груди. Мені не один і не два італійці про це зізнавалися вже після першого келиха prosecco. А на шопінґ піти, звісно, можна. Підібрати ідеальне пальто в MaxMara на corso Venezia (там цієї пори так спокійно, що я добру годину спілкувалася з консультантом, приміряючи, слово за слово, з десяток моделей. Їхня ціна, до речі, навіть у сезон розпродажів знижується максимум на 10%). Неподалік – найдорожча shopping-street via Montenapoleone, де часто шопінґує Алла Пугачова… А мій внутрішній GPS спрямовує мене в район Navigli. Тут улюблені вінтажні бутіки, а прямо посеред вулиці – манекен з таким ретро-капелюшком і клатчем, що забуваєш про все на світі. Заходиш – а там не менш ефектна продавчиня, віком 50+. Колготки і волосся – однакового відтінку бордо, чорні ботфорти на низькому підборі, хутро на плечах, браслети на руках. Це – Аліна, з Чернівців. 12 років тому вийшла за італійця, викладача музичної школи, і живе тепер на буржуазно-дорогій via Mozart.

008

Вийти від неї з порожніми руками – просто нереально. Хоча мені вдалося: придбаний капелюшок я одразу вдягнула на голову. У районі Navigli, крім вінтажних, є багато магазинів молодих міланських дизайнерів, концепт-сторів та просто місць, де стильно й креативно. А сам район – чи не наймальовничіший у місті, з місточками й каналами, невисокими будинками, масивними дверима і головами левів замість дзвінків – як дві краплі води, скидається на Венецію. Бракує лише гондол.

014

016

Так, гондольєрів у Мілані не побачиш. Натомість побачиш фламінґо. Рожевих. І не в клітці, а у внутрішньому дворику. Ходять собі поважно, чистять пір’я біля фонтану. Вражає. Особливо, коли розумієш, що ці фламінґо – приватна власність мешканців трьох під’їздів маєтку, що на corso Venezia. І взагалі, десь поблизу corso Venezia, via Mozart чи via Сappuccini я б жила. Може, без фламінґо, але з таким двориком, що за розмірами нагадує парк. На цих трьох вулицях – шикарні будинки другої половини XIX у стилі ліберті (ар-нуво у Франції). Декори фасадів, обрамлення вікон, ліпнина при вході – що не палаццо, то витвір модернового мистецтва.

Відпочинок

015

До речі, про мистецтво. Про оперу і балет. Про La Scala. Щодня о 13 годині, ліворуч від центрального входу, біля кас – не можна не помітити довжелезну чергу. Людей – щонайменше сотня. На кожну виставу виділяють 140 “стоячих” квитків за ціною 5 євро. Ці всі естети і стоять у черзі, щоб записатись у список. Показуєш паспорт – тебе вносять у wish-list і кажуть номер. А далі ще цікавіше. Сюди треба повернутися о 16:30. Бо цей список починають зачитувати. Італійською мовою називають номери по порядку, але без імені та прізвища, ти маєш згадати свій “щасливий”, підійти, підтвердити свою особу документом й отримати “флаєр” на купівлю квитка. Стоячого. І все так серйозно, що аж лячно стає… Не прийшов на свій номер – все, квиток не отримаєш. Отримає його 141-й записаний номер. Як показує моя практика, зі 140 записаних прийшли 137. Три вільних квитки дісталися відповідно 141, 142 і 143 номерам. Мені з моїм 168-м довелося підсолоджувати невдачу ciolatta calda (гарячим шоколадом) у барі з назвою La Scala. (Хоча в театр я таки потрапила – на генеральну репетицію).

Саме почався дощ, і я згадала, яку я люблю Італію.

Моя Італія – не літня й не спітніла. Мій Мілан – без шопінґу й без туристів. Він осінній, з легким дощем, молочним туманом, схований під широкою парасолею, затишний, бо загорнутий у м’яку шаль, у ньому немає калюж, а є 50 відтінків сірого, 60 оливкового і ще 70 рожевого у кожному будинку на via чи більшій за розміром viale. Моя Італія під час дощу – справжня, умита від макіяжу і розслаблена, як після ночі, проведеної у ліжку з коханим…

007

#bit.ua
Читайте нас у
Telegram
Ми в Телеграмі
підписуйтесь