Cпецпроекты

Як змінити місто: арт-ініціативи та проблеми, які вони вирішують

город
Автор: bit.ua

0 713 5
Ми поспілкувалися з Михайлом Глубоким, менеджером проектів платформи культурних ініціатив IZOLYATSIA, про сучасну урбаністику та зміни, до яких вона призводить.

Як виглядає IZONE сьогодні? На першому поверсі платформи – великий простір, де влаштовують масові події: фестивалі, кінопокази, концерти. Зараз стартує наш новий проект Curatorial Program for Research, в якому ми запрошуємо кураторів з усього світу, щоб вони приїжджали в Україну і знайомилися з різними місцевими культурними інституціями. Це дуже важливо, адже ми знайомимо не тільки з собою, але й з усією сценою, щоб потім люди знали, з чим тут можна працювати і приходили сюди реалізувати якісь майбутні проекти. На другому поверсі розміщене кафе – там ми досить часто робимо виставки. Зараз там готують свій проект художники з Північної Ірландіїї – вони роблять скульптури з цукру. Третій поверх відведений під коворкінги та офіси, а четвертий – студія фото- та шовкодруку, офортна майстерня, декілька студій.

Я нещодавно повернувся із Одеси, де в Impact Hub якраз частково обговорювалися урбаністичні проблеми України. Мені здається, найпевніший спосіб вирішити їх – це освіта майбутніх поколінь. Адже навіть якщо ми зберемо команду крутих урбаністів і вони перебудують тут нам площу, то не факт, що вона зберігатиметься в такому вигляді справді довго і люди розумітимуть, навіщо це потрібно. Освітня частина важлива й тому, що кожен з нас повинен усвідомлювати своє відношення до конкретного простору.

Ми бачили, як це працює в Донецьку, коли почали працювати в 2010 році: дуже мало людей розуміло, навіщо ми взагалі щось робимо, як хочемо переробляти завод на громадський простір – більшість просто вважало, що ми розкрадаємо таким чином гроші. А коли в 2013 році підтягнулося нове покоління, студенти – вони дивились на це все вже зовсім інакше. Окрім того, у нас було багато освітніх програм, ми розповідали про міжнародний досвід та ситуацію в інших містах.

Ініціативи сьогодні в Україні розвиваються дуже швидко. В Маріуполі, наприклад, арт-кластер «ТЮ» робив кілька проектів, пов’язаних з трансформацією міста для людей з обмеженими можливостями. Спочатку населення теж поставилося до них насторожено, але для всього потрібен час.

Існує стереотип, що урбаністичне опанування покинутих просторів активно відбувається лише на сході, але це не так. Насправді там дуже багато чого відбувається – наприклад, незабаром відкриється Фабрика Повидла та Creative Quarter у Львові, планують перебудувати завод і в Івано-Франківську. Можливо, справа в тім, що захід країни асоціюється у нас із історичною спадщиною, класичною культурою, де менше уваги приділяється індустріальному надбанню. Є такий чудовий фільм – «День шахтаря», який був знятий на Волині з місцевими шахтарями. Ми дивились його ще в Донецьку – жодної різниці з тим, що відбувається на Донбасі, немає: ті ж самі умови, проблеми, уклад життя, навіть суржик той самий.

dsc_6384

Як інституції, яка взяла свій початок з Донбасу, нам завжди приводили в приклад Німеччину з її постіндустріальними територіями, які перетворили на нові культурні простори. Але на мій погляд, через українську політичну систему загалом цей досвід досить складно втілювати у нас, особливо, з точки зору фінансової підтримки. Європейські проекти, зазвичай, підтримуються або Євросоюзом, або місцевою владою, що поки складно уявити в Україні. Мені, здається більш реальним для нас є американський досвід, бо там головна ставка – на свої власні сили, а підтримку шукають серед тих людей, які дійсно у цьому зацікавлені.

У світі на часі зараз культурна децентралізація. Нещодавно ми повернулися з Венеціанської архітектурної бієнале, де представляли свій проект і дивилися, що показують інші. Французький павільйон був присвячений саме децентралізації: вони там показували свій досвід проведення культурних заходів у різних провінційних містечках. Це варто було би перейняти, що власне вже частково і відбувається. Минулого року, наприклад, відбулася велика мистецька резиденція у Вінниці, «АРТПОЛЕ» активно працює в Бердянську. Такі проекти об’єднують Україну і дають змогу вийти на якийсь загальний контекст.

Цього року ми робили дуже багато виставок і могли проаналізувати, на що краще зараз реагують українці. Наприклад, ми почали рік з проекту «Повзучі кордони», який Грузія готувала для Венеціанської бієнале два роки тому. Виставка була присвячена тому, що Російська Федерація постійно пересовує кордони в Грузії: ти прокидаєшся, а твоє подвір’я сьогодні вже на території іншої країни. Ми подумали, що про це варто дізнатися і нашим громадянам, поспілкуватися з грузинами, почути їхню думку. Але великого зацікавлення вона не викликала. Потім робили виставку художників з Донецької, Луганської областей і Криму, але вона була не про це, а про реконструкцію пам’яті – ЗМІ ж подавали її як «виставку художників-переселенців». Тим не менше, людей було дуже багато як на відкритті, так і протягом усього періоду експозиції.

Ще один успішний приклад – виставка білоруського мистецтва, яке заборонене до показу в самій Білорусі. Було дуже багато експонатів, стіна з відео-артом, фотографіями тих предметів, які не було змоги привезти фізично. Цікаво, що велика увага була і зі сторони самих білорусів – люди потягами приїжджали з Мінська, щоб побачити цю виставку.

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.

Написать комментарий

Такой e-mail уже зарегистрирован. Воспользуйтесь формой входа или введите другой.

Вы ввели некорректные логин или пароль

Извините, для комментирования необходимо войти.
Рекомендуемое
 

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: