Cпецпроекты

Головний редактор — це не посада, а спосіб життя: Тетяна Кисельчук про роботу та стиль


1 8907 282
Ми не могли почати серію матеріалів інакше. В першому випуску Тетяна Кисельчук, головний редактор видання bit.ua розказує про польове перезавантаження і красу, яка врятує світ.

Новий спільний проект bit.ua і мультибрендового шопінг-спейсу DN8 розповідає про головних редакторів провідних українських life-style медіа: як робота стає способом життя, коли настигає емоційне вигорання і як з таким ритмом знаходити час на себе і бути стильною. 

Я не розділяю особисте життя і роботу. В п’ятницю ввечері я п’ю за барною стійкою з журналістом з Радіо Свобода і дізнаюся про конкретні бюрократичні механізми, в суботу тусуюсь у друзів і слухаю новини з «кухні» Громадського, в неділю читаю книжку Матвія Ганапольського.

Погоджуючись на цю посаду, я не зовсім розуміла, наскільки мої фактичні обов’язки будуть відрізнятися від роботи журналіста. Головний редактор — не журналіст, а топ-менеджер, і зараз я знаходжуся на етапі примирення з цим фактом. Раніше я відповідала лише за свій текст, тепер я відповідаю за цілий механізм, за щоденний випуск більше 10 статей, за формат, за рекламні ідеї, за відносини між колегами та відділами і багато іншого.

Головний редактор – свого роду годинникар, він налагоджує механізми, а потім спостерігає, як стрілки годинника починають рухатися в правильному напрямку з відповідною швидкістю. Щоправда, медіа – це годинник, який треба підкручувати щодня.

Насправді, найскладніше в роботі головного редактора — не робота, а тусовка по роботі. Наприклад, публічні виступи. Я не проти лекцій, теле- та радіопрограм, але шо занадто, то не здраво. Три публічні виступи на тиждень — це вже мартенова піч. А якщо порахувати кількість відкриттів і прем’єр, можна одразу тесати собі соснового ящика.

Зненацька я стала всім винна. Наприклад, у мене є рекламний відділ, який займається комунікацією з клієнтами. Але люди вважають, що просити мене створювати їм проекти напряму — це нормальна практика. Типу, ну ми ж з тобою не одну рюмку перехилили. Я могла з вами бідон коньяку випити — це не означає, що я маю порушувати редакційну політику свого медіа. Я відмовляю, а у нас, знаєте, люди дуже вразливі. Моя ситуація дуже типова для України. Люди в нас вперто відмовляються розділяти професійне й особисте.

Якось Микола Вересень порадив мені завжди погоджуватися на будь-яку критику і плітки, з тих пір я так і роблю. Дуже весело спостерігати за людьми, які без всяких доказів пишуть про тебе гидотні речі, а ти такий «Все правильно, хлопці, так і є». І хлопці потрапляють в глухий кут, ніякої тобі дискусії чи хоча б маленького фейсбучного «срача».

Профдеформація — це частина професії. Її треба прийняти і не рефлексувати. Лікарі не сприймають смерть, як інші люди, журналісти не сприймають новини, як усе населення.

Головний редактор — це не посада, це спосіб життя. Можна було відповісти, що я відпочиваю, лише коли сплю, але і це буде неправдою. Зі мною стався нещодавно такий випадок: я приїхала до батьків додому і лягла спати. Наступного ранку вітчим мені розповів, що коли приїхав, то почув як із моєї кімнати доноситься якесь бубніння. Зайшовши, він побачив, як я динамічно верчуся і повторюю лише одну фразу: «Читати далі, читати далі, читати далі…» За день до того до нас приходив маркетолог і порадив перелінкувати геть усі статті за п’ять років існування bit.ua. І мені снилося, як я лінкую ті статті.

В мене надзвичайна команда. Найбільше мене вражає: як такі молоді люди можуть бути такими розумними? Напевно, я люблю свою роботу не лише через те, що вирішила присвятити все життя журналістиці, а і тому, що кожного дня моя команда дивує мене. Вони маленькі супергерої, і мене справді вражає, як їм вдається робити такі великі речі в такі стислі терміни. Мені залишається лише бути вдячною.  

З одягом у мене все дуже просто. У повсякденному житті я ношу джинси з високою талією, широкі светри, шапки, окуляри і грубі черевики. Я скористаюсь думкою якоїсь дуже розумної людини і скажу, що головне, щоб вам було зручно.

Достоєвський казав, шо світ врятує краса. Боюся розчарувати пів-Києва, але він не мав на увазі високі підбори і розшиті сукні. Не забуваємо, кому саме належить ця фраза: князю Мишкіну — носію основних ідей письменника про добре і вічне, втіленню чесноти, ідеалу людяності, головним завданням якого було «відновити і воскресити людину».

«Виробити власний стиль» — це поняття, яке вимірюється роками, якщо не десятиліттями. Кожен з нас починає цим займатися змалечку, нехай несвідомо. Але всі ті книжки, все наше оточення й інформація, якою ми обростали, великою мірою зліпили з нас тих людей, яких ми зараз бачимо в дзеркалі. Це може бути і несмак, а може бути щось вартісне. Так чи інакше, не маючи базового бекграунду, «виробити свій стиль» у короткий проміжок часу — марна справа.


У мене багато друзів, але майже всі вони так чи інак пов’язані з моєю роботою: журналісти, рекламні агенти, піарщики, письменники, художники, дизайнери, програмісти. А та горстка, яка не пов’язана з роботою, скоро мене прокляне, бо я все одно з ними постійно говорю про роботу.

Не дивлячись на те, що у нас невеликий медіаринок, конкуренція між виданнями є, і це добре. Всі знають, що з конкуренції виростає якісний продукт. Конкуренція стимулює  мозок працювати якнайкраще, створювати нові ідеї, модернізувати те, що вже є.

У мене чудові стосунки з колегами з інших видань (принаймні мені хочеться в це вірити).

Головний редактор, який може собі дозволити вимкнути телефон на вихідні, як вид рідкісний і зникаючий, має бути занесений до Червоної книги медіа.

Журналістика трансформується відносно навколишнього світу. Наприклад, в часи Цезаря журналістом міг бути лише той, хто мав коня. Такі вершники називалися деурналісти (від лат. diurnalе – звістка), вони їздили навколишніми поселеннями, розпитували селян, які новини. Почуту інформацію зачитували на площі міста. Жанр інтерв’ю набув популярності з приходом Першої світової війни і закріпився у Другу. У страшні часи людям надзвичайно важливо було отримувати інформацію з перших вуст. Таких прикладів у журналістиці достатньо. У наш час lifestyle-журналістика залежна від так званого інфотейменту (від англ. information – інформація та англ. entartainment – розвага), це всім нам відомі тести, картки, ігри та ін. Популярність розважального жанру журналістики пояснюється тиском інформації з усіх боків. Тобто зараз користуватися інфотейментом – те саме, що їздити верхи до нашої ери, бо журналістика дуже чутлива до часу, в якому функціонує.

В мене багато проектів: я засновник відеолекторію WiseCow, веду радіопередачу на Old Fashioned Radio, пишу книжку про Миколу Вересня, виступаю з поезією, читаю лекції, але, насамперед, я головний редактор bit.ua, йому я присвячую зараз більшу частину життя. Думаю, так роблять усі головні редактори.

Практика показує, що емоційне вигорання в мене стається раз на місяць. Насправді, це дуже часто. Але я не вмію працювати рівномірно. Я сплю по чотири години на добу шість днів підряд, а потім п’ятнадцять годин — один день. Наразі я серйозно думаю, як трансформувати свій робочий графік, але поки конкретної відповіді в мене немає.

Коли мені дійсно треба відпочити — я йду в поле. Звичайне поле. Сиджу там кілька годин, дивлюся на землю і дерева, майже не думаю. Це сповнює мене життєвою енергією. Таке собі польове перезавантаження інформаційної бурі.

Усі продемонстровані речі можна придбати у мультибрендовому шопінг-спейсі DN8 — простір, ідеальний для тих, хто хоче мати неперевршений вигляд за будь-якого ритму дня і ночі. Це 2 000 квадратних метрів і більше 80 світових брендів, серед яких консультанти допоможуть обрати ідеальний тотал-лук для кожного.

Зйомка проходила в шопінг-спейсі DN8, вул. Дорогожицька, 8 (UBI Fashion Center), Київ.
Сайт
Facebook 

Фото: Сергій Сивяков
Hair & Make-up: MakeUpMe Academy 

Тэги:
Подписывайтесь на нас в Facebook

Написать комментарий

Такой e-mail уже зарегистрирован. Воспользуйтесь формой входа или введите другой.

Вы ввели некорректные логин или пароль

Извините, для комментирования необходимо войти.

1 комментарий

сначала новые
по рейтингу сначала новые по хронологии
1

стаття читається на одному диханні...бо цікава)

Рекомендуемое
 

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: