«Жареные голуби и компот со вкусом балыка». Правила еды Мирослава Кувалдина
И если кто-то справляется с этой психологической травмой и потом нормально воспринимает манку (она бывает вкусной, да, нужно лишь правильно ее приготовить), то другие от одного лишь воспоминания об этой “жуткой каше” начинают лихорадочно трястись.
Мы решили узнать у людей, не связанных с ресторанным бизнесом и гастро-сферой, о том, что они ели в детстве, какую еду ненавидели, ели ли они сухую мивину и какую самую странную еду пробовали в своей жизни.
В нашем первом выпуске – музыкант и телеведущий, лидер группы “The ВЙО” Мирослав Кувалдин. Группа, как известно, готовится к национальному отбору на Евровидение. В первом полуфинале, который состоится уже в эту субботу, “The ВЙО” презентуют новую песню “Нґа-Нґа”.
Улюбленою їжею в дитинстві була каша “Ко-ко-ко”. Так я називав гарбузову молочну кашу. Мабуть, через те, що вона була такого ніжно-жовтого кольору. Це “Ко-ко-ко” готувала бабуся або мама. Готували не дуже часто, тому то була справжня радість для мене кожного разу. Пам’ятаю, смак цієї каші завжди викликав відчуття гастрономічного свята. В ній все було ідеально, серйозно. Мене тішила і її різнорідна консистенція – там було рідке молоко, твердий рис і суфлєподібний варений гарбуз. І її бездоганний смак – ця каша була і солона, і солодка одночасно. Справжня містика! А ще я розумів, що вона корисна. А в дитинстві, коли корисне означало якусь гидоту (типу риб’ячого жиру або вареної моркви), поєднання смачного та корисного було чимось неймовірним.
У дитячому садку я ненавидів пінку на молоці. А оскільки ця пінка з’являлася лише на кип’яченому молоці, його я теж ненавидів. Інколи я себе пересилював: збирав пінку пальцем і, закривши носа, випивав те кляте молоко. Потім у школі для мене був незрозумілим смак узвару. Я постійно думав: ну як може бути в компоту такий дорослий смак? Для мене узвар був на смак не солодкий, він був якийсь копчений. Як балик, приміром.
Компот зі смаком балика – найдивніша та найнезрозуміліша річ для мене в школі.
Пам’ятаю, я завжди намагався вибрати стакан, в якому була сушена груша. Її солодкість хоч якось пояснювала, чому напій з таким дивним смаком дають у шкільних столових. З часом це все минуло, зараз я із задоволенням п’ю узвар. Та й і молоко би пив кип’ячене, але після 25-ти організм перестав справлятися з лактозою. Хоча й досі є їжа, яку я не розумів в дитинстві, та й не розумію досі. Наприклад, холодець. Що воно таке? Желе з м’яса? Серйозно?
У своєму житті я перепробував багато дивних речей. Їв смажену саранчу в Африці, приміром. Або сало в шоколаді у Львові – як ви розумієте, тим салом мене нагодували, щойно я приїхав до Львова, запхали мені його прямо з порога, так би мовити. У студентські роки я їв суху мівіну – але хто з нас її не їв? Ще їв смажених голубів на дні народження в дяді Борі (не питайте!).
Найдивнішим відкриттям у молодості для мене була згущонка.
Ви знали, що якщо розвести згущене молоко водою, воно має смак солодкого молока? Я от, наприклад, не знав. До цього я був упевнений, що це кондитерська штука виключно для тортів і тістечок.
А найдивніше, що я спробував нещодавно в Києві, – це дегідратована полуниця в солоному шоколаді. У нас є знайома кулінарка, яка має своє виробництво, вона там активно експериментує зі смаками. Суха полуниця (дегідратація – повне видалення рідини з продукту або організму. – Ред.), вона кисла на смак. А зверху шоколад. Солоний! Ото було неочікувано.
Люблю, як готує моя дружина. Вона в цьому сенсі справжня чарівниця, бо з будь-чого може зробити справжнє гастросвято. І це не якісь там банальні макарони чи пюрешка, вона готує в стилі фьюжн. До речі, ми вже разом більше 15 років, і слово “пюрешка” на нашій кухні я жодного разу не чув. Кожного разу вона щось вигадує і не перестає мене дивувати. За цим приємно спостерігати, це завжди цікаво та смачно.
Коли вона не готує, ми кудись ходимо. У нас з нею є улюблений китайський ресторан, куди ми час від часу заходимо. Він такий китайський-китайський, з недорогим інтер’єром, ієрогліфами в меню, з дуже класним асортиментом. Там дуже смачно! Здавати його місцезнаходження не буду, тому що там лише усього 5-6 столиків і на всіх їх не вистачить.
Я теж готую вдома. Інколи. Мені подобається цей процес, але от так, щоб кожного дня стовбичити на кухні – ні. Тому роблю це нечасто.
Рецепти знаходжу в інтернеті – люблю дізнаватися щось новеньке, потроху експериментую. Але куховарю, тільки коли дружини немає вдома. Тому що в неї одразу з’являється мільйон поправок, порад та зауважень. Все це страх як збиває з пантелику!
Я з тих людей, хто справно снідає щодня. Бо з дитинства пам’ятаю формулу: сніданок з’їж сам, обід розділи з другом, а вечерю віддай ворогові. Тому мені краще гарненько поїсти зранку, а потім вже хай хоч трава не росте. Але гарненько поїсти не означає, що треба наминати зранку смажену картоплю. Смажена картопля, як на мене, – це перебор навіть увечері. А зранку так взагалі. У мене на сніданок зазвичай легка каша – наприклад, вівсяна. Можу ще з’їсти варене яйце чи тост із сиром. Такий собі джентльменський набір готельного буфету.
Якби мені сказали, що можна взяти лише одну страву та їсти її на сніданок, обід і вечерю, я би взяв корову.*
*Свое решение Мирослав не объяснил, но мы находим его ответ вполне логичным. Корова – это ведь непаханое поле для кулинарных экспериментов. Тут тебе и стейки из говяжьей вырезки, и тефтели из лопатки можно сделать, и язык отварить на салат, и копыта на хашламу пустить. Про молоко, которое дает корова, мы вообще молчим. В общем, хитрое и продуманное решение. Браво, Мирослав! Простите, веганы.
