Welcome to Ukraine: как греку Чаду Зоратли живется во Львове
КОЛИ І НАВІЩО ПЕРЕЇХАВ В УКРАЇНУ
До переїзду я ніколи не був в Україні. Все сталося в 2009 році. За освітою я дитячий лікар і психотерапевт, хотів в Україні закінчити інтернатуру. У мене була спроба працювати в лікарні, але мені не сподобалося. Там платили 700 гривень, та ще й нічні зміни. Час від часу я думав про те, щоб повернутися додому, але в Греції почалася криза, і цей варіант важко було назвати кращим. Згодом я зрозумів, що хочу отримати архітектурну освіту, як батько. Мені здавалося, що архітектор у Львові – це професія, яка точно користується попитом, адже тут багато нереставрованих будівель.
ЧИМ ЗАЙМАЮСЯ В УКРАЇНІ
Після того як зрозумів, що бути лікарем не варто, я почав влаштовувати різні івенти, робив це на свій смак, додавав свого бачення, і виходило дуже круто. Спочатку доєднався до Wiz-Art, потім потрапив в команду The Room Wine Bar, далі була серія вечірок Ganok. Дуже душевним проектом для мене став Table – серія некомерційних заходів у Львові, яка об’єднує людей різного соціального статусу. Якщо коротко, то це тематична вечеря в незвичній локації (церква, бібліотека, театр, затишний львівський дворик).
Головне правило – спілкування без гаджетів, все як в дитинстві. Ми збираємося для того, щоб поговорити, знайти точки дотику, познайомитися. Іноді буває так, що власник компанії говорить з художником, а потім стають найкращими друзями чи роблять нові пректи. Ти ніколи не знаєш, яка буде локація, гестліст, меню. За день до івенту тобі відправляють час, адресу та бажаний дрес-код.
Мені подобається розвивати нічне життя Львова, це точно моя тема, саме тому останнім, що ми запустили, стала платформа Night Ambassadors. “Нічний амбасадор” став ковтком свіжого повітря для Львова та створив простір, де культура, креатив і розваги процвітають після закінчення робочого дня. Проте розваги – це не лише алкоголь. У цьому і полягає робота “Нічного амбасадора” – показати ті вартісні аспекти нічного життя міста, котрі не обмежуються лише безпорядком та пиятикою. Нещодавно, наприклад, до Дня святого Миколая ми об’єднали 12 барів Львова, які протягом двох тижнів пропонували Charity Cocktail відвідувачам, частина грошей з яких йшли на благочинність до центру “Джерело”, який займається особливими дітьми. Акція мала назву #CheersForChаrity. Кожному, хто придбав коктейль, дарувався спеціальний стікер. Акція дала гарний поштовх і результат, тому обов’язково повторимо її навесні! Звичайно, на цьому не зупиняюся, багато цікавого попереду. Деталі зовсім скоро!
СТЕРЕОТИПИ ПРО УКРАЇНУ
Чесно кажучи, я не знав нічого про Україну. Коли ти лежиш на пляжі під сонцем, не дуже думаєш про якісь далекі холодні горизонти. Тому думав, що тут постійно холодно, всі їдять тільки борщ і сало, а єдиний напій – це горілка. Виявилося, що це неправда.
ВІДНОШЕННЯ ДО ЕКСПАТА ІНШЕ
Люди не сприймають тебе серйозно, якщо ти не знаєш мови. Усі думають, що ти просто турист, сьогодні – один, а завтра – інший. По відношенню до мене немає жодної зверхності, я дуже люблю місцевих людей, мені з ними комфортно. Після 2 років вивчання мови і знайомств з чудовими людьми, які тепер стали моїми друзями, я більше не відчуваю себе експатом. Мене прийняли як свого, навіть придумали мені ім’я Чадослав.
До того як стало модно носити бороду, люди часто думали, що я турок. І тут я відчував трошки дискомфорт.
Що стосується бізнесу, то дійсно важкувато було спочатку. Було небагато бізнесменів-іноземців тоді, 5 років тому, зараз ситуація покращується. Але я себе не вважаю бізнесменом, бо в Україні це дуже статусне слово.
МОВНИЙ БАР’ЄР
Звичайно, він був. Я наполегливо вивчав українську, слухав музику, читав переклади, спілкувався. Українська дуже м’яка, мені подобається, як вона звучить, особливо ці ваші форми “добренько”, “швиденько”. Але моє улюблене слово в українській мові – “маршрутка”. Вперше коли почув, подумав, що це жіноче ім’я. Потім було смішно, коли дізнався, що це просто жовті автобуси.
Я вивчив мову, добре спілкуюся усно, але пишу все ще англійською. Моя команда мене добре розуміє, з ними проблем ніколи нема.
З ЧИМ БУЛО НАЙВАЖЧЕ ЗМИРИТИСЯ
У першу чергу з кліматом, з поганими дорогами і темними вулицями, з зарплатами урядовців, потім вже з радянськими бібліотеками і майже пустими парками.
Я дуже сумую за своїми рідними, не бачив їх вже 8 років. Хочу поїхати до них найближчим часом. Добре, що я знайшов свою другу половинку Люсі, вона мені багато допомагає та підтримує у всіх починання. Деколи навіть перекладає, бо я і зараз можу щось зрозуміти “по-своєму”.
ЛЮБЛЮ/НЕ ЛЮБЛЮ
Що мені справді до вподоби в українцях (особливо у Львові), так це традиції. Мені подобається, як люди дружньо проводять свята, як комфортно вони себе почувають і як цінують моменти.
Що мені не подобається, так це бачити старших жінок, які працюють на базарі і продають на вулицях квіти, іноді навіть уночі. В Греції це покоління має більше поваги від уряду і, звичайно, від рідних.
Кухня смачна, але забагато борошна і жирної їжі.
УКРАЇНА ДЛЯ ТУРИСТІВ
До України я багато їздив по різних країнах через сімейний бізнес. Та і взагалі у мене мультикультурна сім’я, і всі живуть в різніх кінцях Европи. Бабуся німкеня, дідусь ліванець, мої 7 дядечок і 2 тітки роз’їхалися по всій Европі і навіть Канаді.
Саме у Львові, одному з найтуристичніших міст України, бракує цікавих форматів закладів, бо майже все навколо “copy-paste”. Перші пару днів, думаю, туристу тут досить комфортно. Але тут майже немає нічного життя, барів, клубів, які працюють до ранку, а молодому туристу, окрім гарної архітектури, хочеться і десь погуляти вночі, відчути дух нічного міста.
Фото из частного архива Чада Зоратли