Iсторія 4
Довга прогулянка
У нас з приятелями є специфічна розвага. П'ять років тому наш спільний знайомий розповів нам про книгу Стівена Кінга «Довга прогулянка». Якщо коротко, то сюжет такий: в майбутньому в Америці проходять змагання з ходьби на великі дистанції. Грубо кажучи, переможе той, хто довше пройде з певною швидкістю. Переможець отримує всі можливі нагороди. І ми, як тільки настає тепла пора, теж збираємося і йдемо. Та якщо у Кінга змагаються кілька днів, ми так себе не мучимо.
Загалом, їдемо на електричці кілометрів за тридцять від міста і починаємо випробування. Зупинятися можна один раз на годину і лише протягом однієї хвилини. Я, до речі, вже другий раз поспіль виграю. Нам можна і навіть треба брати з собою продукти. Це бутерброди, шоколадки, шматки сиру. Само собою, потрібна вода. Але є одне але. Ми домовилися, що можна тягнути за собою хоч візок з їжею, та швидкість має бути мінімум 5 кілометрів на годину. Якщо нести з собою важку сумку, то швидко втомлюєшся.
Власне кажучи, мій секрет – це «Кока-Кола». Але нікому не розповідаю і не показую, що є еліксиром перемоги. Це ніби як мій секрет. Ним я користуюсь, коли сили конкретно мене покидають і мені потрібен поштовх, треба проявити дух. На п'яту годину прогулянки, коли ноги гудуть, спину ломить, а мозок закидає тебе есемесками про те, що добре б здатися, я п'ю маленькими ковтками «Кока-Колу». Нічого страшного в такій втомі немає – інші змучені не менше за мене!
Загалом, «Кока-Кола» потрібна не стільки моєму організму (хоча реально після неї я відчуваю прилив сил), скільки моєму бажанню перемогти, виграти в нашому імпровізованому змаганні. Я хочу собі довести, що можу, якщо захочу, зробити дуже багато чого з того, що мені робити не хочеться. Ось так я виграв вже два наші походи. А коли мені важко на роботі або трапляються проблеми в житті, то я збираю волю в кулак, роблю ковток і уявляю себе Суперменом.
Загалом, їдемо на електричці кілометрів за тридцять від міста і починаємо випробування. Зупинятися можна один раз на годину і лише протягом однієї хвилини. Я, до речі, вже другий раз поспіль виграю. Нам можна і навіть треба брати з собою продукти. Це бутерброди, шоколадки, шматки сиру. Само собою, потрібна вода. Але є одне але. Ми домовилися, що можна тягнути за собою хоч візок з їжею, та швидкість має бути мінімум 5 кілометрів на годину. Якщо нести з собою важку сумку, то швидко втомлюєшся.
Власне кажучи, мій секрет – це «Кока-Кола». Але нікому не розповідаю і не показую, що є еліксиром перемоги. Це ніби як мій секрет. Ним я користуюсь, коли сили конкретно мене покидають і мені потрібен поштовх, треба проявити дух. На п'яту годину прогулянки, коли ноги гудуть, спину ломить, а мозок закидає тебе есемесками про те, що добре б здатися, я п'ю маленькими ковтками «Кока-Колу». Нічого страшного в такій втомі немає – інші змучені не менше за мене!
Загалом, «Кока-Кола» потрібна не стільки моєму організму (хоча реально після неї я відчуваю прилив сил), скільки моєму бажанню перемогти, виграти в нашому імпровізованому змаганні. Я хочу собі довести, що можу, якщо захочу, зробити дуже багато чого з того, що мені робити не хочеться. Ось так я виграв вже два наші походи. А коли мені важко на роботі або трапляються проблеми в житті, то я збираю волю в кулак, роблю ковток і уявляю себе Суперменом.