Cпецпроекты

«Все, що людина везе, вона може забути»: як працює бюро знахідок в київському метро


0 1404 2

Кожного дня ми бачимо в транспорті, на роботі або просто на вулиці людей, у яких звичайною ручкою на руці залишені «таємні знаки та позначки». Навіть самі іноді створюємо собі нагадування про важливе. Втім, навіть органайзери в мобільних телефонах, блокнотах і на руках не врятують від випадку, коли ми з жахом розуміємо, що забули якісь речі в транспорті.

А оскільки метро — один з найзручніших видів транспорту в столиці, його обирають для себе мільйони киян. Відсоток котрих може відволіктись і забути свої речі у вагоні. Але не варто засмучуватися — в системі Київського метрополітену працює бюро знахідок, в яке потрапляють усі забуті на станціях речі. Ми зустрілися з очільницею бюро, яке знаходиться поруч із станцією метро «Нивки», Тамарою Колч і розпитали, як працює ця установа, що вони роблять із забутими продуктами та найстарішою знахідкою.

Кожні півроку створюється комісія з представників податкової, бухгалтерів метрополітену, працівників технічної служби та кожну річ оцінюють. Якщо річ має якусь цінність, то податковий інспектор її забирає на реалізацію. А кошти йдуть на рахунок метрополітену. Речі, які не мають цінності, знищуються.

За кожен день зберігання треба сплатити 0,2% від мінімальної зарплатні + 20% ПДВ. Сьогодні це 8,94 грн. Також для того щоб забрати річ, треба описати її, а також надати квитанцію про сплату суми зберігання.

Як відбувається верифікація?

Людина має описати валізу і речі, які були в ній. Пару тижнів тому приходив пасажир, його знайомі загубили чемоданчик. Детально та повністю все описав, але сказав, що валізу загубили в неділю. Я попросила уточнити в знайомих дату втрати. Хоча він був абсолютно впевнений.

Я йому повідомила, що є така річ, але її привезли точно не в неділю і я не можу назвати день. Але він стояв на своєму, що в неділю, тому я не змогла йому повернути інструмент.

Також одна пасажирка приїхала з «Контрактової площі», щоб здати парасольку. Я речі не можу приймати, треба підійти до чергової станції, яка в присутності свідків описує річ і складає 2 акти — для бюро і для станції. Пані запитала: «Що буде, якщо власник не прийде?» І я їй пояснила, що тоді через півроку, якщо парасоля не буде мати цінності, то її знищать. Вона поцікавилась, чи може через півроку її забрати, я ж відповіла негативно, після чого жінка сіла у вагон і поїхала.

Речі не треба везти в бюро, треба їх передавати черговим по станції. Вони обстежать річ із працівниками поліції і потім вже відправлять сюди.

Часто люди гублять речі?

Часто (сміється). Вчора привезли телефон, чоловічі черевики (ну вони старі, можливо, людина купила нові, а старі поклала в коробку). Бувають випадки, що і за старими речами люди повертаються.
Все, що людина везе в метро, вона може забути. Нам і скриньку для пожертв привозили з церковним одягом святого отця, і бубни шаманські, і кота.

ТАКЖЕ ЧИТАЙТЕ Тест: какая ты станция метро
15804 20 6904

Валізу м’яса привозили. Там історія була цікава. На «Вокзальній» стояла дівчина, переймалась, не могла залізти в переповнений вагон. А ззаду підбіг хлопчина, каже: «Чого не сідаєш?» А вона ж йому: «Повний вагон, куди ж зайду з чемоданом?!» Хлопець не довго думав, схопив валізу та заштовхався у вагон. Повернувся, а вона залишилась стояти на пероні.

Ну він вийшов на наступній станції і здав валізу черговій, вони 2 дні потримали те м’ясо, а потім утилізували. Втім, дівчина за ним не звернулась.

А яка найбільша була річ за розміром? Можливо, велосипед?

Так, був велосипед, але студент його не забув. Він їхав із «Дарниці», і його транспорт поламався. Він його примкнув на території станції, але робити це заборонено. Тому працівники метро зрізали замок і привезли велосипед до мене. Потім той студент приїхав вже до мене, відремонтував його і поїхав звідси.

Дитячу коляску забували. Ну там була цікава ситуація. Власники коляски залишили її та пішли гуляти з дитиною, а працівники побачили, що нікого поруч немає, почекали власників, а потім привезли сюди.

Гаманців зараз гублять набагато менше.

Великі валізи залишають іноді через те, що за багаж треба платити. Іноді в таких валізах збираються вивезти непотрібні речі, а платити за них не хочуть.

Знову ж був випадок. Чоловік віз велику валізу, і йому сказали, що треба платити. То він демонстративно швирнув чемодан і пішов додому. Працівники метрополітену привезли в бюро. А у валізі 5 пар жіночого взуття на високих каблуках. Виявилося, пасажир подумав, що його валізу просто будуть охороняти на станції, і пішов додому за грошима. А оскільки валізи вже не було, то він приїхав до мене.

Там влаштував скандал, не хотів платити, потім ще тут репетував, адже за зберігання він мав заплатити 8,94 грн. Кричав: «Я вас посаджу!» А я вже і так (показує на ґрати на віконці бюро). Хотів заплатити жетонами, але я ж таку оплату не можу прийняти. Врешті-решт оплатив, приніс квитанцію і сказав, що йому на «Сирець» і він краще підніметься та поїде наземним транспортом.

Минулого тижня пасажир забув якісь дуже коштовні запчастини з пластмаси для автівки, яка чи то приїджає чи від’їжджає до Італії. Приїхав і пояснює: «Зараз мені буде розстріл на місці». Я ж почала дзвонити по всій зеленій лінії, мені повідомили, що щось схоже є на «Золотих воротах». Я дзвоню чоловікові, він передзвонює і каже: «Так, схоже, але це металеві запчастини, а у мене були пластмасові».

Я продовжила дзвонити далі по лінії, і одна чергова сказала, що бачила щось схоже, втім, не надала значення, і поїзд пішов в депо. Я пояснюю, що «там людину зараз розстріляють, там щось дуже важливе». Пані з станції «підняла» депо, і знайшли ті деталі. Телефоную пасажиру, пояснила ситуацію, а він говорить, що його вже з роботи не відпустять, і не буде завчасно радіти. Але потім все добре закінчилось, врятували чоловіка.

А які найкоштовніші об’єкти у вас забували?

Для кожного своя цінність. Одного разу прийшла літня пасажирка і плакала. Розповіла, що помер чоловік, вона всі його речі здала, а залишилась лише його спортивна курточка. Сиділа в метро на холодній лавці та підстелила курточку, а потім встала та пішла. Я просила описати, якісь унікальні риси одягу, а вона розповіла, що у неї кішка на тій кофті спала. І мені якраз перед цим принесли з тієї станції метро курточку всю в котячій шерсті. Ця пані дуже раділа.

Кілька років тому велику суму грошей знайшли, здається, в якогось помічника депутата. Випадок був курйозний — валізу знайшов пенсіонер. Пан глянув, а там у сумці зверху були одні файли та квитанції, а гроші були на дні.

Підійшов до постового, він оглянув валізу та запросив пенсіонера бути свідком, як опишуть речі з сумки. Приходять до чергової, висипають всі речі з сумки на стіл, а там просто пачки грошей. Там було більше 120 тисяч гривень і кілька тисяч доларів. Цей пенсіонер розвернувся та пішов. Втім, у валізі було дуже багато документів, і поліція вирахувала, кому вони належать.

Якщо в метро забувають гроші, то ми їх веземо в управління, в бухгалтерію, нам дають прибутковий ордер. І власник протягом півроку може забрати ці кошти.

Були випадки, коли люди приїжджали, розуміли, що треба заплатити за зберігання, і відмовлялись забрати речі?

У тому році, пані загубила рукавички. І за зберігання набралось десь 200 гривень. За такі гроші можна було б й інші рукавиці купить. Я запитала, чи жінка буде платити за зберігання. Вона відповіла ствердно, але взяла рахунок і не повернулась.

А одна жінка 2 дні телефонувала і плакала — загубила рукавичку. Я, на жаль, не взяла у неї номер телефону. Дуже просила знайти ту річ, але мені таку ніхто не здавав, я не могла нічим допомогти. А через днів 7 прийшов пасажир і каже, що їхав тиждень тому у відрядження і знайшов рукавичку. На жаль, та жіночка більше не дзвонила, але вона так плакала, що ось цю рукавичку зберігаю більше року.

У тому році пасажирка зробила злодіями весь метрополітен. Їхала з «Лісової», вийшла на «Театральній» і згадала, що забула сумку. Повернулася в метро, почали шукати валізу, але не знайшли. Там була нова мультиварка, продукти, можливо ще щось. Пасажири їй підказали до мене приїхати. Я її вислухала, а вона почала говорити, що це працівники метро забрали її мультиварку. Була впевнена, що це працівники декількох станцій змовились, передали по рації, що «їде мультиварка».

Пояснила їй, що є 2 типи людей — одні піддадуться спокусі, а інші привезуть ксерокопію паспорта з іншого кінця Києва. І взяла у неї телефон. На наступний день прийшла пасажирка. Й почала щось говорити нерозбірливе: «Мультиварка, щось там…» Коротше, не зможе зв’язати слів. Я ж намаюся дізнатися: «Ви знайшли мультиварку чи шукаєте?» А вона: «Знайшла. Тільки я вам її не віддам».

Ну мені і не треба мультиварка, у мене є своя. Але хочете, я вам скажу, що було в тій сумці, марку мультиварки? Пасажирка стоїть і дивиться на мене. Я їй подякувала, що через неї весь метрополітен злодії, і пояснила, що привласнювати чужі речі теж небажано. Вона відповіла, що не зможе мені віддати мультиварку, а я б і не могла це все взяти — продукти ми на другий день знищуємо. Тому я подзвонила пасажирці, яка забула мультиварку, дала контакти іншої жінки, вони зустрілися. Потім та, що загубила, передзвонила та сказала, що отримала свою мультиварку і приїде віддячити мені. Втім, мабуть поїзди більше не ходять до мене.

Також у нас була знахідка — ми знайшли фотоісторію однієї сім’ї. Телефонували до Музею Києва і хотіли б туди їх передати. Найстаріші фотографії датовані 1904 роком. Дуже хороші знімки.

Скільки ви заробляєте за зберігання?

Я для себе веду облік. У жовтні метро отримало 205 гривень, у вересні — 441, в серпні — 107, у липні — 531, в червні — 477. Влітку більші суми, тому що люди, мабуть, їдуть у відпустку і не відразу за ними приїжджають.

А прикраси гублять?

Звичайно. Рідко, що за прикрасами ніхто не приїжджає. Був випадок: підбігає пасажир до чергової в час пік і каже, що у нього впала каблучка на рельси. Вона ж не зрозуміла, як могла прикраса злетіти з пальця. А він каже: «Був на заробітках, каблучку зняв, а тепер їду додому, згадав і дістав це кільце з кишені, а воно упало на колію».

Він поспішав на маршрутку, то повернувся через два тижні. І каблучка закотилась аж в кінець колії, хоча він вказував, що загубив десь на середині платформи. Вона просто пострибала по колії і опинилась у кінці платформи.

Скільки найдовше у вас лежала знахідка, котру забрали?

Колись зберігання коштувало 5 копійок за добу. 5 місяців у нас лежали ковзани. Приїхав пасажир і розповів, що віддав своєму другу ковзани. А потім прибирав у квартирі, фоном грав телевізор, а у сюжеті новин розповідали про ковзани та бюро знахідок. Він ковзани не побачив, але вирішив подзвонити другові та запитати, де його ковзани, а той відповів, що загубив їх десь. Власник ковзанів розпитав, у чому були ковзани, що ще було в сумці, і приїхав та забрав свої речі.

Переселенці багато губили речей у 2015−2016 роках. Я їх розумію, вони стурбовані, довелось переїжджати, і всі речі з собою возили. Був захоплюючий випадок.

Принесли мені гаманець — там паспорт і пачка грошей. Я в паспорт дивлюсь — людина народилась у Росії, прописана в Донецьку. Де ж її шукати? Але звернулась до поліції, і, на щастя, ці люди заявили про втрату в Дарницькому районі, нам вдалося знайти власника. Зателефонував хлопець, розповів, що саме загубили, яке саме портмоне було, сказав, що буде через годину.

У цей же час я визначаю власника санаторної картки. Він влаштував скандал на «Дарниці», принципово показував один документ, який не надавав право безкоштовного проїзду, хоча в кишені у нього була картка киянина. І він так сварився, що забув десь кульок із санаторною книжкою з направленням до санаторію. Я подзвонила до санаторію, там підтвердили, що є такий дідусь, ветеран, більше 80 років, і вони йому зателефонують, щоб він прийшов.

Ось до мене приїхав власник портмоне, описав його, а я ж запитую, що ще було в гаманці. І тут вперше побачила, як у людини піт виступає з усього тіла прямо на очах. Він зніяковів, втратив дар мови, а потім протягує: «Е-е-е, там були гроші, моя зарплатня. А що, гроші були? Та ні, не вірю, що гроші там». Я ж йому відповідаю, що так, гроші на місці. Там було 5 з чимось тисяч. Він подивився на мене і каже: «Тоді так, цю націю не перемогти».

Чоловік почав розповідати, що жив у Донецьку, добре заробляв, посварився з братом через погляди, зібрав речі та поїхав звідти. Брат там роздерибанив його будинок. А тут під час розмови цей ветеран як починає з усієї сили гепати у вікно. Я ж і кажу хлопцю з Донецька, що цього діда не зможу послати платити, доведеться самій йти. А переселенець: «Виписуйте рахунок і за дідуся, я піду заплачу за нас двох».

Дід зайшов, описує кульок, розповідає, хто він, показує документи: «А я сів і думаю: може, як в Совєцком Союзі є бюро знахідок, а тут раз — мені із санаторію дзвонять». У цей час хлопець повернувся й перервав розмову ветерана, віддав квитанції, забрав гаманець і пішов. Дід продовжує: «Я прийшов, а тут ви зайняті». Я ж і сказала, що цей хлопець заплатив за зберігання і за вас. У цей час дідусь почав плакати.
Це було під Новий рік, а дід розповів ще історію про спілкування з молодим поколінням. За 2 тижні до цього, на Миколая, він захотів кров’яночки. Сказав сестрі, з якою живе, бо більше нікого немає, дітей поховав, що купить грамів 200 кров’янки, поки та в церкву пішла. Прийшов на ринок, почав вибирати, а тут якийсь ззаду підійшов здоровань, відсунув його, та й подумав, щоб всю кров’янку не забрали, йому ж треба 200 грамм. І ось продавчиня запитує у діда, чого він хоче, а той не дуже гучно промовляє, що хоче всього 200 грамм кров’янки.

Цей молодик почув і каже: «Кладіть дідусеві все, що він захоче, я заплачу». Продавчиня почала накладати все, що бачить, а дід хоче її зупинити, говорить, що хотів лише трішки кров’янки. Жінка розрахувала клієнтів, дід плаче, хоче віддати гроші своєму випадковому меценату, а той сів у свій джип і поїхав.

Так що хороших людей у нас багато.

Подписывайтесь на нас в Facebook

Написать комментарий

Такой e-mail уже зарегистрирован. Воспользуйтесь формой входа или введите другой.

Вы ввели некорректные логин или пароль

Извините, для комментирования необходимо войти.

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: