Не треба вважати, що тебе це не стосується: координаторка руху HeForShe Ольга Дячук про стереотипи та дискримінацію
Разом з Mattel продовжуємо серію матеріалів про успішних українок. Четвертою героїнею спецпроекту до 60-річчя ляльок Барбі стала Ольга Дячук, координаторка руху солідарності та гендерної рівності HeForShe.
Я родом з провінції: з Коломиї, Івано-Франківської області. І колись так сталося, що мій хрещений батько їздив на заробітки в Німеччину. Йому подобаються всякі екстравагантні штучки, і він мені привіз пупсика, ляльку. А лялька ця була темношкіра. І ось 1996 рік, Коломия, а у мене темношкіра лялька, на яку збіглась вся вулиця дивитись. Я дуже добре пам’ятаю, що dкмене жодного разу не було думок, що я не хочу нею гратись, чи “дайте мені білу ляльку”, чи щось схоже. Я нормально нею гралася, і вона була моїм улюбленим пупсом. Ні в кого з інших дітей не було якось реакції, що це погано, що це щось інше. Для мене це такий зразок того, що будь-які стереотипи і ксенофобія – усе набуте в суспільстві.
Пам’ятаю, що в мене справжньої Барбі ніколи не було, тому що це було суперкруто на той момент. У мене була якась підробка. Якась жіночка-лялька. І я пам’ятаю дуже добре, що поєднувала ігри цією лялькою з конструкторськими кубиками: будувала їй якусь хату, диван. У неї не було професії, як зараз є у Барбі. Тоді в неї була “стандартна роль” – домогосподарка.
Але пам’ятаю, коли я вперше побачила справжню Барбі, мені було десь 8 років. Мій батько їздив у Польщу по справах і взяв нас із сестрою. Здається, це був Краків, ми йшли по магазинах, і там я побачила справжню Барбі – звичайно, що я просила тата купити мені цю ляльку. Вона коштувала біля 200 злотих, що було просто нереальною сумою на ті часи. Мені відмовили, тому що це 1998 рік, яка Барбі?! Але в мене залишився цей спогад на все життя, тому що я хотіла і не отримала. Але завдяки цьому проекту одержала нарешті, хай у 28 років.
Я була шеф-редакторкою сайту elle.ua до червня минулого року. Оскільки працювала в “жіночій темі” більше трьох років, з кожним роком я все глибше копала і розуміла, що сфера інтересів жінки не обмежується лише fashion, beauty life-style і т.д., хоча це все дуже важливо, звичайно. Я писала і на інші теми: про права, про політику, залучала авторів, які писали про це фахово. Коли ти все більше й більше заглиблюєшся в усе це, ти розумієш, що хочеш робити більше.
Це привело мене в рух солідарності за гендерну рівність HeForShe, тому що дуже вболівала за нього із самого старту. Я була на запуску кампанії рік тому як гостя, як шеф-редакторка elle.ua на той момент, а потім побачила, що є вакансія, і вирішила, що треба спробувати. І так я вже з червня координую цей рух в Україні.
Якось в Інституті журналістики ім. Шевченка, на першому курсі до нас прийшов викладач, досить відомий у журналістських колах, і на лекції сказав: «Дєвочкі, чого ви тут сидите? Ідіть шукайте женихів, ви не будете журналістками». Усі мило похіхікали. Я теж, напевно, похіхікала, вже не пам’ятаю. Але тепер я згадую цю історію і розумію, наскільки це жорсткий прояв сексизму від викладача національного університету відносно студенток, а так не має бути. Такі історії нас оточують усе життя. Ми це чуємо, і ми з цього хіхікаємо або просто не звертаємо уваги, а воно відкладається.
Я знаю про команду, яка зараз працює в Міністерстві освіти і створює нову українську школу. Її члени в тому числі перевіряють підручники на предмет різного роду дискримінацій. Мені здається, що все рухається в правильному напрямку. Дуже правильно починати працювати саме з молодшими. Адже дитина спочатку не знає про всі ці стереотипи, їй це накладається задачками, де мама вічно когось миє, а тато вічно заробляє гроші, а «дівчина тужлива під калиною, а козак там рубає ворогів». Звичайно, кожна дитина хоче бути як козак, а не як тужлива дівчина під калиною. Класно починати із самого початку, щоб діти, які зараз у початковій школі, у дорослому віці могли не мовчати, як я, а встати і сказати: «Я піду в деканат, я напишу пост в соцмережі, я буду жалітися». Тому що це нормально, нам треба знати свої права та інструменти відстоювання їх.
HeForShe буквально перекладається як «він за неї». Це рух солідарності за гендерну рівність, особливість якого в тому, що ми залучаємо чоловіків до такого діалогу. Ми просто звикли, що боротьба за гендерну рівність – це якась така жіноча справа. А в певний момент стало очевидно, що це неможливо зробити без участі чоловіків.
Насправді, рівність гендерна чи будь-яка інша, вона корисна всім. Вона потрібна всім людям. Тому що в кожного чоловіка є мама чи сестра, або дівчина, або дочка і.т.д. Коли я веду розмови з чоловіками, завжди питаю: у тебе є сестра, дівчина, мати? Ти б хотів, щоб її не піднімали на посаді через те, що вона жінка? Чи щоб їй платили на 25% менше, тому що вона жінка?
Рух HeForShe був створений у 2014 році тодішнім генсеком Пан Гі Муном і послинею доброї волі акторкою Еммою Уотсон. З часом до нього приєдналися Барак Обама, Джастін Трюдо, перші особи багатьох європейських країн, відомі голлівудські актори.
До України цей рух дійшов минулого року. Ми запустили його в березні 2018-го. Одним з перших адвокатів (ми так називаємо своїх прихильників) від України став Дмитро Шуров із своїм 15-річним сином Левом. Впродовж року вони нас підтримували: брали участь у наших заходах і пропагували ідеї руху в медіа.
HeForShe – це такий проект більше про комунікацію, ООН Жінки також займаються різними проектами та проблемами. Вони підтримують реформи, працюють з урядом, парламентом і громадянським суспільством. Це вже інший напрямок. Кампанія HeForShe фокусується на ідеї рівності.
Ми говоримо про насильство, тому що це серйозна проблема і в Україні, за останньою статистикою, від 15 до 49 років кожна п’ята дівчинка чи жінка зазнавала фізичного або сексуального насильства. Мається на увазі як зґвалтування, спроби зґвалтування, так і всі інші види насильства. Ми так само говоримо про економічну нерівність. Це теж відомий факт. За останньою статистикою, жінка в середньому отримує на 21% меншу зарплату за чоловіка на однакових посадах з однаковими обов’язками та відповідальністю.
Я вже не кажу про нерівність у політичній діяльності. У нас в парламенті 12% жінок, і це найбільша цифра за всю незалежність, але це досі дуже мало. Так само в нас вперше було призначено жінку головою облдержадміністрації в 2016 році. Іноді жінок не хочуть брати на роботу через вірогідність декрету. Це дискримінація.
Ми говоримо про ці речі, тому що з цим треба боротись і проговорювати, щоб жінки знали свої права. Щоб чоловіки звернули увагу на це. Навіть мій власний батько каже: «От які у вас там проблеми? От в Пакистані проблеми. Там жінку камнями забивають». А я йому: «Ні, ну слава Богу. Спасибі за те, що ви нас камнями не забиваєте». Але є з чим працювати.
Фемінізм, як будь-що нове для суспільства, зіштовхується зі спротивом. Це як з перейменуванням вулиць. Завжди знайдуться люди, які скажуть: «Для чого перейменовувати? Нам так зручно, ми так звикли». Тобто люди часто не розуміють довгострокових наслідків чи просто бояться найменшого втручання у власну систему координат.
Помилково думати, що так тільки в Україні. Це є в інших країнах так само, просто там це більше регулюється державою, ніж у нас. В Україні опираються чомусь новому, бояться, що фемінізм чи рівність зашкодять традиційним цінностям. Не знаю, що люди вкладають в ці традиційні цінності і чому вони вважають, наприклад, що чоловік традиційний, який б’є свою дружину, – це кращий член суспільства, ніж, скажімо, чоловік-гей, який платить податки і сортує сміття.
Сто років тому ніхто не міг повірити, як це – дати жінці право голосу чи дати їй право навчатися. Зараз для нас це норма і ніхто навіть не ставить подібне під сумнів. Але в багатьох країнах жінки цього не можуть робити досі.
Я завжди питаю людей: «Ви хочете жити як в Канаді? Пенсії мати, дороги, газони, соціальні бонуси. Чи як у країнах СНД, не будемо уточнювати, щоб не образити?» Вони, звісно ж, кажуть “як в Канаді”, а я запитую, чи знають вони, що там одностатеві шлюби, наприклад, узаконені, що там відносно досягнута гендерна рівність.
Не думайте, що суспільні блага – це щось окреме. Коли ви прямуєте до гарних доріг, до високих пенсій, соціальних благ, ви мусите взяти із собою на борт права людини і рівність. Ви не можете сказати: «Окей. Я за гендерну рівність, я розумію все, жінкам треба підняти зарплату… Але геї… Ну нехай сидять вдома». Так не буває, ти не можеш бути трошки толерантним. Це прогресивний вибір. Я вірю, що Україна зробить цей вибір правильно.
Якщо, наприклад, у вас є діти і ви хочете, щоб їхній світогляд розширювався, подивіться з ними дуже легкий фільм «Біллі Елліот». Фільм про хлопчика з британського шахтарського містечка, який хоче займатись балетом. Він тихенько ходить на балетні заняття таємно від батька. Ви вже розумієте, про що цей фільм: про боротьбу зі стереотипами, про те, що ти можеш досягти всього, що захочеш.
Щоб більш фахово зрозуміти цю тему, я завжди рекомендую книгу Сімони де Бовуар «Друга стать». Це така, напевне, настільна книга фемінізму чи теорії фемінізму. Вона написана в 40-х роках. Але, насправді, з того часу не так вже й багато змінилося. Це дуже корисна література для того, щоб зрозуміти, з якими стереотипами дівчинка зіштовхується ще із самого дитинства.
Класно, що дівчинка, яка грається Барбі-водієм «Формули 1», буде рости з розумінням, що жінка цілком може бути водійкою: «Що ви таке кажете? Як це жінка такого не може? У мене була лялька-водійка». Я дуже рада, що компанія Mattel зловила цей тренд і зрозуміла, що це на часі. Треба відповідати викликам і потребам суспільства.
У мене є племінниця, їй майже три роки, і я не збиралася їй дарувати Барбі. Ми її так виховуємо, вона іграшками-тваринками грається: собачки, котики, вона їх годує, спати кладе. Але коли я побачила нову серію Барбі, я зрозуміла, що я можу їй подарувати таку ляльку. Я можу подарувати їй Барбі, яка виглядає як звичайна жінка, не просто як модель. І яка має якусь професію.
Я мрію, що колись Україна за рівнем рівності наблизиться до Ісландії. Там кожен четвертий чоловік приєднався до руху HeForShe, це найвищий показник. Їхній парламент рік чи два тому прийняв закон, за яким кожна компанія має отримати ліцензію про дотримання рівності в зарплатах чоловіків і жінок. І це нормально.
Так, я мрію про те, що настане час, коли нам не треба буде ніяких маршів. Коли це все буде просто непотрібним, і коли HeForShe буде непотрібним. Ми припинимо існування, а я знайду нову роботу. Але поки є ця проблема, ми маємо діяти різними методами і законодавчими теж.
8 березня стартувала глобальна ініціатива HeForShe Arts Week, яка проводиться в різних країнах. Ми робили різні лекції, кінопокази, дискусії на тему рівності в мистецтві. Започаткували премію Women In Arts, нагородження котрої пройшло 13 березня.
Це перша подібна премія в Україні, ми її створили спільно з Українським інститутом, який займається просуванням України за кордоном. Будемо вручати премію в п’яти номінаціях: «Жінка у візуальному мистецтві», «Жінка в театрі та кіно», «Жінка в музиці», «Жінка в літературі» і «Жінка в культурному менеджменті».
Крім того, ми запустили в центрі Києва так звану публічну галерею. Розміщуємо на бордах, сітілайтах твори українських художниць ХХ століття. Це наша колаборація з НАМУ, адже всі ці картини є там. На цих бордах ми запитуємо: “Чи знаєш ти українських художниць?” Таким чином хочемо стимулювати людей ходити в музей, більше дізнатись про художниць.
Я бачу дуже позитивні зміни, і я вірю, що прогрес буде ще більшим. Ми над цим працюємо і не тільки ми. Мені здається, що дуже важливо, щоб кожен з нас почав не просто думати про себе, а й про того, хто поруч. У мене немає дуже близьких друзів чи родичів, скажімо, геїв чи темношкірих, чи представників інших дискримінованих груп. Але це не означає, що мені має бути все одно.
Можна перефразувати відоме висловлювання німецького пастора Мартіна Німеллера: «Сьогодні вони прийшли за темношкірими, а ти мовчиш – ти ж не темношкірий. Завтра вони прийдуть за євреями, післязавтра вони прийдуть за жінками, а ти будеш мовчати». А потім прийдуть за тобою. Вони завжди знайдуть, до чого причепитися: у тебе занадто коротке волосся або занадто довге. Якщо ми дозволяємо якимсь радикальним групам контролювати суспільні процеси, вони прийдуть за тобою. Я б хотіла, щоб кожен, хто прочитає це інтерв’ю, задумався. Одного дня ваші близькі можуть зіштовхнутися з агресією. Це треба пам’ятати. Не треба вважати, що ти один на всьому світі і тебе це не стосується.
І ще одне. Ми не боремося з бажанням жінки стати домогосподаркою, якщо це свідомий вибір. Це дуже хибна думка, що феміністки чи такі рухи, як HeForShe, хочуть усіх жінок зробити кар’єристками. Насправді, ми говоримо про те, що ти маєш право робити те, що ти хочеш. Ти хочеш бути матір’ю, просто не працювати, бути в декреті – будь-ласка. Це твій вибір, чому ні?
Є багато класних жінок, які заслуговують на власну ляльку Барбі. Мені цікава історія Ольги Кобилянської. Коли вона зростала, дівчатам було дозволено мати лише чотири класи освіти. Вона ці чотири класи отримала, а далі все, не можна. Але Кобилянська стала тією, ким стала. Тобто вона написала круті твори, вона стала обличчям Буковинського краю. І уявіть собі, наскільки це було складно. Як тоді, на той момент, жінці з чотирма класами це вдалось?! Для мене це така класна історія успіху, яку ми маємо проговорювати і теж розказувати. Дивіться, що вона зробила. І як багато ви зараз маєте можливостей руйнувати цю скелю, ці стереотипи і робити те, що бажаєте, ставати письменницею, водійкою потяга тощо. Усе що хочеш.
***
Наш спецпроект до 60-річчя ляльок Барбі був присвячений успіхам жінок в Україні. Саме цього року в нашій країні з’явиться колекція ляльок з новими професіями, які покликані розповісти дівчатам, що вони можуть усе. Не дивлячись на відношення соціуму, на каскад патріархальних стереотипів, наші героїні власним прикладом доводять, що кожна з нас спроможна бути успішною, і своїми діями змінюють ситуацію в плані дотримання прав і свобод людини в країні.
У соціальних мережах амбасадор Barbie в Україні Оксана Стєхіна запустила флешмоб #barbiestory, у межах якого запропронувала жінкам з усієї України розповісти про свої історії успіху і показати, як круто бути професіоналом, щасливою дружиною, матір’ю, лайфлавером, ким завгодно, головне — собою.
bit.ua дякує за співпрацю The naked bar.
