8 шедеврів українського регіонального телебачення: від класики до сьогодення
Якщо десь у Гімалаях монахи раптом підняли бунт проти підвищення цін на тканину, то навряд цю новину запостить у себе український середньостатистичний споживач ЗМІ. Якщо бабуся із сусіднього двору влаштувала стартап і заробила мільйон – інтерес до такого значно вищий. Все тому, що нас у першу чергу цікавить те, що відбувається навколо.
Регіональне телебачення роками транслює репортажі, інтерв’ю та інші типові журналістські роботи у свій ефір. Поміж величезних рекламних блоків (про металочерепицю та послуги водіїв) прориваються сюжети, які зазвичай залишаються на тлі якоїсь іншої активності (наприклад, миття посуду). І щоб хоч якось привернути увагу глядачів, горе-журналісти іноді вдаються до перетворення звичайних новин на драматичну епопею.
Виходить зазвичай не дуже цікаво. Можливо тому шедеврами регіонального телебачення завжди залишатимуться або випадкові ляпи, або сюжети за межею абсурду. Зібрали найбільш культові – від класики минулого до перлин сучасного.
Привітання з Днем народження Квентіна Тарантіно
На кожному місцевому телебаченні є окрема телепрограма з привітаннями, куди за якісь гроші можна замовити пісню з привітанням (бажано віршового формату). Журналісти Віта-ТБ з Вінниці не оминули п’ятдесятирічний ювілей Квентіна Тарантіно та оформили повноцінний скетч у стилі мета-модерн, самі того не підозрюючи.
Степлер, тобто суфлер
Колись навіть Юлія Тимошенко постраждала від «степлера», коли на екрані «пропало всьо». Довгий монолог ведучого про якийсь Івано-Франківський економіко-правничий університет завершився фіаско для дублю (благо це був не прямий ефір), але золотим фазаном для професії – цей ролик показують будь-якому студенту будь-якого навчального закладу, де вчать на тележурналіста.
Незваний гість на Рівне-1
«Відпочивши після великодніх свят», 50 грам і «бл*ть, ефір іде», «охрана де???» та Чорнобильська катастрофа – ключові слова епізоду телеканалу Рівне-1. У той же час вірогідність того, що випадковий мужчина з’являється у студії, звідки ведеться прямий ефір задля того, щоб а) впасти б) запропонувати пивка в) піти звідти неушкодженим залишається космічно малою.
Можливо усе вийшло як заплановано тому, що його звати Ігор (і його знають люди у коментах). Або тому, що охоронці не встигли відпочити після Великодніх свят. Коло на цьому замкнулося.
Вы ухо это не снимаете?
Невеликий скетч, який би міг претендувати на підбірку «instant karma», якби чиновник із Севастополя дійсно зробив щось погане. А так наче просто підтримує дитячий футбол і не сильно ображається через гаряче вухо.
Пока перевожу дыхалку
Поки ведучі «переводять дихалку», ми потрапляємо у особливий всесвіт – так виглядає рутина журналіста, горе якого в тому, що він повинен щоразу, виходячи в ефір, натягати на себе маску вишуканої персони. Такої собі рольової моделі у костюмчику, з гарними манерами та життям, з якого можна і треба брати приклад.
Але «Яким би то ні біло» чином все розвалюється, як картковий будинок – тому що «Альонушка плаче, бо брат козьол». Загадка на рівні Твін Піксу Лінча не дає спокою іншим ведучим – це редакторка, яка писала текст (а її брат – коректор), чи це сигнал у космос, який просто необхідно було послати задля сімейного благополуччя?
Хто такі сучасні ді-джеї?
Відповідь на це питання дають коломийський DJ Емсіфай Юра Тимків та МС Ґатто Василь Слободян у сорокахвилинному інтерв’ю. Вони поділились секретам професії та на пальцях пояснили за свій діджейський двіж. Зацініть милозвучність слова «навушники».
Пам’ятник свині
Завдяки #@)₴?$0 ми отримали миттєву класику – пам’ятник свині поблизу Аграрної Академії у Полтаві. Нічого незвичайного, зрештою у цьому немає – люди ставлять пам’ятники чому завгодно, але пам’ятник свині завжди буде цьому антиподом.
Бо якщо є «тупо балдьож», то обов’язково є пам’ятник свині. Дивно, але ця система не існує навпаки – пам’ятник свині сам по собі вічний та може існувати автономно. Але не інші суб’єкти нашої реальності.
Бонус
«Трускавець онлайн» та самоіронія
У роботі журналіста завжди знайдеться місце для висміювання власних проколів. Невеликий прикарпатський інсайд робить парочка профі з Трускавця, щоб ми усі зрозуміли біль журналістського ремесла – аби сюжети не здавалися такими простими у виробництві, а розказані історії – тупими та не вартими уваги.
