«Сире м’ясо, манна каша та мамині котлети». Правила їжі Марини Боржемської
У дитинстві більше за все на світі я любила манну кашу. Знаю, її мало хто любить, але у мене з нею не було жодних проблем. Навпаки – якщо не було манної каші на сніданок, то була для мене справжня трагедія. Я їла цю кашу і в дитячому садочку, і вдома. Звичайну порожню кашу, без варення, меду та інших добавок. Бо якщо у кашу додавали якийсь інгредієнт, він просто псував мені смак цієї божественної страви!
Оскільки всі інші вдома мали блювотний рефлекс при одному лише слові «манка», мені ніхто не хотів її готувати. Тому я навчилася робити її самостійно. Я зараз не жартую: готувати собі манку я вміла вже у шість років. Зараз я вважаю її абсолютно марною стравою. Я багато читала про неї, вона взагалі не приносить ніякої користі організму. Тому у раціоні геть не потрібна.
Ще у дитинстві я обожнювала моркву. Просто не могла вийти без неї з дому — звичайної, сирої моркви, яку бабуся нарізала для мене соломкою. У мене була така невеличка сумочка, я туди складала моркву та постійно її жувала як снеки. Я і досі можу купити собі окремо моркву та їсти її. У магазинах продається крихітна морквочка в упаковках — така маленька й солоденька, наче снеки. Але зараз мені вже не так хочеться її. Бувають періоди, коли мені хочеться саме моркви, проте не так, як у дитинстві, коли я їла її кожного дня.
Взагалі-то у дитинстві у мене не було їжі, яку я б не любила. Я їла геть усе, через що у мене були величезні щоки. Я тоді була такий пухлячок, і всі навколо казали мамі, що у неї така велика дівчинка, і треба обов’язково з цим щось робити. Та що ви хочете, коли я народилася вагою 4,5 кілограми? Потім я витягнулася та схудла, і мама навпаки почала переживати, що я занадто худа. Але з їжею в мене ніколи не було жодних проблем.
Я й зараз дуже всеїдна людина. Я можу їсти все. Для мене важливо лише те, як ця страва приготована. І я зараз маю на увазі не подачу, а те, як саме зроблена ця їжа. Якщо це буде щось жирне та смажене у літрах олії, я таке їсти не буду. Якщо м’ясо, то для мене важливо, наприклад, аби воно було запечене. А ще я обожнюю сире м’ясо — тартари й карпаччо, та й взагалі всі страви, де є свіже м’ясо без жодної термічної обробки.
Найдивніша їжа для мене — це вулична їжа Азії. Я не знаю, як це взагалі можна їсти. І чи вистачить у мене бажання та сил колись зробити це. Коли я дивлюся на всіх цих хробаків і жуків, які спочатку повзають, а потім їх смажать та ще й їдять… Бррр! Я взагалі не уявляю, як це можна покласти собі до рота!
Взагалі-то я прихильник нашої традиційної кухні. Люблю їсти те, що росте у нас, і готувати з локальних продуктів. Азія — це класно, але я не народжена в Азії, тому у мене немає дикого бажання постійно їсти азійську їжу. Вона така специфічна! Ні, коли я полечу до Азії, то я обов’язково скуштую там місцеві страви. Але мені достатньо буде спробувати це там, навряд чи я захочу потім їсти ці страви в Україні. Тим більше, що азійські ресторани у нас… Не можу сказати, що я від них у захваті.
Мені подобаються якісь певні речі з італійської кухні або ж з французької. Але, в основному, я прихильниця нашої традиційної кухні. Можна похизуватися у плані подачі, ті ж самі млинці, наприклад, зробити зі шпинатом, аби вони були веселого зеленого кольору. Або той самий італійський сир рікотта я готую сама. Насправді його дуже швидко і легко готувати, це займає не так вже й багато часу. Можна навіть зробити з магазинного молока, і ця рікотта буде смачною, ніжною, анітрохи не гіршою за італійську. Зробити власноруч рікотту, накришити туди зелені, яку я люблю, а потім загорнути це у млинці… Милий Боже, це така смакота!
Мені подобається ходити до ресторанів, є пара улюблених закладів. Але, більш за все, я люблю домашню їжу. Обожнюю, наприклад, як готує моя мама. Так, як вона готує котлети, мені здається, не готує ніхто у всьому світі! Обожнюю мамин борщ — такий густий, наваристий, із квасолею. Мій Бог, та це найсмачніша страва у світі! Я от вам зараз про нього говорю, а у самої повний рот слини.
Взагалі-то моє харчування залежить від інтуїції. Я дуже добре відчуваю свій організм і завжди прислухаюся до своїх бажань. Бувають періоди, коли мені страшенно хочеться молочних продуктів. Кисломолочного сиру, наприклад. Або звичайного сиру у будь-якому вигляді – моцарелла, пармезан, брі… Дуже люблю брі, хоча він і жирний. Тому я можу їсти його лише у першій половині дня. Моя система харчування полягає в тому, що я, загалом, їм усе, але більш жирні продукти я переношу на першу половину дня.
Щодо алкоголю, то тут я дуже сувора людина, п’ю його дуже рідко, максимум, що можу собі дозволити, — келих білого вина. Люблю французькі вина — вони легкі та вишукані на смак. І дуже люблю просекко. Особливо з устрицями. А ще я дуже люблю зелень, для мене надзвичайно важливо, щоб у раціоні було багато зелені. Можу купити пучок рукколи та з’їсти його просто так. Дуже люблю шпинат, базилік — усе це можу їсти просто так, або разом із сиром.
До радянської кухні ставлюся спокійно – можу їсти олів’є та шубу. Але, знову-таки, все залежить від того, як ці салати готують. Те, як це готували наші батьки, це, звісна річ, їсти взагалі не можна. Але якщо той самий салат «Мімоза» приготувати із домашнім майонезом або, ще краще, з ніжним йогуртом, то вже буде зовсім інша історія. І знову-таки, все дуже просто: береш звичайний чистий йогурт без усіляких добавок, додаєш трохи гірчиці та пару зубчиків часнику – і в тебе виходить надзвичайно смачна заправка для салату.
Або олів’є, наприклад. Якщо приготувати його із цією заправкою замість майонезу, з вареним м’ясом та свіжим молодим горошком — чом би й ні? Те ж саме стосується і салату «Шуба». Оселедець — корисний, варений буряк — теж корисний. Усе залежить, як це приготувати. Найголовніше для мене, аби всі ці салати були на обідньому столі. Тобто їсти їх не на вечерю, а в обід. Тоді все просто супер.
Підхід до харчування у мене звичайний. Кожен день я готую щось свіже, на кілька днів ніколи не готую, бо мої діти такого не їдять. Вони люблять свіженьке, на другий день їжа для них вже несмачна. Моєму синові Роберту 10 років, він у мене ще той естет. Якщо просто ляпнути щось на тарілку, він таке їсти не буде, йому дуже важлива подача та естетичний вигляд страви. А от доньці Олівії, якій зараз 6 років, подача взагалі не має значення. Вона їсть майже все, Олівка в цьому плані — копія мене у дитинстві.
Якби мені сказали, що треба обрати лише одну страву, яку я мала би їсти щодня тричі на день, я би обрала щось пов’язане із кисломолочним сиром. Сирники, та й взагалі всі сирні вироби, я просто обожнюю. Його можна їсти у будь-якому виді — і солоним, і солодким, і до салатів його додавати, і запекти щось. Та й взагалі, він дуже корисний для організму, а ще ситний, їм можна добряче наїстися.
