Cпецпроекти

Я люблю тварин, але їм м’ясо: що таке «м’ясний парадокс» – пояснює психолог


0 3196 0

Багато людей уживають мясо, яке вирощується в умовах ферми, та в той же час вони відмовляються від жорстокого поводження з тваринами. Психолог Джулія Шоу довгий час працювала над книгою, у якій пояснила, що означає так званий м’ясний парадокс і що він може розповісти про зв’язок між мораллю та прийняттям рішень.

Як це виникає

Джулія вважає, що гроші — ключовий фактор, який змінює відносини між людьми та мораллю. Саме гроші, які існують поруч з діловими каналами, діють як своєрідний буфер обміну між нами та походженням наших речей і продуктів. Таке явище часто змушує людей поводитися зовсім неетично. Так, наприклад, люди, які засуджують тортури над тваринами, водночас їдять мясо фабричного виробництва. Джулія зізнається, що і вона в основному старається дотримуватися рослинної дієти, але, як і більшості людей у західних країнах, їй це не завжди вдається.

Насправді, змінюючи формулювання певних речей і «накидуючи» їм зверху ціну, люди роблять деякі речі менш образливими. Якщо ми не бачимо, що щось відбувається безпосередньо перед нами, то зазвичай вважаємо, що це нас не торкається. Усе, що ми бачимо, — це цінник. Чому? Якщо ми усвідомлюємо, що їмо мясо, яке було вирощено в поганих умовах, то починаємо аналізувати деякі інші форми поведінки, які конфліктують з глибоко закріпленими моральними принципами.

Результат пошуку зображень за запитом

Внутрішній конфлікт

Психологи Брок Бастіан і Стів Лоугнан — австралійські спеціалісти, які займаються дослідженням цієї теми. Вони визначають м’ясний парадокс як психологічний конфлікт між харчовими вподобаннями людей та їхнею моральною реакцією на страждання тварин. Так, нанесення шкоди іншим є несумісним з поняттям особи з ідеальною мораллю. Таким чином, споживання мяса може мати негативні моральні наслідки для м’ясоїдів — вони стикаються з неоднозначним поглядом на власну поведінку, ставлячи собі запитання: як я можу залишатися хорошою людиною і при цьому не перестати їсти мясо? Психологи вважають, що моральний конфлікт не лише загрожує гедоністським інтересам (чистому задоволенню від вживання мяса), а й негативно впливає на нашу ідентичність. Для того щоб її захистити, люди зазвичай створюють собі якісь звички або соціальні структури, аби відчувати себе краще. Насправді, м’ясоїдство — це своєрідний відголосок соціальних звичаїв. Зокрема, поширеною культурою є готувати страви з м’яса на свята. Часто люди розглядають м’ясо як символ маскулінності, стверджуючи, що «аби бути справжнім чоловіком, треба з’їсти нормальний шматок». Також поширеним є аргумент, що людина розвивалася як хижак, тож вживання мяса — прямий наслідок еволюції. І хоча кожна людина сама відповідальна за свій вибір, веганів усе ще засуджують і не розуміють, а вони, в свою чергу, часто намагаються «переманити» когось на свій бік.

Стосовно багатьох рішень, включно з вибором їсти м’ясо, виправдання, які ми робимо, є «постходовими». Тобто після того, як ми собі потураємо, ми зазвичай обґрунтовуємо, чому така поведінка була правильною (для нас), і шукаємо якісь аргументи для того, щоб наступного разу вчинити так само. Без виправдань ми будемо відчувати себе поганими людьми. Те, що ми говоримо одне, а робимо інше, психологи називають когнітивним дисонансом. Автором цього терміну є Леон Фестінгер, який відкрив його ще в 1957 році. Тільки в 1962 йому вдалося сформулювати свої ідеї — він пояснив, що хоча люди вважають свої дії послідовними (як і переконання, і поведінку), іноді виходить так, ніби ми «шахраюємо». Це і є дисонанс (непослідовність), у той час як послідовність — консонанс. Фестінгер вважав, що існування дисонансу — психологічно незручне явище. Воно саме по собі мотивує людину спробувати його зменшити. При існуванні дисонансу людина, ймовірно, буде уникати ситуацій, які можуть його збільшити. Подібно до того, як голод спонукає людину до пошуку їжі, когнітивний дисонанс спонукає людей до пошуку ситуацій для його зменшення. У випадку із вживанням м’яса у людей є два варіанти: змінити свою поведінку або змінити переконання. Тобто вони можуть перестати їсти мясо або придумати собі виправдання, чому його вживання може бути виправданим.

Результат пошуку зображень за запитом

Де це помітно

Крім того, що люди самі для себе виправдовують вживання м’яса, реклама і маркетинг теж суттєво цьому сприяють. Соціолог Ліз Грауергольц досліджувала зображення тварин у популярній культурі і виявила, що один із способів зробити мясну їжу прийнятною, — це відмежувати її від тварини, з якої м’ясо було зроблено. Тобто люди перетворюють «тварин, яких люблять, на мясо, яке їдять». Таким чином, поняття «тварина» і «м’ясо» здаються різними і не пов’язаними між собою. Тобто ніхто не каже «дитина корови» (телятина), впольована тварина (дичина), свиня (шинка). Мертвих тварин утрамбовують у красиві упаковки, фізично і концептуально дистанціюючи реальне походження нашої їжі.

Це, насправді, стосується не лише мяса — якщо ми перетворюємо тварин або людей на об’єкти, то уникаємо дискомфорту, який може бути викликаний знанням про страждання через виготовлення об’єктів — і так процес здається нам менш жорстоким. Те саме, що і з м’ясом, ми можемо спостерігати в будь-яких інших морально неприйнятних, але звичних формах поведінки людей. Якщо це пов’язане з грошима. Наприклад, знаючи, що бідність — поширена проблема, ми не ділимося багатством, а натомість купуємо ще одну пару дорогого взуття. Ми засуджуємо експлуатацію дитячої праці, але продовжуємо купувати одяг у магазинах зі знижками. Залишаючись у такій «темряві», ми намагаємося зберегти ілюзію того, що ми послідовні й етичні істоти. До речі, психологи також вважають, що якщо постійно зменшувати дисонанс, то очевидна аморальність певної поведінки може просто зникнути. Тобто люди самі формують собі суспільство таким чином, аби мінімізувати дискомфорт і зайвий раз не згадувати про якусь невідповідність. Так, лицемірство може процвітати за певних соціальних і культурних умов. Соціальні звички можуть накинути так звану вуаль на моральні конфлікти, нормалізуючи певну поведінку і роблячи конфлікти невидимими. Мабуть, це своєрідна демонстрація лицемірства, яка змушує людей виправдовувати етично неправильну поведінку. Живучи в часі, коли захист планети є одним з нагальних пріоритетів, ми маємо робити все можливе для вирішення етичних невідповідностей. Насправді усе не так страшно — у кожного є шанс усе ще залишатися високоморальною людиною. Просто варто бути чесним і пам‘ятати про тих, кому ми співчуваємо, — чи справді це так, чи просто прикидаємося?

Наш Telegram
Теги:
Підписуйтесь на нас в Facebook

Прокоментувати

Такий e-mail вже зареєстровано. Скористуйтеся формою входу або введіть інший.

Ви вказали некоректні логін або пароль

Вибачте, для коментування необхідно увійти.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: