Чому ми не можемо позбутися старих речей і чи потрібно взагалі це робити
Кілька років тому Марі Кондо змусила людей викинути з дому купу мотлоху завдяки своїй книжці “Викинь мотлох із життя! Мистецтво прибирання, яке змінить вас назавжди”. Авторка представила свою методику прибирання, за допомогою якої можна позбутися всього непотребу у квартиру/домі і більше ніколи не засмічувати своє житло.
Кондо пропонує один раз прибратися правильно, і це врятує від подальшого збирання хламу. Вона каже, що передивитися треба кожну річ у квартирі: взяти її до рук (за можливістю) і вирішити, чи дійсно вона потрібна. І, якщо потрібна, то навіщо? Що означає ця річ для її власника, як часто він нею користується і чи зміг би прожити без неї?
Авторка книги “Викинь мотлох із життя!” запевняє, що після генерального прибирання і викидання всього непотрібного, людині більше не захочеться накопичувати зайві речі. Кондо доволі радикальна: вона пропонує викидати навіть книги, а це для багатьох людей стає реально складним випробуванням.
Але Марі не стала законодавицею моди на мінімалізм: цей стиль давно став популярним. На пострадянському просторі раніше вважалося класним розвішати стінами строкаті килими, на підлогу теж кинути килим, а у вітальні обов’язково має бути шафа з прозорими дверцятами, за якими туляться святкові сервізи (жодного разу не використані ні на свята, ні у будь-який інший день). Але сучасні люди ці “совкові” уявлення про красиве житло, здебільшого, ненавидять і скоріше оберуть білі стіни, матрац і стіл, куди можна поставити ноут, аніж оце килимово-посудне божевілля.
Незважаючи на цю любов до мінімалізму, є багато осіб, які накопичують, здавалося б, взагалі непотрібні речі: іграшки, статуетки, чеки з магазинів, старі речі, якими вже давно ніхто не користується, записки тощо. І, найголовніше, бояться з цим розставатися, мирячися із заваленою сміттям квартирою.
Дізнаємося, чому люди так переживають за власні речі, і чи потрібно пропагандувати генеральне прибирання для кожного житла.
Чому важко викидати старі речі
“Для барахольщиків предмети – це джерело комфорту та почуття безпеки”, – відзначає Джеймс Грегорі, спеціаліст із клінічної психології.
Грегорі пояснює — якщо людина не викидає стару футболку, яку вже давно не носить, справа не у самій футболці. Цінність цієї речі — у спогадах. Можливо, саме у цій футболці її власник виграв іграшку в автоматі. Або вона щаслива, бо на всі вдалі співбесіди/побачення людина надягала цю річ.
У наших кімнатах є багато речей, якими ми не користуємося. Проте лише частина з них — забуте барахло, до якого просто не доходять руки. Інші речі — це накопичені спогади. Ми можемо переглядати їх раз на рік, згадувати, з якими подіями вони були пов’язані, і солодко ностальгувати.
Про здатність людини ототожнювати себе із речами, які вона має, детально розповідав Еріх Фромм у книзі “Мати чи бути”. Німецький соціолог зазначав — із втратою якихось “своїх” предметів люди відчувають, ніби втрачають частину себе. Відповідно, їхня самооцінка зростає пропорційно кількості придбаного.
Що буде, якщо позбутися більшості власних речей
Відповідь на це питання добре знає лондонський художник Майкл Ленді. Близько 18 років тому він влаштував перформанс, при одному описі якого більшість людей здригнеться.
Ленді публічно знищив всі свої речі — більше 7 тисяч предметів. Він не робив винятків: позбувся любовних листів, улюбленого одягу, речей, які залишилися від батьків, та, навіть, свого автомобілю.
Коли Майкл описував цей експеримент в інтерв’ю, зізнавався, що моментами відчував, ніби присутній на власному похованні. А закінчивши розправлятися зі своїми речами, перебував у дитячому захопленні.
Подібні відчуття, мабуть, були і у героїні оповідання Туве Янссон Філіфьйонки. Її невеличке житло було забите життєво необхідними речами — вазончиками, посудом, серветками, статуетками та купою інших дрібниць. Коли налетів ураган, героїня втратила все накопичене. І відчула неймовірне полегшення після цього.
За глобальне прибирання виступають психологи, наголошуючи, що під час цього виробляється дофамін. А от безлад знижує здатність концентруватися, підвищує рівень тривожності та стресу.
Але не все так однозначно. Поміркований творчий безлад може допомагати знаходити нетривіальні рішення, про що кажуть вчені Мінесотського університету. Крім того, є люди, які відчувають від колекціонування неабияке задоволення. Наприклад, експертка із вінтажного стилю Кейт Бівіс збирає сумочки, посуд та іграшки 60-х років. Вона обожнює знаходити на різних барахолках речі того часу, навіть, якщо щось подібне в неї вже є.
Бівіс не любить мінімалістичні квартири. Для неї “голий” простір є незатишним, нудним і прісним. Комфорт жінка відчуває в оточенні приємних оку речей. Нехай їх, на думку інших, забагато.
Підсумуємо: прибирати у квартирі, безумовно, корисно. Перебирати речі і вирішувати, які з них можна віддати/викинути — теж. Але ми не пропагандуємо мінімалізм як єдину правильну організацію простору.
Головне у квартирі — щоб вона була комфортною для її власників. А комфорт у кожного суто індивідуальний.
