Як організувати бранч просто неба на 100 людей. Інтерв’ю із засновницями проекту Foodies
Що таке Foodies і як прийшла у голову ідея створити проект?
Foodies — це такий собі погляд на світ, на людей навколо і на самого себе. Погляд через їжу, за допомогою їжі і завдяки їй. Їжа — культура побуту. Їжа — спосіб вираження себе, своїх переживань. А ще їжа — головний елемент об’єднання. Кажуть, якщо хочеш подружитися з кимось, йди до нього додому і сідай за стіл, бо людина, яка розділяє з тобою їжу — ділиться з тобою серцем. Ось у це ми віримо.
Тому Foodies — це, скоріше, явище про їжу, яке знайшло власні рамки міського проекту. І нещодавно ми для самих себе визначили, що Foodies — це також гастрономічна консалтингова агенція та дбайливий кейтеринг.
Чим ви займалися до Foodies? Чи мали відношення до гастрономії?
Ми зустрілися, коли обидві працювали офіціантками у Druzi Cafe. У це місце кожну з нас привело щось дуже важливе, тоді ще не дуже усвідомлене. Але ми обидві точно прийшли туди не заради грошей. Нам пощастило навчатися у Світлани Зейкіної, яку ми вважаємо однією з найталановитіших менеджерок ресторанної сфери в Україні. Вона дуже горіла місцем — і це передавалося кожному.
Ми чесно несли відповідальність за Druzi Cafe, ніби це був наш власний будинок, і будь-яка проблема у цьому «будинку» сприймалася нами дуже особисто. Саме тоді ми дізналися, що сфера гастрономії — це сфера турботи.
Спочатку ми не дуже дружили, а інколи взагалі відкрито протистояли одна одній. Але дуже часто нам випадали одні й ті самі зміни, і саме спільна робота показала нам, хто ми є. Ми дізналися, що можемо покластися одна на одну, що ми обидві вміємо швидко реагувати, що вміємо посміятися у складну мить, а також із легкістю вирішити те, що інші назвали би справжнім конфліктом і катастрофою.
Вас лише двоє в команді? Чи з вами працює хтось іще?
Доволі довго ми працювали лише удвох. Перші вечері зараз доволі складно брати за приклад, оскільки там не було ані кухарів, ані офіціантів, ані закупників, ані декораторів. Зараз ми вже сформували певне коло близьких людей, які з нами постійно поруч та відіграють певні ролі на цих вечерях — ті ж самі офіціанти або клінінг-менеджери.
Ці люди пройшли разом з нами не одну подію. А нещодавно до нас у команду прийшла Галя — наш менеджер, операційний директор і багато чого іншого. Це для нас дуже великий крок, оскільки разом із Галею з’явилося багато уроків для нас: уроки делегування, свободи, довіри, захоплення.
Чи є у вас чіткий розподіл обов’язків у команді?
Ми рухаємося у цьому напрямку. Є речі, які кожну з нас приваблюють більше, і ми щасливі, що у нас є цей баланс. Але оскільки сфера гостинності, тобто сфера турботи, включає у себе мільйон тонкощів і деталей, де ви повинні діяти злагоджено, цілісно і «по любві», то створюємо, відчуваємо і придумуємо ми все разом, а занурюємося іноді окремо.
З відкриття першої кулінарної книги Яну полонила кухня і готування, а Христину захоплює зала та гості — з того моменту, як вона вперше потрапила до цієї зали. Але до цього додається дуже багато візуальних, тактильних, ідеологічних моментів, які ми визначаємо разом. Якщо говорити у площині нашого уявного ресторану, який, за нашими відчуттями, існує вже років п’ять, то наші обов’язки мають такий розподіл: шеф і управлінець.
Розкажіть про секретні вечері. Кожен раз ви проводите їх на новій локації. Як обираєте місце і тему вечора?
Місця у нас бували дуже різні. Це, мабуть, найулюбленіший момент у наших вечерях. Даніел Хамм, великий шеф, у якого ми багато чого вчимося, колись сказав, що один із чотирьох головних критеріїв його гарної страви — це історія страви. За допомогою його страви ви маєте відчути, що саме він хоче сказати та чим хоче з вами поділитися. Так і у нас. Локація — одна з основ того, що відчують гості, коли почнуть своє занурення у ту історію, яку ми хочемо розповісти саме сьогодні.
Картинка та відчуття вечері у нас з’являється задовго до самої події. Всередині ніби створюється певний індикатор, що «так», а що точно «ні». Ми знаємо, які почуття повинні народжуватися у наших гостей, а звідси вже йде і наша уява про посуд, квіти, тканини і сам простір.
Як ми вже казали, локації у нас були дуже різні. Від занедбаних їдалень і амфітеатрів до столярної майстерні з піччю і дерев’яною стружкою і рядів Житнього ринку. А недавно збулася наша мрія — вечеря на пероні.
До речі, про Житній ринок. Я знаю, що ви берете участь у ревіталізації Житнього ринку. Розкажіть про свою стратегію. Яким має бути Житній?
Так, ми дійсно брали у цьому участь, але раніше. Зараз проект ринку в академічній відпустці. Тобто на паузі на невідомий час. Ми прийшли туди два роки тому і мало не силоміць стали менеджерами з розвитку ринку. Але якщо ти працюєш із держструктурами, ти повинен мати на увазі кілька речей. Наприклад, що зарплатню ти можеш отримати хурмою та горіхами. Що платити дизайнеру ти будеш торбою продуктів, а не грошима. Що стратегію розвитку ти писатимеш, сидячі у пальті та шапці, бо на дворі зима, а у кабінеті — вісім градусів вище нуля. Що скасовуватимеш важливий захід лише тому, що завгосп напився.
Ми пішли з проекту після приходу нового директора, але при цьому досить по-дружньому домовилися про можливу взаємодію, щойно ринок розпочне реконструкцію. Там вже ми і поділимося нашою стратегією. Але якщо говорити у цілому, то нам просто хочеться зробити для міста справжній класний ринок, який би поєднував базар і нову гастрономію. Хочеться, аби це був такий собі соціальний майданчик для взаємодії різних груп населення і дуже віримо в те, що все це може існувати в одній площині.
Знаю, що ви співпрацюєте з іншими популярними міськими проектами. Розкажіть про них детальніше — ви самі пропонуєте послуги? Чи до вас звертаються за допомогою?
Якщо чесно, ми й гадки не маємо, що таке популярні міські проекти, оскільки працюємо лише з тими, з ким маємо спільні цінності та спільний погляд на майбутнє міста. Тому тут усе відбувається максимально природно й по-дружньому. Можемо, наприклад, зустрітися з кимось на каву та під час зустрічі почати планувати якусь подію.
Нещодавно хтось сказав, що Foodies у якомусь сенсі об’єднують місто. Ми були неймовірно щасливі від того, що хтось уголос озвучив те, що ми самі собі окреслили як особисту місію свого життя.
У 60-ти відсотках випадків до нас звертаються як до агенції. У 20-ти відсотках нам щось спадає на думку і ми самі комусь це пропонуємо. Ще 20% — продукт спільних дружніх посиденьок. Так з нами трапилися сніданки у «Каштан Coffee», pop-up на сходах магазину Goodwine з Yellow Place, українська комфортна кухня у барі 1818, бістро на KyivNess, бранч на фестивалі KYIV WINE, співпраця з рестораном «Асамблея», для якого ми розробляли та разом реалізовували концепцію їжі, та багато інших важливих речей.
Розкажіть трохи про міський бранч на фестивалі KYIV WINE, який відвідало 100 людей. Як це взагалі сталося та чи складно було нагодувати таку кількість людей?
Ми давно мріяли про таку подію. Адже українська гастрономія — це не лише традиції та особливий підхід до їжі, це ще й фермерство. У своєму підході до їжі ми завжди опиняємося на межі. Візьмемо, приміром, помідор. Як його краще з’їсти — чи то просто з олією та сіллю, чи то переосмислити, застосувати техніку? І те, і те — основа кулінарного мистецтва. Тому важливо намацати цю тонку грань і витримати баланс. Особливо це стосується фермерських сезонних продуктів.
І бранч на KYIV WINE — це така собі спроба відшукати цю тонку грань. Ми хотіли, аби делікатний та елегантний погляд кухарів на сезонні продукти все ж таки дозволив їм лишитися собою. Зізнаємося: це було непросто. Але водночас було дуже круто. Тут окремо треба подякувати команді KYIV WINE та Goodwine, які було організаторами фестивалю та добряче нам допомогли з цією ідеєю.
Зі свого боку можемо сказати, що бранч 100 foodies table був найзавчасною нашою подією Foodies у плані підготовки. Не кажучи вже про кількість гостей і вина, 35-метрову скатертину від дизайнерки Маші Реви та трьох шеф-кухарів. У підготовці до бранчу було задіяно близько 90 людей — тобто майже така сама кількість персоналу, скільки було гостей.
Чи будуть бранчі, подібні до того, що був на KYIV WINE?
Ми дуже цього хочемо, оскільки наша ідея полягає у тому, аби влаштовувати подібні події тричі на рік, святкуючи таким чином літній, осінній та весняний сезони. Ми хочемо, щоби такі бранчі стали справжнім міським святом, звичайною та знайомою усім традицією. Тим паче, що вхід на бранч дуже доступний — ми спеціально зробили на цьому акцент, аби створити не камерну, а дуже широку міську подію.
А чи були якісь курйозні випадки або епік-фейли під час організації ваших званих вечерь?
Було й чимало! Перша наша вечеря, приміром, була суцільним епік-фейлом. Знаєте, коли обидва організатори — суцільні романтики, в їхніх головах обов’язково відбувається щось таке, що витісняє здоровий глузд. Наприклад, за пару годин напередодні вечері на Житньому ринку ми згадали, що забули орендувати стільці. До цієї вечері ми, на хвилиночку, готувалися два місяці: організували кухню у двох місцях, де над їжею працювали дев’ятеро кухарів, вибили доступ до закритого павільйону ринку, знайшли посуд та декорації… А от про 40 стільців забули! Неділя, четверта година вечора. Де їх брати?
Або якось ми організовували бесарабське весілля для однієї дивовижної пари. Ми вирішили, що найкращим місцем для цієї події стане баржа, яка була припаркована на території судноремонтного заводу. Ми готувалися до весілля, уявляли, як зберуться гості, попливуть Дніпром, як вони танцюватимуть на воді серед нічного Києва. Але у день події на баржу не було доступу: керівник охорони просто вирішив заборонити туди заходити.
Коли ми з боєм прорвалися на локацію, виявилося, що екіпаж баржі добряче напився. Ми мало на голові у капітана не стрибали, аби він прокинувся. А перехідник на генератор, від якого працювала вся кухня, передати забули. Таких моментів у нашій скарбничці дуже і дуже багато.
І що робити, коли трапляються такі форс-мажори?
Не впадати у паніку. Адже лише ти знаєш, що саме має відбуватися тут і зараз. Тому просто роби те, у що ти віриш.