«Мрію, щоб усі коти знайшли родину», – Марія Нечепа, засновниця БФ «КотоЯрмарок», про порятунок котів, благодійність і вигорання
Робота у благодійності – це дуже не просто. Усі навколо завжди знають, як краще, кому більш потрібно і хто повинен, ба просто зобов’язаний допомогти.
Робота у благодійності ускладнюється ще більше, якщо ти обираєш допомагати тваринам і рятувати котів, коли, на думку широкого загалу, «дітям та пенсіонерам їсти нема чого». Саме з такими коментарями часто зустрічається Марія Нечепа – засновниця благодійного фонду КотоЯрмарок, який займається порятунком та пошуком домівки для безхатніх котиків. За два роки своєї роботи команді Фонду вдалося врятувати і знайти дім для 700 котів. Цього року навіть відкрили свій Центр Кототерапії для знайомства родин із котиками.
Ми зустрілися із Марією та обговорили роботу Фонду, мотивацію та виклики, з якими вони зустрічаються на цьому непростому, однак надважливому для всіх нас, шляху.
Чому саме коти, як у неї з’явилася ідея їхнього порятунку у рамках фонду, про мрії та як впоратися із емоційно важкою роботою.
I have a dream….
щоб усі коти знайшли свою родину і стали домашніми. Щоб вони перестали помирати на вулиці, де на кожному кроці їх чекає небезпека, знайшли свій дім. І щоб люди стали більш відповідальними в утриманні котів.
Шлях до порятунку котів
Я почала займатися порятунком котів три роки тому. Розпочинала з волонтерства у притулку та благодійних ярмарків, на яких ми з друзями продавали власний хенд-мейд, щоб на виручені кошти лікувати котів. Потім ми почали влаштовувати котоярмарки на різних київських фестивалях, куди привозили котів, і бувало, що за день 10-15 котиків роз’їжджалися по нових домівках. В той же час я почала рятувати котів з вулиці. Деякі з них залишилися жити у мене. Іншим знайшла родини і так захопилася процесом прилаштування та ощасливлення котів, що одного дня ми з друзями зареєстрували Благодійний Фонд допомоги безхатнім котам. Після фестивалів та ярмарків перейшли на формат перетримки котів у клініці, однак клініка та клітка – це теж стрес. Ідеально для котика після вулиці потрапити до будинку, хоча б й у тимчасову родину: там він соціалізується, звикає до квартири, до людей, до правил домашнього проживання (лотку і дряпалки пазурів). За 3 роки нашої роботи дім знайшли вже більше 700 котів. Їх фото можна побачити у щасливому альбому на нашій Facebook-сторінці Кото-Ярмарок.
З раннього дитинства я виросла серед тварин. У нас вдома жили коти, собаки, папуги, риби, хом’яки, черепахи, пацюки і навіть зайченята.
Моя перша освіта – економічна, зовнішньоекономічна діяльність. Друга освіта – зовнішня політика, Дипломатична академія. Деякий час я працювала за першою освітою, у міжнародній компанії, яка займається торгівлею. Я зрозуміла, що це не моє і пішла вчитися далі. Після Дипломатичної академії я пропрацювала 5 років у Посольстві Угорщини, у консульському відділі у Києві. Я проводила співбесіду людей, які бажали отримати візу, і цей досвід зараз дуже допомагає мені у роботі Фонду: для потенційних власників котів у нас також є анкета (дуже схожа) і співбесіда.
Після 5 років у консульстві я вирішила повністю присвятити себе порятунку котів. Звільнившись з роботи, я провела місяць у сестри у США. Там я побачила життя котів не лише у притулках, але відвідала Центр Адопції в Колорадо. Він справив на мене велике враження: ставлення до котів, спілкування з людьми, підготовка сім’ї. Одразу після повернення до Київу ми зареєтрували Благодійний Фонд Кото-Ярмарок і активно зайнялися адопцією (всиновленням котів).
Сьогодні ми, в основному, працюємо по двох напрямках: порятунок котів і освітня робота. Наша освітня місія – розповідати, як правильно та безпечно утримувати котів вдома, як зробити їхнє життя щасливим. Ми пояснюємо (часто на сумних прикладах), чому котів не можна вигулювати на вулиці, як правильно за ними доглядати, навіщо потрібні сітки на вікнах тощо.
Плануємо запустити курс молодих батьків – для майбутніх власників кота. Бо коли людина бере до себе тварину – кота, то вона обирає собі члена родини на наступні 12-20 років. І багато людей, які раніше не жили з котами, просто не знають, що з ними робити. У Центрі Кототерапії проводиться багато цікавих заходів: сеанси кототерапії, йога та медитація з котами, благодійні лекції та майстер-класи, дні всиновлення котиків.
Ми розказуємо, даємо поради, як рятувати котів. Показуємо приклад, змінюємо культуру ставлення до котів – робимо його більш відповідальним.
«Тут людям їсти нема чого, а ви котів рятуєте»
Нам це пишуть під кожним постом. І так багато, що я вже навчилась не звертати увагу, бо людей неможливо переконати допомогти котам.
Кожен обирає для себе болючу тему і допомагає вирішити проблему своїми силами. Сектор благодійності постійно поповнюється новими фондами, і я вірю, що разом ми змінимо не лише ставлення людей до вирішення важливих проблем, але й надихнемо їх власним прикладом приєднуватися до допомоги.
Останні півроку я проходила навчання в Українському Католицькому Університеті на програмі “Управління благодійними фондами”. Разом зі мною у групі були управлінці більше 30 благодійних фондів з абсолютно різних сфер. Цікаво, що, незалежно від місії фонду, всі вони чують однакові докори на кшталт “а краще б ви дітям/військовим/котам допомагали”. Кожен допомагає тим, кого любить. Ми плануємо організувати спільні проекти з іншими фондами. Бо котикам пощастило. В Україні багато котолюбів.
Про котів, які не такі прості, як здаються
Існує стереотип, що кіт – це домашня тварина, якій треба тільки їсти і спати.
А щоб бути щасливим – коту вдома потрібно набагато більше: йому потрібно облаштувати 3D простір, зробити полиці, по яких можна забиратися у схованки та почуватися у безпеці. Коти – хижаки, позбавлені полювання. Вони отримують від людей готову їжу і тому, часом, починають полювати на ноги та руки. Щоб цього уникнути, їм потрібні інтерактивні іграшки, мишки, вудочки з пір’ям. У зоомагазинах великий вибір таких розваг.
Я постійно дізнаюсь про котів все більше і більше: вивчаю, читаю, слухаю. Постійно розумію, що ми дуже мало знаємо про них, і власникам котів потрібно осягнути ще чимало інформації, аби краще розуміти своїх улюбленців і прислухатися до їх потреб.
Щодо порятунку, то, найчастіше, ми забираємо котів з вулиці. У нас є пріоритетні групи котів, яких ми забираємо у першу чергу:
- Травмовані коти, які не виживуть на вулиці без допомоги людини. Коти, які потрапили під машину, випали з вікна, яких хтось поранив, вкусив тощо.
- Кошенята, які на вулиці, з них теж не всі можуть вижити.
- Нестерилізовані кицьки, яких треба якнайшвидше забрати, поки вони не завагітніли.
- Коти, у яких померли власники, вони теж до нас потрапляють через знайомих.
Що відбувається далі. Всі підопічні коти проходять ретельне обстеження у клініці, необхідне лікування, вакцинацію, стерилізацію та чіпування. Зараз у нас під опікою 70 котів. Близько 15 котів перебувають у Центрі Кототерапії, звідки щотижня когось забирають додому. Всі інші живуть у тимчасових родинах або у клініці, якщо потребують лікування. Нам завжди потрібні домашні перетримки. Багато тимчасових родин потім стають постійними.
Після того, як ми знайшли родину, просимо майбутніх власників заповнити анкету, проводимо інтерв’ю. З майбутніми родинами проводимо співбесіду, підписуємо договір. Котів відвозимо додому самі, щоб переконатися у безпечних умовах та наявості сіток на вікнах. Потім залишаємося на зв’язку, завжди радіємо домашнім фото. У разі проблеми можна повернути кота – у нас є «пожиттєва гарантія»
Бувало, що нам повернули кота або ми самі вирушали на його пошуки. Якось ми з вулиці врятували кицю, вона довго лікувалась, ледве вижила. Її взяла дівчина, але через місяць, коли я їй писала, вона не відповідала на мої повідомлення. Пізніше виявилось, що вона розійшлась із хлопцем, переїхала в інше місто, а хлопець уявлення не мав, що кота брали під договір, та замість повернути – просто викинув на вулицю.
Це був скандальний випадок: цю історію висвітили у Фейсбуці, тоді ця дівчина сама повернулась до Києва, аби знайти кішку. На щастя, за кілька днів пошуків кицю вдалося знайти, і тепер вона живе у люблячій родині, щаслива і здорова.
Про команду Фонду КотоЯрмарок
У команді Фонду зараз п’ятеро співробітників та багато волонтерів. Я очолюю Фонд. Займаюся кураторством котів, фандрейзингом, спілкуванням з родинами до та після адопції.
Євгенія Драч – співзасновниця Фонду, фотограф, фандрейзер та куратор.
Олександр Дворецький – співзасновник Фонду, займається кураторством, фотографуванням та транспортуванням котів.
Олена Бахарєва – співзасновниця Фонду, займається сайтом та кураторством котів.
Юлія Андрієнко – бухгалтерія.
Волонтери допомагають нам із домашньою перетримкою, текстами, дизайном, веденням соцмереж тощо.
З появою Центру Кототерапії плануємо розширювати штат та взяти на роботу кілька нових людей для догляду за котами та спілкуванням із відвідувачами.
Мотивація – це те, що всіх нас поєднало, вона дає сили щодня працювати.
Про емоційне виснаження
У Фонді не просто працювати: ти постійно побиваєшся, що не можеш усіх врятувати. Постійно надходить величезна кількість звернень «Допоможіть! Рятуйте!», і доводиться постійно обирати. І іноді ти керуєшся емоціями при виборі: врятувати одного котика, якому потрібно десятки тисяч гривень на лікування, аби вижити, чи допомогти 5-10 іншим котам. Часто ми робимо вибір на користь важкохворого кота. Тому що кожне життя важливе.
Не вигорати мені допомагає результат. Домашні історії та фотографії наших врятованих котиків, які щодня отримую. У мене повідомлення у Фейсбуці не замовкають: ми постійно пишемо родинам «як у вас справи», або нам пишуть «привіт, у нас все добре, передаємо привіт». Ми завжди просимо новоспечених власників надсилати фото котів – це дає сили продовжувати їх рятувати.
Про найбільші виклики роботи у благодійності
Найважче – це спілкування. Раніше я думала, що якщо втомилась від спілкування з людьми, піду спілкуватися з котиками. Однак у нашій сфері із людьми найважче: у всіх, хто приносить нам котів, немає можливості їм допомогти самостійно, дуже емоційні люди, які, швидше за все, втомились від інших людей, і звернулись до тварин.
У благодійності вам не будуть дякувати, не чекайте. Навіть, навпаки, у більшості випадків нас звинувачують: ви щось не зробили, або не допомогли, або допомогли, але не так.
У нас завжди два табори незадоволених: одні – чому ви не хочете взяти у мене кота, а інші – чому не хочете віддати мені кота. І не так просто пояснити, чому ми не хочемо віддавати кота, наприклад. Постійний дисбаланс.
Про збір коштів
Найкращою підтримкою Фонду є регулярна допомога. Важлива не сума, а кількість людей, які підключили щомісячний внесок. Саме завдяки такій підтримці ми відкрили Центр Кототерапії. Зараз у нас півтори тисячі регулярних донорів, які підписалися на суми від 20 до 2000 грн. Долучитись до регулярної допомоги можна тут.
Кожен може врятувати кота. Як?
Для того, щоб врятувати безхатнього кота, не потрібно бути волонтером або супергероєм. Достатньо їх любити. Потрібно забрати кота у безпечне місце – окрема кімната або ванна чи кухня вдома у вас або ваших знайомих. Показати кота ветеринару, обробити від паразитів, зробити вакцинацію та кастрацію і шукати родину, розміщуючи у соцмережах веселі, позитивні історії, фото та відео. Чим кращої якості будуть фото, тим швидше знайдеться родина. Саме так ми знайшли домівки сотням котиків.
Приєднуйтеся до порятунку і ви!
Знайти собі нового члена родини – кота:
https://www.facebook.com/catfair.kyiv/
Допомогти рятувати котиків:
Освітні заходи, йога з котами і кото-релакс:
https://www.facebook.com/pg/catfair.kyiv/events/
