Видай сам: що таке зіни і як вони змінили світ
На початку минулого століття у США почали з’являтися і розповсюджуватися тонесенькі аматорські видання. Їхнім виданням займались асоціації аматорської періодики. У невеличких збірках публікувалися вірші, оповідання, критичні статті тощо, які писали учасники цих самих асоціацій. Друкувалися збірки, зазвичай, на машинках, і їхній тираж був зовсім невеликим.
Згодом, з розвитком методів друку з’явилася можливість робити більші тиражі. Вже у 30-х роках почали виходити збірки на різну тематику: наприклад, видання “The Comet” присвячене фантастиці. Починається розквіт фензінів, або просто зінів — аматорських саморобних культурних/політичних міні-журналів з невеличкими тиражами, де можуть бути як тексти, как і світлини, колажі, малюнки, комікси тощо.
Особливість зінів і їхні різновиди
Поняття “фензін” (“фанатський журнал”) взагалі з’явилося з легкої руки журналіста-аматора Луї Рассела Шовене. До цього зіни, як вже згадувалося вище, теж існували, проте не мали конкретної назви.
З 30-х років минулого століття зіни почали набирати популярності. Їхня кількість збільшувалася, відповідно, зростало і тематичне різноманіття. З’являлися і новинні видання (ньюсзіни), і збірки, присвячені лише одному автору (персонелзіни), і зіни, в яких охоплювалося одразу кілька тем. Згодом виникли і е-зіни, які розповсюджувалися вже через інтернет.
Відмінності зінів від звичайних журналів:
- зіни розповсюджуються невеликими тиражами;
- над створенням зінів, зазвичай, працюють незалежні автори;
- це некомерційні видання.
Ще до появи е-зінів “офлайн-видання” поєднували людей зі спільними інтересами. В доінтернетні часи саморобні маленькі книжечки слугували джерелом інформації: саме з них дізнавалися про політичні події і рухи, культурні зміни тощо.
За допомогою зінів їхні творці знаходили однодумців або навіть прискорювали розвиток нових течій у суспільстві. Саморобні малесенькі журнали, які презирливо оминали комерцію, були впливовішими, ніж може здаватися спочатку. Звісно, частково вплив зінів був таким сильним саме через відсутність мільйонів джерел інформації, яке є у нас зараз. Проте їхня роль в історії безперечна.
Музичні зіни
У 70-х роках з’явилися панк-зіни, присвячені, як видно з назви, панк-субкультурі. Вважається, що назву для самвидавів вигадали самі представники британської анархо-панк-сцени. Назва “фензін” не влаштовувала їх, тому вони і утворили новий термін.
Першим панк-зіном вважається Sniffin’ Glue. Його роздрукував на копіювальному апараті засновник гурту Alternative TV Марк Перрі. Згодом подібні панк-зіни почали з’являтися і в інших європейських країнах.
У 80-х набували популярності анархічні Profane Existence та Maximum RocknRoll. Унікальним самвидавом вважається журнал Factsheet Five, де публікували хроніку більше 5 тисяч андерграундних зінів. Це унікальне видання, яке цінується досі.
Панк-зіни розширювали тематику паралельно з розвитком музичної сцени. Представники ЛГБТ-руху, яких у тусовці було чимало, присвячували номери зінів правам людини, розповідали про соціальні зміни у суспільстві і протестували проти існуючих токсичних установок. З’явився рух квір-кор, а разом з ним — квір-кор зіни. Вони суттєво вплинули на появу riot grrrl-зінів — феміністських контркультурних журналів.
Riot Grrrl — це фем-частина панк-сцени. Звісно, у своїх виданнях представники напряму обговорювали місце жінок у творчості, житті, боролися за їхні права, займатися справами, які традиційно вважалися “чоловічими”. У зінах піднімали такі гострі теми, як образ тіла, сексуалізацію жінок, ставлення суспільства до “жіночого призначення”, проблеми расизму та жорстокого поводження з дівчатами. Найбільш відомими зінами були Bikini Kill (його створили ті самі дівчата з Bikini Kill), Girl Germs та Jigsaw.
У США наприкінці 80-х набирали популярності Sonic Youth, Nirvana, Fugazi, Green Day и The Offspring, і паралельно з цим почали виходити зіни Punk Planet, Razorcake, Tail Spins, Sobriquet, Profane Existence and Slug and Lettuce.
Зіни в Україні
Першим українським зіном вважається рок-н-рольний самвидав “Біт-Ехо”, який випустили у Харкові у 1966 році. Інформацію для статей його засновники, що підписувалися псевдонімами, брали з чеських, німецьких і польських газет. Звідти ж перезнімалися і світлини. Зін створювався на друкувальній машинці, виходив мізерною кількістю екземплярів. На жаль, проіснував він недовго — як і більшість харківських “біт-гуртів” тих часів.
У 80-ті в Україні зінів виходило багато, але у буремні 90-ті їхня кількість суттєво зменшилася. У 2000-х ситуація знову покращилася: став виходити “Бійцівській клуб” (не той, про який ви подумали), який через кілька років перетворився на е-зін, у 2003 з’явився музичний зін “Аутсайдер” — його випускали цілих сім років. Були й інші видання на різну тематику: скінхедівський “Блокпост”, музичні “Креатив”, “Forsmajor”, “Гуркіт”, “Music Wall”, музично-літературний “Шум” , різноплановий “FarFor”, двомовний “Фонтаръ” тощо.
Сучасні зіни виходять, здебільшого, в е-форматі. Проте залишаються олдскульщики, які випускають “живі” примірники і розповсюджують їх, наприклад, на фестивалях або ярмарках.
Що із зінами у світі зараз
Малотиражні аматорські видання продовжують з’являтися, причому можна знайти зіни на будь-який смак: надруковані, ексклюзивні штучні, музичні, новинні, збірки творів різних авторів тощо. Є навіть інтерактивні: щоб читати популярний зін Shadows, треба використовувати “сітки”, що накладаються на картинки, і ілюстрація стає динамічною. Таким чином читач відчуває себе “режисером картинки”.
У сучасних зінах частіше роблять акцент на художність, красу, мистецтво, а не на просвітницьку функцію, хоча інформаційні видання теж продовжують виходити.
“Фішка” зінів завжди була у бюджетності і некомерційності. Але частина видань з контркультурних переростає у бізнес, бо з’являються рекламодавці, що готові платити за розміщення певних матеріалів. Звичайно, журналами стають зіни, що вже досягли відповідного рівня популярності, і на сторінках яких є сенс розміщувати рекламу для широкої публіки.
Зіни можна знайти у книжкових (не у всіх, звісно), в інтернеті або навіть у деяких магазинах одягу (у Німеччині, наприклад, це нормальна практика). А можна і самому зробити: почати з одного ручного, який точно буде ексклюзивним.
