Cпецпроекти

Чому Гітлер ненавидів євреїв і до чого це призвело?


Існує коротке слово «Голокост». Всього з восьми літер. А за цими вісьмома літерами — табори смерті, катування, газові камери, нелюдські досліди. Сльози, страх, піт, кров і біль. І мільйони вбитих.

З 1941 по 1945 було знищено 6 мільйонів людей — через їхню національність. У нацистській Німеччині євреї вважалися унтерменшинами, які не мають права існувати. Не останню роль в Голокості зіграв Адольф Гітлер, який популяризував антисемітську ідеологію та культивував ненависть до євреїв. Голова нацистської Німеччини повторював тезу, що саме єврейський народ є однією з найбільших загроз для німецької расової громади.

Звісно, 6 мільйонів Гітлер особисто не вбивав: у нього було немало прибічників, які працювали в концтаборах, катували євреїв і cтавили над ними досвіди. В одному Освенцимі (включаючи Біркенау, Моновіц та підкамери) було вбито близько мільйона людей

Точну кількість жертв підрахувати неможливо: вже у 1943 році владна верхівка Німеччини, розуміючи велику вірогідність програшу у війні, знищила більшу кількість документації, а також фізичні докази масових вбивств. 

29 вересня 2019 року, в неділю, у Києві відбудеться щорічний «Марш Пам’яті» на честь трагедії єврейського народу. Протягом 29–30 вересня 1941 року понад 33 тисяч євреїв нацисти розстріляли в Бабиному Яру. Всього нараховують понд 120 тисяч жертв Голокосту  — масові розстріли євреїв тривали до визволення Києва.

Учасники збираються в неділю 29 вересня 2019 року о 12:00 на площі перед кінотеатром «Київська Русь» і колоною йдуть до меморіалу «Бабин Яр» (Менора), щоб вшанувати пам’ять загиблих і нагадати світові про те, що подібне не повинно повторюватися.

З чого все починалося?

У 10-х роках минулого століття юний Адольф Гітлер голодував через нестачу грошей, ночував у віденських гуртожитках і малював листівки. Майбутній фюрер плекав мрії стати художником, проте його заявку до Віденської академії вишуканих мистецтв відхилили. У цей період Гітлер почав проникатися ідеями антисемітизму. Один з людей, які тоді впливали на Адольфа, — тодішній бургомістр Відня Карл Люгер, який не приховував свого негативного ставлення до євреїв.

Згодом Гітлер, плекаючи ненависть до багатоетнічного складу верхівки влади Австрії, перебрався до Мюнхена. Щоб довести свою любов до Німеччини, він, не вагаючись, пішов на війну. Кілька разів поранений, маючи відзнаки за хоробрість, Гітлер не міг змиритися з капітуляцією Німеччини. Він вирішив йти в політику задля реваншу.

І реванш відбувся. 

Перед цим Гітлер встиг вступити до лав Німецької робітничої партії, яка згодом була перейменована на Націонал-соціалістичну робітничу партію Німеччини, викликати спочатку захоплення в її верхівки, а згодом — занепокоєння. А ще — відсидіти у в’язниці через Пивний путч (спроба державного перевороту), написати свій magnum opus Mein Kampf, де прямо казав про перевагу білої арійської раси та називав євреїв «паразитами». У книзі майбутній диктатор розказував про  головні принципи нацистської Німеччини: воєнна експансія, ліквідація ‎«нечистих» рас (серед них був і єврейський народ) та диктаторський авторитаризм. 

Книга була опублікована у липні 1925 року. У 1928 рейтинг націонал-соціалістичної партії був менше 3%. Наступні п’ять років Німеччина загрузла в боргах та безробітті. Народу потрібно було вірити у сильного лідера, який відновить країну та витягне її зі злиднів. У 1933 Гітлер прийшов до влади, набравши абсолютну більшість голосів.

Антиєврейська політика

Cвітлина: Independent

Уже протягом першого року правління Гітлер розпустив всі партії, організації та спільноти, які не розділяли нацистську ідеологію. З 30 червня по 2 липня 1934 року відбулася «Ніч довгих ножів» — зачистки у самій партії. У лавах штурмових загонів (СА) зростало невдоволення діяльністю Гітлера. Люди хотіли влаштувати нову, «істинно соціалістичну революцію» під проводом колишнього приятеля фюрера Ернста Рема. Невдоволених і протестуючих, в тому числі і Рема, заарештували, частину з них вбили: розстріляли, зарізали, зарубали.

У 1935 набули чинності Нюрнберзькі расові закони. Згідно з ними громадянство Рейху могли отримати лише «чисті» німці, які готові доводити свою відданість державі. Громадянам не дозволялося мати статеві контакти з євреями, узаконювати з ними стосунки або жити поза шлюбом. Євреї не могли використовувати німецьку державну символіку. За порушення передбачалася кримінальна відповідальність. 

Євреї не могли бути громадянами Рейху, не мали права голосувати або обіймати громадські посади. Існувала певна класифікація євреїв: ними вважалися люди, які в момент видання закону належали до юдейської громади або були прийняті до неї пізніше; в момент видання закону були одружені з євреєм або вступили в такий шлюб пізніше; походили із змішаної родини або були позашлюбними дітьми, одним з батьків яких був єврей/-ка. Євреями вважалися тільки люди, які мали як мінімум трьох єврейських дідусів-бабусь.

У 1935 йшла боротьба не лише з євреями: гомосексуалів затримувала поліція, жінок, які вважалися спадково хворими, примусово стерилізували та робили вагітним аборти. Нові закони викладали у школах, розповсюджуючи ідеї антисемітизму і ксенофобії серед учнів та учениць.

Антисемітську пропаганду підтримував один з найближчих прибічників Гітлера Пауль Йозеф Геббельс. Чудовий оратор та майстер з перекручування фактів, Геббельс вміло розпалював ненависть німецького народу до євреїв. Величезна пропагандистська машина працювала, перемелюючи під своїми колесами сотні, тисячі, мільйони людей.

Чому Гітлер ненавидів євреїв?

Світлина: History Today

У ті часи ксенофобія та антисемітизм процвітали. Фактично ненавидіти євреїв чи представників інших національностей (вірменів, ромів тощо) у Європі вважалося нормою. Зараз у багатьох країнах «Mein Kampf» вважається однією з найнебезпечніших книжок, її заборонено розповсюджувати, а колись спокійно друкували й продавали. Антисемітські публічні висловлювання ніхто не засуджував, і політики мали змогу не приховувати своїх поглядів, за які зараз можна понести кримінальну відповідальність.

Гітлер спекулював на ненависті багатьох людей до євреїв, підтримуючи концепцію зовнішнього ворога, з яким потрібно боротися. Ця концепція існує і зараз: держава оголошує, що чи хто саме заважає досягти благополуччя. Певного зовнішнього ворога називають винним у всіх бідах і відповідно саме на боротьбу з ним потрібно витрачати всі сили й ресурси. Держава може пов’язувати абсолютно всі проблеми — безробіття, гальмування культурного розвитку, масову еміграцію, злидні тощо — з підступами ворога чи самим фактом його існування. Коли ненависть засяде в головах народу, що прагне відновлення справедливості, вони самі пов’язуватимуть актуальні проблеми з ворогом.

Саме таким ворогом у нацистській Німеччині вважалися євреї та деякі інші народи чи етнічні групи — роми, вірмени, слов’яни. Але доказів щирої ненависті фюрера до кожного представника єврейського народу немає й досі. 

Під сумнів ненависть Гітлера до євреїв ставить історія його дружби з єврейською дівчинкою Розою Берніль Нієнау Фюрер, з якою він познайомився в день свого народження та разом з матір’ю запросив до свого будинку. Там були зроблені пам’ятні світлини, вартість яких зараз сягає десятків тисяч доларів.

Світлини: BBC

Бабуся Рози була єврейкою, тож дівчинка згідно з Нюрнберзькими законами теж вважалася єврейкою. Проте Гітлер продовжив з нею дружити та листуватися. Дівчинка відповідала на його листи. Вона писала Адольфу та його помічнику Вільгельму Брункеру як мінімум сімнадцять разів протягом 1935–1938 років. Згодом листування обірвалося. Війни Роза не пережила — вона померла в 17 років від поліомієліту. 

Антисемітизм Гітлера — навіть на прикладі цієї історії — був доволі вибірковим. Та й щирість інших переконань фюрера сумнівна: наприклад, «расова теорія», згідно з якою мають право на життя лише люди «арійської» раси. Ані Гітлер, ані його найближче оточення не мали зовнішності арійців, проте на ідеї наднації вдало спекулювали. 

Ненависть Гітлера до євреїв, скоріш за все, також була більше показовою, ніж щирою. Проте це значення не має. Значення має лише трагедія, що відбулася в 40-х роках минулого століття. Значення мають життя людей, які було відібрано через їхню національність. Значення має пам’ять.

З 1954 року представники ізраїльського національного меморіалу Голокосту Яд ва-Шем працюють над відновленням імен всіх жертв. До 2017 року було встановлено 5 мільйонів імен.

Директор Залу імен Александр Аврам:

Кожне нове ім’я, яке ми можемо додати в нашу базу даних, — це перемога над нацистами. Це супротив наміру нацистів знищити єврейський народ. Кожне нове ім’я — маленька перемога над забуттям.

«Марш Пам’яті» в Києві

Дата: 29 вересня 2019 року
Час: 12:00
Місце зустрічі: на площі перед кінотеатром «Київська Русь» за адресою вул. Січових Стрільців, 93

#bit.ua
Читайте нас у
Telegram
Ми в Телеграмі
підписуйтесь

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: