Історії переможців: Петро Рондяк – голова правління Winner Group Ukraine
Петро Рондяк – голова правління Winner Group Ukraine, підприємець та батько трьох дітей. Петро – громадянин США за паспортом і українець за духом і цінностями: майже 25 років він працює (і живе більшу частину часу) в Україні. За запрошенням власника Winner Петро прилетів до України керувати новою компанією, що офіційно імпортувала автомобілі Ford, у суворі 90-ті, – і тепер Winner – одна з найбільших автомобільних компаній України, що завозить і продає марки Porsche, Jaguar, Volvo, Land Rover, Bentley та, звичайно, Ford. Незважаючи на те, що Петро, насправді міг би їздити на будь-якій автівці з парку Winner, він досі вірний Ford, – як символу початку компанії у нашій країні та геніальності засновника бренду – Генрі Форда (до речі, біографія Форда – як біблія тут). Петро – мій герой серії #winners з Jaguar, і я дуже пишаюся такою важливою історією у своїй коллекції інтерв’ю.
Так, ви також можете покататися зі мною на Jaguar XF, – отримати задоволення від тест-драйву і допомогти онкохворим дітям. Нагадую, що до кінця 2019 року я збираю 3 000 000 грн для лікування дітей фонду «Таблеточки» і можу проїхатися з вами за будь-яку допомогу від 3333 грн на кампанію KIND CHALLENGE на «Таблеточках».
Допомогти тут: https://super.tabletochki.org/uk/campaigns/kind-challenge-tani-grinevoj
Телеграм-канал Тані Гриньової з усіма інтерв’ю за посиланням, підписуйтесь: https://t.me/greenlegs
– У дитинстві я мріяв зібрати військову групу і визволити Україну. Я навіть малював плани наступу. В Америці нас навчали дуже патріотично, – ми були виховані дуже по-українськи. Кожну суботу у нас була українська школа, потім «пласт». Ми мали тільки українською розмовляти вдома, не англійською. Різдво ми святкували 7 січня, а не 25 грудня, а жили в Нью-Йорку і в Бостоні.
Я пам’ятаю навіть, як я ходив в школу під Бостоном, у 5-ий клас. Ми читали книжку на уроці, а там було написано, що Україна є частиною Росії, замість Совєцького Союзу. Я підняв руку і сказав, що в книжці неправильно написано. А мене відправили до директора школи за те, що я нечемний. А він сказав йти додому. Тоді моя мама поїхала до Українського Наукового Інституту при Гарвардському Університеті. Вони в свою чергу зв’язалися з видавництвом цієї книжки. Потім з цього видавництва прийшов лист з вибаченнями, я приніс його до школи і вчитель мусив прочитати його перед всім класом і сказати, що Петро був правий.Я мусив боротися за те, щоб Україну не називали Росією.
– Коли Україна стала незалежною, з’явилася можливість поїхати сюди працювати. Я записався на один рік в 1995му, і я досі ще тут. Тоді все було дуже цікаво: українською мовою ніхто в Києві не розмовляв, було дуже російськомовне середовище. З моєї точки зору, зараз вже майже всі переходять на українську мову.
Коли я тільки приїхав в Київ, я їздив на Петрівку і купував дитячі книжки, де були запчастини для авто, щоб зрозуміти, про що розмовляють наші клієнти.
Були дуже цікаві часи, життя було цікаве. В Америці все було дуже зручно та комфортно, можна було уявити своє життя на 10-15 років наперед. А в Україні все постійно змінюється.
– Ми у Winner маємо дуже чіткі цінності та формулювання нашого призначення. Культура походить від слова «культус», а «культус» значить «дбати». Ми відразу прагнемо знайти правильних людей. Є багато корпоративного духу, який ми хочемо передати людям в перший місяць роботи.
У нас є традиція – раз на місяць ми організовуємо сніданок управління компанії з усіма новими співробітниками, які тільки долучились до нас. Ми спілкуємось з ними про наші цінності. Якщо ми бачимо, що наші цінності з співробітником не співпадають, ми прощаємось.
Якщо людина сумлінно працює з доброю совістю і щирим серцем, то їй дуже складно бути звільненою з «Віннера».Одне з наших правил – щоб ніхто не був звільнений за помилки.
Моя роль у Winner – визначати певні стратегічні цілі і йти в цьому напрямку. Я колись знав всіх співробітників, коли їх було до сотні. А тепер 740 людей, – це стало неможливим. Але ми вирішили, що кожен (співробітник) може записатися до мене на 10 хвилин на розмову. Та ніхто не записувався, і я почав сам їх запрошувати. Я запитую у них, як вони дізналися про «Віннер», які у них були очікування, чи не розчарувала їх компанія.
– Генрі Форд був першим, хто зробив мінімальну зарплату для своїх співробітників, нижче якої не можна було опускатись. Ми віримо і зараз, що люди реально можуть вижити на нижчих рівнях нашої зарплати. І на вищих рівнях ми платимо також вище, ніж на ринку.
Ми поважаємо час, наші зустрічі сплановані зазделегідь і ми прагнемо мінімізувати їх. Перед кожною зустріччю ми ставимо собі ціль – що ми хочемо досягти за цей час.
Я люблю виклики, я люблю вчитися. У професійній сфері в Україні постійно потрібно навчатися. У мене різні ролі були в компанії, завжди вони вимагали багато самовдосконалення.В першу чергу, мені дає енергію моя сім’я. Бачити, як вона розвивається – це те, що мене надихає.
– Україна і українці мене надихають. Мене лякає той час, який прийде за декілька років, коли Україна зможе по-справжньому реалізувати свій потенціал. Скоро ми будемо сміятися про ці дні, де були олігархи. І мене лякає, що буде зі мною, коли Україна буде реалізованою. Я буду задоволений, але в чому буде виклик тоді?
Зараз для мене головне робити те, що в моїх силах, щоб підтримувати, що відбувається зараз – всі зміни, молодих журналістів та молодих політиків.
Українці для мене – найкращі в світі. Я їжджу в Америку 2-3 рази на рік і починаю помічати, що customer service тут, в Україні, вже стає кращим, ніж там.
Я більше не використовую Америку як зразок для customer service.
Є різний профіль клієнта для кожного бренду, і я маю всі ці профілі в собі. Плюс я маю велику честь, що можу до певної міри міняти авто. Всі наші бренди я люблю за певні особливості. На щодень я їжджу на Ford Explorer і на Volvo XC90. Я вважаю, що це правильне рішення – їздити на Ford Explorer, враховуючи економіку України, враховуючи те, скільки заробляють наші співробітники.
– Я пробую різні авто, але повертаюся до фордів. Я люблю історію бренду, адже ми починали саме з Ford. Моя інженерна частина дуже любить Porsche – це справжня надійність і спортивне почуття. Коли ти за кермом, ти настільки сильно відчуваєш дорогу і керованість авто. Volvo для мене – це про мінімалістичний скандинавський дизайн. Bentley я тільки починаю розуміти, ми всього 2 роки їх представляємо. Але я не бачу того дня, коли оберу Bentley корпоративним автомобілем для себе.
– Якщо подивитися по цифрам, то у 2008 році було 650 тисяч реєстрацій нових авто в Україні, зараз ми на рівні 90 тисяч. Ми були на 6 місці в Європі, а тепер десь на 20. На цьому рівні ми вже третій рік. На це впливає імпорт вживаних авто з Європи, Америки, багато старих авто. Ми працюємо над цим, маємо новий напрямок – імпорт б/у авто. Вони кращої якості, не дуже застарілі і будуть мати нашу гарантію.
– Автомобільний бізнес дуже прив’язаний до валового прибутку країни. Якщо зростає ВВП, тоді зростає і автомобільний бізнес. В Америці молоді люди часто вже відмовляються від власних авто, навіть не хочуть отримувати водійські посвідчення. В Україні ще все інакше – тож маємо над чим працювати.
Я думаю, що єдиний спосіб досягти перемоги – це яскравість. Вважаючи себе самого переможцем, ти суперечиш цьому принципу.
Як тільки особа починає думати про себе як про переможця, вона робить перший крок до спаду.
Я маю трьох дітей, одному вже 21 рік. Діти мене питають, чи я багатий. А я відповідаю: «Так, я багатий, бо маю трьох здорових дітей, і ми ще й спілкуємось один з одним». Це для мене є першою моєю перемогою.
– Щоб мати успішну компанію, треба мати довіру один до одного в команді. Коли я приїхав в 1995 році сюди, була одна велика перешкода – ніхто не довіряв нікому. І найбільшим викликом було збудувати таку культуру в компанії, в цілому середовищі, де є величезний брак довіри. У цьому також є певна перемога.
– В Україні важко планувати стратегію. Дуже багато факторів міняються – чи це курс гривні, чи це фінансова криза, революція, чи зміна влади, або зміна в податковій структурі. Якщо правильна культура всередині компанії, будь-який виклик можна успішно пройти. Це перемога цілої команди – те, що ми створили культуру довіри.
