Cпецпроекти

«Все буде добре»: як (не) треба підтримувати людину з діагнозом «рак»


Тримайся. Все буде добре. Ти сама заслужила свою хворобу. Ти не схожа на людину з раком. Слова, які чують онкопацієнти щодня. Я дуже хочу змінити це.

Навесні 2016 року я почула свій діагноз — рак молочної залози. Я не злякалася діагнозу. Підсвідомо я розуміла, що ущільнення в грудях не може бути просто ущільненням. Звичайно, на той момент я ще нічого не знала про рак та навіть не могла уявити, що на мене очікує.

Чесно, я погано пам’ятаю нюанси та деталі, але я дуже сильно намагалася чіплятися за своє життя. Я дуже сильно хотіла повернути все так, як було, повернути своє життя собі, повернути контроль над цим життям. До речі, весь час після встановлення діагнозу, я відчайдушно просила про допомогу, я шукала ії де тільки могла. Паралельно я дуже чітко розуміла, що єдина людина, яка може по-справжньому допомогти – це я сама!

Я вибрала шлях адаптації, а не скорення обставинам. Обрала бути щасливою за будь-яких умов. Разом з тим раптом моєю родиною стала онкоспільнота, де мене почули, зрозуміли мій біль та дали наснагу на боротьбу з хворобою. Де я залишалася собою, де не було важливо, який я маю вигляд чи як багато я плачу або злюся. Це був єдиний мій світ, де мене сприймали, але так не має бути. Хвороба не має нас роз’єднувати із родиною та друзями.

Чому ж так виходить? Давайте розберемося разом. Почнемо з того, що ж таке рак. Це аномальний поділ клітин. Ракові клітини ростуть, змінюються та адаптуються в здоровому організмі. Зміни відбуваються дуже швидко, тому імунна система організму не встигає справлятися з їх знищенням. Уявлення ж пересічного громадянина базуються на тому, що він десь почув і десь щось побачив. Рак у нашій свідомості дорівнює смерть. Всі наші уявлення зводяться до інформації про тих, хто помер від раку. Я так само, прочитавши у лікарському висновку діагноз «залозова карцинома», пішла що робити? — правильно: ґуґлити. Після ознайомлення з першими трьома сайтами хотілося тихо померти прямо в інституті раку на лавочці.

Ми взагалі не бачимо живих людей, які лікувалися від раку, знаємо дуже мало прикладів позитивного лікування. Наука рухається дуже швидко вперед і кількість людей, які одужали або перебувають у стійкій ремісії, невпинно росте.

Але що ж чуємо ми як онкопацієнти? «Все буде добре», «тримайся» — це слова-тригери, що викликають зворотну реакцію, адже триматися немає за що, а чи буде все добре насправді не знає ніхто. Не знецінюйте шлях, який проходить онкопацієнт. Бувають випадки, коли людина дізнається про свій діагноз уже на термінальній стадії, і ці слова боляче впиваються в її свідомість.

Онкологія може статися з будь-ким через абсолютно непередбачені причини. Навіть я не стала винятком, хоч і готувала трьох дітей грудьми, вела достатньо здоровий спосіб життя, а мої родичі не хворіли на онкологію.

Але, звичайно, є фактори, на які ми можемо вплинути.

1. Як би це не звучало, але за даними ВООЗ єдині превентивні методи — це правильно харчуватися, вести активний спосіб життя, не палити та не вживати алкоголь.

2.  Необхідність знати історії захворювання у своїй родині. Якщо в сім‘ї хтось мав онкологію, це не означає, що ви теж захворієте, але це означає, що необхідно бути уважним до свого здоров‘я.

3. Проходити обов‘язкові профілактичні огляди відповідно до віку та статі.

Що ж ви можете зробити, як можете підтримати людину, якій встановлено діагноз «рак»:

1. Говорити, як є. Якщо ви почули, що в людини рак, це нормально ніяковіти, дивуватися, боятися, навіть шкодувати людину, але людина напроти вас дуже чітко зчитує ці емоції. Якщо ви боїтеся і мовчите, це сприймається негативно. Краще сказати чесно «мені страшно», «я не знаю, що сказати», «чесно, я здивований». І це стосується всіх ситуації, коли ви будете спантеличеними. Просто будьте чесними.

2. Допомагати, чим можете. Це, можливо, не зовсім про слова, але також і про них. Пропонуйте будь-яку допомогу, яку ви можете: приготувати їсти, відвести на хіміотерапію, забрати дітей зі школи, піти прогулятися разом, дати гроші. Будь-яка допомога важлива.

3. Не казати банальні слова. До прикладу «тримайся», «все буде добре». Під час лікування людина може втратити/набрати вагу, не потрібно казати «О, ти набрала вагу? Значить, гарно їси». Або якщо людина лиса/вдягнута в перуку/хустину, запитувати, чи вона змінила зачіску. Це начебто очевидні речі, але іноді ми запитуємо про це на автоматі, не думаючи про наслідки.

Ще б хотіла вам навести зовсім абсурдні думки, які чують онкопацієнти:

 Ти заслужила свій діагноз, бо ти ображалася/не раділа життю/склала крила/була
поганою людиною/грішила.
 Хіміотерапія тебе вб’є, краще випий соди/з’їж гриб веселка/відмовся від м’яса/поговори з пухлиною.
 В тебе рак? О, я знаю про цю хворобу, від неї померла дружина дідуся мого сусіда по маршрутці  або навіть собачка чи хом’ячок.
 Нащо ти лікуєшся та витрачаєш гроші, ти ж все одно ж помреш.
 Як тобі не соромно робити манікюр/ходити на каву/купувати одяг, ти ж збирала гроші на лікування.
 Ти така красива/весела/щаслива, ти точно аферистка та збираєш гроші на свої потреби.
 Тобі дати окрему ложку/виделку/тарілку, це ж заразно?

Найголовніше — людина з діагнозом «рак» така сама людина, як і була до хвороби. Так, з нею відбуваються певні зміни, але вони тимчасові й це результати лікування. І всі ми разом можемо покращити якість життя онкопацієнта під час і після лікування.

Будьте чесними, відкритими, а головне — щирими.

#bit.ua
Читайте нас у
Telegram
Ми в Телеграмі
підписуйтесь

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: