Чому жарти про стать застаріли, але продовжують негативно впливати на нас?
У дитинстві одним із моїх нічних жахів була програма «Криве дзеркало». На жаль, її дуже любили мої родичі, тому доводилося переглядати її регулярно. Вмовляння перемкнути на цікавіші програми діяли рідко, тож мені залишалося приречено переглядати скетчі (якщо це можна так назвати).
Нерідко жарти і навіть цілі номери будувалися на стереотипах про чоловіків та жінок. І не тільки у «Кривому дзеркалі», з екрана телевізора повсюдно лилося безліч гендерних кліше: «жінка мріє про шубу», «чоловік після роботи читає газету/дивиться футбол і ніколи не займається побутом», «жінка сидить у чоловіка на шиї», «дівчата не знаються на техніці».
Звісно, стверджувати, що гумористичні/розважальні програми були повністю збудовані на гендерному гуморі, я не буду, бо це однозначно не так. Та спекулювання на гендерних стереотипах – те, чим грішили гумористи/-ки 20 років тому та продовжують грішити й зараз.
Чому гумор, пов’язаний з гендерними стереотипами, застарів?
Гумор та його спрямованість загалом відображають соціокультурний контекст суспільства. Якщо стереотипи повністю не вичерпали себе, про них продовжуватимуть жартувати. Якщо в суспільстві є відгук, такому гумору теж знайдеться місце як відображенню соціальної реальности.
Та все ж гендерні жарти про розподіл ролей у родині, справ, про моделі поведінки 20-річної давнини зараз вже не надто актуальні. З’ясовуємо, чому саме.
Насправді жарти про «жінок-дуреп» та «чоловіків-козлів» і …надцять років тому не були надто актуальними. Усі вони будувалися на стереотипах та водночас їх підкріплювали. Деякі з явищ та особливостей поведінки, які висміювалися раніше, вже перестали бути актуальними, бо трапляються так рідко, що й сенсу висміювати їх немає.
Якщо розглядати жарти про гендерні стереотипи як спроби змінити суспільство на краще шляхом висміювання недоліків і привернення до них уваги, це не діє тим паче. Суспільство змінюється, певні явища або зникають цілком, або стають несуттєвими. Так, ми досі живемо у світі, сповненому сексизму, з прив’язкою обов’язків до статі (на деяких посадах жінкам обов’язково фарбуватися, чоловіки в спеку не мають права носити на роботу короткі шорти, в той час як їхні колеги можуть принаймні одягти спідницю), при цьому зміни справді очевидні.
Люди вже по-іншому сприймають розподіл домашніх обов’язків, у декрет можна йти незалежно від статі, хоча фактично чоловіки й досі рідше беруть відпустку з догляду за дитиною. Певні гендерні стереотипи вже асоціюються лише з минулим і не відповідають дійсності. Тож жарти про «нерозумних жінок» або «чоловіків, які цікавляться лише футболом» продовжуватимуть старіти та мають відійти в минуле. Та природний людський консерватизм і пов’язаний із цим підсвідомий страх змін поки не дає нам можливости повністю позбавитися від гумору з гендерним відтінком.
Чому жарти досі погано впливають на суспільство?
Гендерні ролі встигли міцно закріпитися в нашому суспільстві та задавали (і досі задають) моделі виховання та поведінки дітей. Змалечку само собою розумілося, що машинки та роботи дівчатам нецікаві, а хлопці не можуть грати з ляльками або цікавитися косметикою. Вчителі могли напівжартома казати, що дівчата мають вдало вийти заміж, а хлопцям же відводилася роль заможних та успішних, які зможуть забезпечувати родину.
Жарти підтримували стереотипи про важливість вдалого заміжжя. Бородаті анекдоти на кшталт «А чому не виходиш заміж? / Та от хочу збудувати кар’єру, та й рано ще… / Що, не беруть? / Не беруть» свою консервативну ЦА веселять, та не найкраще впливають на почуття деяких дівчат, які починали сумніватися у серйозності своїх стосунків. Крім того, подібні жарти формально прирівнюють цінності дівчини до її сімейного стану. Жарти про одруження хлопця, навпаки, збудовані на якомога довшому утриманні від шлюбу та висміюють раннє одруження, особливо якщо ініціативу проявляла дівчина.
Найпопулярніші гумористичні програми країни також продовжують спекулювати сексистськими жартами, не гидуючи об’єктивацією, причому як чоловіків, так і жінок. Та більше все ж таки приділяється уваги дівчатам: так, якщо ви увімкнете комедійну програму рандомно, з великою вірогідністю почуєте жарти про розмір грудей, недостатню чи зайву вагу дівчини тощо. Про іронію над стосунками, зокрема в родині, і згадувати не будемо: вона збудована виключно на стереотипах і в такий спосіб їх підтримує.
Проблема в тому, що стереотипи в них подано не як матеріал для висміювання нагальних проблем та привернення до них уваги. Часто наприкінці кінці номерів з гендерно забарвленими жартами є посил на кшталт: «Та ми все одно любимо один одного, попри все». І йдеться не про повне прийняття людини, а саме про прийнятність «суто фемінної» та «суто маскулінної» поведінки, підтримку стереотипів та їхню нормальність. І саме це має змінитися. Бажано якомога скоріше.
