Репортаж із гарячих точок vs Інтимні фото. Виставка в Closer про сучасні медіа
У вечір суботи я вирішила піти в клуб Closer, але поки що не на вечірку, а на кураторську екскурсію виставкою «Продукування снів, або Що пропонує сучасна медіамашина?». Анонс заходу обіцяв екскурс у цифровий світ, який конструюють медіа за допомогою численних зображень. Цю тему підняли два автори-документалісти – відеожурналіст Мстислав Чернов і фотограф Ігор Чекачков, – а також кураторка виставки Катерина Носко.
Темний виставковий простір Closer майже повністю зайняв чорний куб, заввишки метри зо два. «Краще заходити туди одній, – порадила кураторка перед екскурсією. – Так усе зможеш побачити». Однак, виявляється, це завдання не з легких.
Коли потрапляєш у середину цього куба, то починаєш фактично захлинатися в безлічі візуальних образів. Із чотирьох стін безперервно блимають дві тисячі авторських відео та світлин. Мстислав Чернов працював у зонах конфліктів і гарячих точках: у Сирії, Іраку, Туреччині, Франції, Україні та ще в десятках інших країн. Репортажі із цих місць – це потік боротьби, війни, бійок та смерти. Ігор Чекачков пропонує дещо інший погляд на світ: документальні фото з протестів 2013–2014 років у Харкові (рідне місто автора) співіснують із кадрами інтимних сцен особистого життя.
Мікс робіт двох митців я сприйняла не з першого разу. Чорний куб в експозиції, де й представлені відео та фото, називається «Медіамашиною» і спершу викликає бажання швидше вийти з неї. Маленький простір тисне із чотирьох сторін, картинки миготять зі страшною швидкістю – спочатку мене вистачило хвилини на дві-три, тож я вийшла з куба послухати нічну екскурсію кураторки виставки Катерини Носко. Насправді я шукала мотивацію повернутися до замкненої медіамашини – і, на диво, знайшла її.
Для себе я виділила чотири причини відвідати виставку «Продукування снів, або Що пропонує сучасна медіамашина?».
1. Ми розучилися сприймати новини
Щодня нас оточує така кількість інформації, що наш мозок відсіює більшу частину. Якщо в 10 років фотографія знедоленої людини може вразити нас так, що вночі буде складно заснути, то з кожним роком це почуття притуплюється. І в один момент ми розуміємо, що можемо з байдужістю гортати стрічку новин, де викладені жахливі фотографії наслідків землетрусу, війни чи хвороби.
Це перенасичення візуальними образами на виставці ефектно втілене в «Медіамашині». Так само, як ми не здатні зупинити інформаційні хвилі навколо нас, так і глядач відеоінсталяції не може поставити на паузу постійну зміну зображень. Це змушує замислитися: а як ми взагалі сприймаємо світ навколо? Чи маємо умови, щоб зосередитися на справді важливливих речах?
2. Інколи ми надто довіряємо репортажним фото та відео
Матеріали в новинах претендують на достовірність і навіть об’єктивність. На їхній основі роблять важливі висновки, що мають політичні та соціальні наслідки. Однак переважна більшість людей не знають, як працюють інформаційні агентства, за якими принципами обирають кадри.
До того ж важливу роль відіграє контекст. Як зміниться наше сприйняття відео з протесту, якщо одразу ж після нього йде світлина з краєвидом на спокійне море? Які емоції викличе еротичного фото, коли воно з’являється в оточенні образів військових дій?
Окрім відеоінсталяції, на виставці представлений ще один об’єкт – книжка Мстислава Чернова «Часи сновидінь». Вона слугує своєрідним інсайдом, що ж відбувається поза кадром відомих знімків. Адже людина, яка тримає камеру, бачить значно більше, ніж споживачі новин. І що є справжньою реальністю: її спогади чи зроблені фотографії?
3. Неможливо бути в курсі всього
Як я вже й казала, «Медіамашина» має чотири стіни, на кожній із яких з’являються різні кадри. Відповідно, із жодної точки в кубі глядач не зможе побачити цілісної картини: доведеться постійно переводити погляд, розвертатися, а інколи заважатимуть інші відвідувачі. Це прекрасно ілюструє нашу дійсність. Багато експертних думок формуються на основі лише дуже обмеженої частини інформації.
Такий хаос розширює можливості чорного кубу. Хоча він і здається компактним і маленьким, у ньому можна провести безліч часу, якщо спробувати побачити насправді все, що там демонструють. Але як людина не може безкінечно сприймати новини, так і атмосфера «Медіамашини» не дозволить надто довго там сидіти. Окрім візуальних образів, виставка супроводжується тягучою музикою, яка так і прагне відволікти.
4. Новини ставлять перед нами серйозний виклик: що важливіше – правда чи етичність?
Наприкінці кураторської екскурсії розгорнулася цікава дискусія: чи може агенція публікувати, наприклад, фотографію тіла мертвої людини? У одного з авторів виставки, Мстислава Чернова, таку світлину з подій Арабської весни 2011 року не прийняли, тому що в кадрі було добре видно обличчя небіжчика. Натомість у 2015 році по ЗМІ широко розійшлося фото загиблого сирійського хлопчика Айлана Курді, тіло якого винесло водою на узбережжя Туреччини. Медіа оцінюють резонансність світлин і вирішують, чи варто їм ризикувати – адже родичі загиблих можуть подати в суд за розповсюдження таких кадрів без попередньої згоди.
Так виставка стає приводом замислитися, чому ми споглядаємо образи сучасних жахіть, а інколи й не можемо відвести від них свій погляд. Що нами керує: допитливість чи задатки вуаєризму?
Ці чотири причини відновили в мене бажання повернутися до чорного куба та ще раз «протестувати» себе: наскільки я адаптована до сьогоденного перенасичення новинами та зображеннями?
«Продукування снів, або Що пропонує сучасна медіамашина?» – це своєрідний лакмусовий папірець на здорове ставлення до інформаційного шуму. Чим довше ви витримаєте в чорному кубі, тим легше вам приймати й розуміти реальність. Перевірте – виставка працюватиме до 14 лютого.