Cпецпроекти

Особистий досвід. Мені 24 роки, і я ніколи не мала смартфона

Люди
Автор: bit.ua

У метро сухесенька стильна бабунька в беретику водить пальцем по екрану смартфона. Обережно та зі знанням справи: видно, що не тільки-но взяла гаджет у руки. Можливо, вона щось читає – зосереджена і трохи смішна, та я не маю звички заглядати до чужого смартфона, тому можу лише припускати.

Поруч сиджу я – представниця нового прогресивного покоління, людина, яка, на думку ЗМІ, вбиває майонез, діаманти, роботу в офісі та є рушійною силою прогресу – із затиснутою в руці Nokia 200, і для розваги гортаю старі есемес або світлини, зроблені на камеру 2Mpix.

Мені 24, і я ніколи не мала смартфона.

Ба більше – я навіть не вмію ним користуватися.

Діджитал-детокс довжиною в життя

Сказати, що я ніколи не мріяла про смартфон, – збрехати. Взагалі з появою телефонів у широкому обігу про них почали мріяти всі, кому не лінь. Найщасливішим їх купували (або віддавали старі батьківські). Кому щастило не так, задовольнялися тетрісами або іграшковими. Ми з другом, наприклад, дурили нашу молодшу подружку, показуючи подаровані «мобільники», роль яких грали стилізовані калькулятори.

У п’ятому класі з’явився перший омріяний телефон – чорно-білий Siemens A52, маленький, з міцним пластиковим корпусом, який вбити було просто неможливо. На ньому навіть подряпин не було видно, хоча впускала я його не раз. Є припущення, що він і досі працює та переживе мене. Були й інші – вже кольоровий Samsung з поліфонічними рингтонами (!), розкладачка Nokia (моделі не пам’ятаю, та в неї була особливість – у всіх її власників швидко виходив з ладу екран) та ще один Samsung, теж чорно-білий – з’явився після того, як розбилася розкладачка. 

Поки в мене змінювалися бюджетні телефони, друзі пізнавали дивний новий світ зі смартфонами – спочатку кнопковими, потім сенсорними. На сенсорні екрани (та стилуси, які вічно губилися) лаялися, потім звикли. Це поступово ставало не розкішшю чи приводом похвалитися перед однокласниками, а буденністю. 

Мені за компанію з усіма страшенно хотілося смартфон, я вмовляла батьків його купити. Та вмовляння не діяли, а смартфони коштували тоді для родини надто дорого. Тому доводилося обирати бюджетні варіанти.

У десятому класі мені подарували чорну Nokia 200 з повною клавіатурою – кохання з першого погляду. Я цей телефон просто обожнювала, і це почуття з роками не слабшає. Ходила з ним, аж поки не зламався роз’єм для зарядки і через проблеми з динаміком зовсім не було чути співбесідника під час телефонної розмови. Якийсь час заряждала за допомогою «жабки», а потім втомилася і просто купила новий. Ну як новий – такий самий, вживаний, просто іншого кольору.

Відтоді, як мені купили першу Nokia з повною клавіатурою, минуло 8 років. І я досі зберігаю вірність цій моделі. Купила вже третій такий телефон – теж вживаний, бо їх давно не випускають. 

Як свідомо відмовитися від смартфона й вижити?

Я так багато часу проводжу за ноутбуком, що на мені відсутність смартфона майже ніяк не відображається. Я точно не та людина, яка зовсім не відчуває залежности від гаджетів. Якби ноутбуком не користувалася, можна було б говорити про щось подібне.

Відсутність смартфона певні незручності в життя приносить: я не можу відсканувати QR-код, наприклад. Не маю під рукою мапи, тому шлях до невідомого місця доводиться дивитися заздалегідь. Через це я колись за день до співбесіди поїхала подивитися, де саме розташований мій офіс. Колеги іноді сміюються з мене, але по-доброму. Усі мають смартфони, і для них така ситуація просто не можлива. При цьому через відсутність смартфона ніхто не дискримінує (як у школі, коли було прийнято мірятися ціною телефона або його характеристиками), просто дивуються.

Не можу нормально щось сфотографувати: на камеру старенької Nokia виходять світлини із серії «очікування/реальність», де вони – так собі реальність. Ну і соцмережі в мене не завжди під рукою. Та це хвилює мене найменше, якщо чесно: я і так доволі часто на зв’язку, а якщо потрібно щось термінове, мені можна просто зателефонувати або написати есемес. 

Дорогою на роботу/з роботи я, як і багато інших людей, просто слухаю музику. Іноді переглядаю старі світлини або есемес, можу щось занотувати до чернеток. Кілька років тому мені подарували електронну книжку, з якої я могла читати в дорозі або навіть дивитися фільми. На жаль, ця зручна штука зламалася, і все руки не доходять віднести її в ремонт. Тож або слухаю музику, або беру із собою паперову книжку, якщо хочеться почитати і я знаю, що на це буде час.

На жаль, користуватися смартфоном я теж не вмію, навіть тримала його в руках не так багато разів за життя. В моменти, коли мені все ж потрібно ним скористатися, я сильно туплю і відчуваю себе бабусею, яка свідомо відмовляється від техніки та бурчить «понапридумували всього, не розберешся». Це мій мінус. Та, думаю, якщо я все ж придбаю смартфон – а я не заперечую, що це може статися, – швидко розберуся, що й до чого. 

У мені моментами прокидається «раніше було краще», і я починаю рефлексувати, згадувати час, коли смартфонів ще не було і ми хизувалися «мобільними»-калькуляторами. Та впевненості, що гаджети – це пристрої з пекла, звісно, немає. Вони реально полегшують життя та дозволяють робити значно менше рухів тіла, щоб замовити їжу, знайти собі курси англійської, викликати таксі, почитати книжку, врешті-решт, зв’язатися з людиною, яка живе на іншому континенті. У деяких функціях смартфони однозначно зручніші від ноутбуків, наприклад. Тож я не маю претензій до діджиталізації, просто надто повільно пізнаю її переваги.

Якось пропонувала колегам експеримент відмовитися від смартфонів на день, замінивши їх на звичайні старі телефони. Ніхто не погодився. Я розумію, чому, і напевно, на їхньому місці вчинила б так само. Не вважаю залежність від смартфонів чимось страшним: думаю, з їхньою появою це було цілком передбачувано. Залежність стає проблематичною, коли конкретно заважає працювати та вести нормальне життя. А нормальне життя зараз передбачає смартфони, тож усе не так лячно, як кричать противники гаджетів. Якщо апелювати до залипання: люди завжди у щось залипали – газети, книжки, вид з вікна чи морські хвилі. Смартфони просто змінили фокус цього залипання. От і все.

#bit.ua
Читайте нас у
Telegram
Ми в Телеграмі
підписуйтесь

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: