Коли не можеш розповісти батькам, або Як дівчина врятувалася від зґвалтування в 14 років
Щодня в Україні і у світі жінки та дівчата зазнають насильства. За статистикою 75-80% з них – неповнолітні. Як видно з опитування Українського інституту соціальних досліджень, тільки 56% опитаних жінок і 50% чоловіків вважають зґвалтування насильством над особистістю. Тобто майже половина людей вважає, що згода обох людей – необов’язкова.
З 11 січня 2019 року в Україні вступили в силу поправки до статей про зґвалтування, зокрема стаття 152 УК України, у якій оновлено трактування терміну «зґвалтування». Це нововведення викликало резонанс у суспільстві, адже тепер поняття насильства стало значно ширшим, а отримання згоди має бути доведено без змоги спростування. Багато юристів запевняє, що з прийняттям цих поправок можливе виникнення фіктивних звернень від людей, а доведення їх фіктивности значно ускладниться.
Наразі ми не можемо проаналізувати ефективність цього нововведення, оскільки розуміємо, що насильство й досі існує в нашому суспільстві. Сьогодні ми поговорили з Оленою, яка була жертвою насильства, і спробували дізнатись, як вона це переживала, що відчувала після і які поради може дати тим, із ким це сталося.
Історія
Я мала 14 років . Я поверталася додому з тренування. Було близько 22-ї години. Я жила в п’ятиповерхівці з невеликими сходовими просвітами. Між другим і третім поверхами я помітила двох чоловіків, які валялися на підлозі. Я вирішила швидко пробігти повз них і навіть не надто злякалася, що вони там, але коли я наблизилася, вони пожвавились і силою смикнули мене за портфель. Я відразу опинилася на руках у одного з них. Він заткнув мені рот долонею. Другий почав стягувати спідницю. Усе це тривало кілька секунд. Мене врятувало те, що на 5 поверсі вийшов покурити сусід і почув шурхіт. Я не могла навіть кричати, тому що не розуміла, що відбувається. Світла в цьому просвіті не було, але сусід почав спускатися, і тут я стала вже вириватися і якимось чином подавати знаки (намагалася кричати, відштовхувати їх). Сусід мене і врятував. Він побив їх і викинув з під’їзду, хотів викликати поліцію, але я наполягла, що не потрібно.
Що таке насильство, на твою думку?
Насильство – це будь-яка протиправна дія. Ми всі піддаємося насильству, щонайменше – моральному. Але в цьому і є наша помилка. Ми маємо пострадянский менталітет і виховання таке. Ми не вміємо говорити «ні». Я прочитала давно фразу, яка досі сидить у моїй голові: «Якщо ти не вмієш говорити “ні”, то ти не можеш зрозуміти, чи зробили з тобою щось, чого ти не хотів». Це єдина помилка жертви.
Коли говорять, що жертва сама винна, спровокувала і так далі, для мене це страх і жах. Неможливо спокійно жити в суспільстві, в якому виправдовують насильство.
Відсоток насильства максимально великий. Наприклад, кожна п’ята дитина, незалежно від статі, піддається насильству. А 80% тих, хто чинить насильство, це близькі родичі.
Як ти описала б свій стан після того, що сталося?
Спочатку я не розуміла, що сталося і чим це могло закінчитися. Коли шок минув, мене охопив страх і біль. Я не розуміла, чому я, навіщо, як далі спокійно вийти з дому. Але потім я якось задумалася і зрозуміла, що у світі безліч покидьків і так само чимало прекрасних людей. Це просто потрібно пережити, на це потрібно багато часу. Але це можливо. Звичайно, в той час я і не думала ні про яку психотерапію, але це єдине, що може врятувати від повного відчаю і життя в страху. Зараз, коли я вже самостійно прокрутила мільйони разів цю ситуацію, то змогла все це відпустити. Мене рятували близькі люди і якісь підліткові справи.
Психотерапія дає результат?
Психотерапія дає результат. Завжди і в будь-якій складній життєвій ситуації. Головне – знайти свого фахівця і бути готовим до роботи. Я ось зовсім недавно була студенткою 5 курсу медичного університету, але забрала документи. І буду йти вчитись на психологію, щоб надалі присвятити себе саме статевому вихованню дітей і дорослих.
Чи змінилося твоє ставлення до сексу загалом?
На той момент я ще не вела статеве життя і не дуже розуміла, як на мене це вплине. Але згдом все було добре. Мій перший секс відбувся значно пізніше з людиною, якій я довіряла (це дуже важливо в сексі), тому все минуло чудово, і я дуже вдячна партнерові. А далі все краще і краще.
Ти обговорювала те, що сталося, з батьками? Якщо так, то як вони відреагували?
З батьками я не розмовляла. І досі вони нічого про це не знають.
Яку пораду ти б дала тим, хто пережив насильство?
Не боятися просити про допомогу близьких, підтримки в моральному плані, не боятися йти в поліцію, будь-яке насильство повинне бути покаране. Піти до психотерапевта, опрацювати цей біль потрібно обов’язково, надалі він буде вбивати вас зсередини. Це все потрібно прожити, відпустити ситуацію, наскільки це можливо, і залишатися сильною людиною, любити себе понад усе на світі і довіряти людям. Навколо дуже багато людей, готових прийти на допомогу.
Які дії близьких найменше тобі допомагали, а які навпаки – були корисними?
Я проживала все це сама, тому я не можу сказати, що хтось допоміг менше, хтось більше. Я відволікалася від цього завдяки друзям, спорту і сім’ї. Забивала голову підлітковими проблемами, навчанням, намагалася не прокручувати це все в собі заново. Але ночами найскладніше, коли ти залишаєшся один на один із собою, а уві сні один на один зі своєю підсвідомістю – ось це складно. Тому – психотерапія.
Яке в тебе ставлення до чоловіків?
До чоловіків я ставлюся чудово. Мене, на щастя, зараз оточують гідні хлопці та чоловіки. Це і на роботі, і серед друзів. Я мала стосунки, в яких мене любили, цінували і поважали. Бувало, звичайно, по-різному, але всім своїм колишнім дякую за досвід і передаю великий привіт!
Зараз я, як ніколи, люблю і ціную себе – це найголовніше.
Ця ситуація мене підломила, але не зламала. Я змогла це пережити, і зараз від спогадів про неї мене, звісно, трусить. Маленьким підлітком я була настільки налякана, що не знала, в яке вікно стрибнути від страху і сорому. Але добре, що все минуло і я можу бути щасливою людиною, попри цей досвід.
