Як авторська анімація стала хітом на Amazon Prime? Кінематографісти та психолог аналізують серіал «Undone»
Автор: Дар’я Жаковська
Серіал «Undone» («Скасування») вийшов минулого року на платформі «Amazon Prime». Авторитетні видання «Time Magazine», «The New York Times», «Vanity Fair» та інші визнали його революційним для телебачення та включили до десятки найкращих телепроєктів 2019 року. «Undone» – найкраще анімаційне телешоу 2019-го за версією світового агрегатора «Rotten Tomatoes». Також серіал був номінований на нагороду від професійних критиків Annie Award та Gotham Award.
«Undone» оповідає історію дівчини Альми, яка нудиться від власного буденного життя й одного дня ледве не гине в автокатастрофі. Після цього вона починає бачити покійного батька. Він відкриває в Альмі здібність маніпулювати часом і простором, щоб вона могла врятувати його від трагічної загибелі, що сталася понад десять років тому. Реальність дівчини все більше нагадує сюрреалістичний сон, а її рідні починають думати, що в неї прокинулася спадкова шизофренія. Шоуранери Undone – Кейт Пурді й Рафаель Боб-Ваксберг, – відомі завдяки роботі над анімаційною трагікомедією «Кінь БоДжек».
Показ шоу відбувся на «Amazon Prime» і здобув успіх не тільки в колі критиків, але й серед звичайних глядачів. У першому сезоні серіалу 8 серій, кожна з яких триває 25 хвилин. Зараз триває робота над другим сезоном.
Режисер, психолог, аніматор і директор анімаційного фестивалю вирішили розібрати на молекули роботу режисера-аніматора Хіско Хулсінга, який 22 лютого виступить у Києві з лекцією за ініціативи міжнародного анімаційного фестивалю «LINOLEUM».
Нещасна сім’я в центрі уваги
Саша Рубан, дипломована психологиня, режисерка анімаційного фільму «Мавка. Лісова пісня»:
Проблеми і конфлікти всередині окремо взятої сім’ї – тема, яка є однією з найдавніших для наративу, і тому ми повертаємося до неї знову й знову. Люди різні, сім’ї різні, але «всі щасливі сім’ї схожі одна на одну, кожна нещаслива сім’я – нещаслива по-своєму» – ось це дуже про сім’ю з «Undone». І це ж – відповідь на запитання, чому ми знову й знову повертаємося до цієї теми, хоча, здавалося б, з античних часів про це було сказано дуже багато.
Ми народжуємося, живемо, закохуємося, одружуємося, народжуємо дітей, помирають близькі, помираємо й ми. Усі ми маємо нещастя й трагедії, всі ми народжуємося в сім’ях – тож ця тема завжди була й буде актуальною – і тисячу років тому, і зараз. Ця одиниця виміру – сім’я – вона є всюди, від Південного до Північного полюса, попри культурні відмінності та геополітику, однаково близька і цікава людям по всьому світу.
Проблеми міленіалів
Альма, головна героїня, розуміє, що не живе своїм життям, вона розуміє, що наче застрягла в петлі часу і проживає одні й ті ж події, раз за разом. І це актуально, це – про нас. Адже всі ми теж не дуже щасливі люди, якщо так, по правді. І ми теж живемо не своїм життям – ось це страшне явище сучасного світу, коли в тебе ні на що не вистачає часу, ти відчуваєш, що твій ресурс закінчується, і на те, чого б ти справді хотів, витрачати його вже не можеш. У цей момент усвідомлюєш, що відбувається якась підміна справжнього життя напівфабрикатом.
Тут може з’явитися відчуття відсутности розвитку. Відчуття, що ти відрізняєшся від норми, від «бути-як-всі». Відчуття відсутности реальности. Усе це на своєму досвіді переживає Альма.
Внутрішній конфлікт загострюється зовнішніми обставинами. У випадку Альми – це втрата батька, з якою героїня не змогла впоратись.
Це боротьба за владу над власним життям з матір’ю, яка не приймає її такою, якою вона є. Не приймає її цінності й бажання, які суперечать соціальним нормам «робота-дім-сім’я-діти». А ще вони – мексиканці, які живуть в Америці, і мама намагається це заперечувати. І в такий спосіб заважає Альмі, яка, навпаки, вчиться приймати себе такою, якою вона є, – вибачте за заїжджену фразу – а не такою, якою її хочуть бачити інші.
Ще тут очевидний конфлікт із сестрою, яка молодша за Альму, а виходить заміж перша. І начебто головна героїня заміж не хоче, але ось ця невідповідність соціальним нормам теж виводить її зі стану душевної рівноваги.
А ще Альма має хлопця, який хоче побудувати з нею умовно нормальні сімейні стосунки – те, чого вона дати йому якраз не може. Багато в чому це небажання створювати сім’ю продиктоване спадковою шизофренією, яку мала бабуся і яка, може, передалася через батька Альмі. Ще одна серйозна дилема – обрати шлях найменшого опору і приректи майбутніх дітей на можливу трагедію через проблеми ментального здоров’я або ж боротися зі своїми й чужими бажаннями.
Загалом у кожній зі сфер життя головної героїні закипає вулкан, всюди проблеми. І все це виливається у цілком фізичне, відчутне зіткнення – автокатастрофу, яка відбувається в перші секунди серіалу. Альма не справляється з керуванням власним життям і врізається у стовп, що символізує всі конфлікти – внутрішні й зовнішні, – які вона мала до цього.
Точки дотику до історії
Для будь-якого шоу важливо долучити глядача до своєї історії, і в «Undone» це зроблено дуже грамотно. Тут багато питань і рівнів, шоу – як листковий пиріг. При цьому немає чітких відповідей «так/ні». Альма вміє подорожувати в часі чи вона просто не вийшла з коми? Батько – геніальний вчений чи божевільний?
Ти постійно в процесі, постійно додумуєш і в такий спосіб долучаєшся. По суті, це інтерактив, а він – тут усі маркетологи погодяться – один з найефективніших інструментів комунікації з авдиторією зараз.
По-друге, долучаємося через хороші діалоги і круто вибудовані мізансцени – ми весь час ніби підглядаємо за героїнею. Тут немає дії в лоб, як і діалогів. Через них ми краще розуміємо героїв, складаємо пазл їхнього життя до подій серіалу, приймаємо їхні труднощі та проблеми і навіть те, що вони самі в собі заперечують, – усі елементи внутрішньоособистісних конфліктів. Усе це дуже серйозно вплетено в одну велику історію, коли не можна виокремити і викинути жодну зі сцен, бо кожен діалог – цеглинка сюжету. Прибери одну – завалиться вся будова.
Ну і врешті-решт, усе це не заїжджено на вигляд, тому що режисер обрав техніку ротоскопіювання – далеко не масовий чи популярний спосіб викладу історії. Є фільм «Помутніння», там такий самий стиль, і він досить важкий та психологічно складний. Тому що сама природа ротоскопіювання, ось таке покадрове промальовування, дає відчуття внутрішнього надриву, внутрішньої динаміки і деренчання навіть у статичному кадрі. І в «Undone» це класно накладається на історію і працює з нею в парі.
Відома-невідома техніка ротоскопіювання
Микита Лиськов, аніматор, режисер, автор українського короткометражного фільму «Кохання»:
Так, мода на ротоскоп знову з’явилася в 2006-му з фільмом «Помутніння» (англ. «A Scanner Darkly») Річарда Лінклейтера. Цей фільм був знятий на відео, а потім відмальований із застосуванням спеціального комп’ютерного софта, внаслідок чого картинка вийшла дещо механічна і сюрреалістична. Це допомогло передати атмосферу наркотичного тріпу і з’єднати реальність з галюцинаціями головних героїв.
У серіалі «Undone» використовується схожа техніка і схожа мета – головна героїня бачить галюцинації і спілкується із загиблим батьком. Але, на відміну від «Помутніння», тут ротоскоп виконаний більш художньо, кожен кадр відмалювали вручну художники.
Актори були зняті наживо на зеленці, а всі фони в «Undone» були додані після, і кожен малювався фарбами на полотнах, що надало фільму ще більшої схожости з анімацією.
Олег Маламуж, режисер анімаційного кіно, постановник українського повнометражного мультфільму «Викрадена принцеса. Руслан і Людмила»:
Прекрасний приклад такої техніки – фільм «З любов’ю, Вінсент» 2017 року, який навіть номінувався на Оскар. У ньому також були зняті сцени з акторами і потім розписані олією покадрово в стилі Ван Гога. На Одеському фестивалі мене цей фільм вразив до глибини душі, змінивши моє сприйняття цього художника.
Микита Лиськов:
Загалом ротоскопіювання має дуже давню історію. У 1914-му в Америці якийсь Макс Флейшер вирішив зайнятися мультиплікацією, але, розуміючи, як це складно технічно і наскільки довгий процес мальованої анімації, він вирішив розробити технологію, яка б пришвидшила процес, але водночас мала оригінальний вигляд.
Для цього його брат переодягнувся в клоуна і Макс зняв його рухи на кіноплівку. Відтак, покадрово проектуючи ці рухи на папір, він обвів їх контуром. У результаті в нього вийшла небачена на той час реалістична анімація! А нову технологію він назвав «ротоскоп».
П’ять років потому Флейшер випустив серіал «Out of the inkwell», виконаний за допомогою цієї технології. А в 1932 році Дісней використовував ротоскоп у своєму повнометражному фільмі «Білосніжка та семеро гномів». Але вже не для того щоб здешевити процес, а щоб Білосніжка відрізнялася від гномів стилістично і щоб підкреслити різницю між світом гномів і світом людей. Незабаром ротоскоп поширився по всьому світу, в СРСР цю техніку називали «Еклер» (бо апаратуру для неї поставляла фірма «Пате Еклер»). З її допомогою був зроблений фільм «Золота антилопа».
Візуальні особливості «Undone»
Олег Маламуж:
Проєкт дуже насичений емоційно, в ньому багато загадок – як в історії, так і у візуальній частині. Усе це міцно тримає глядача. На мій погляд, якщо цей проєкт просто б зняли як класичний серіал, то успіх фільму був би меншим. Анімаційна техніка сильно додала ваги проєкту. Особливості художніх монтажних переходів, паралельний монтаж, розкриття сюжету мозаїчним методом – все разом зробило серіал незвичайним і цікавим.
Загалом «Undone» зроблений дуже чисто і зрозуміло, але місцями поєднання шарів анімації й бекграунду можна було доопрацювати в плані органічности. Подекуди ефект реалістичної тіні на персонажах має не найестетичніший вигляд, але це дрібниці, які не сильно критичні для серіалу. Також, як я сказав раніше, анімація місцями має ривки, але це особливість цього виду ротоскопіювання. Найсильнішими моментами шоу я вважаю саме абстрактні ефекти та переходи, вони прекрасно занурюють глядача у вигаданий світ, що і є, на мій погляд, родзинкою цього проєкту.
Микита Лиськов:
З одного боку, стилістика цього серіалу виглядає справді революційною, і глядач, який звик бачити перебільшено спрощене зображення, як у «Сімпсонах», буде здивований. Але з іншого боку, ми з вами вже знаємо, що перший серіал у техніці ротоскопіювання був випущений у 1919 році і за сто років вона була використана безліч разів.
Олег Маламуж:
Дуже багато роботи виконано і з бекграундами в плані їхньої мальовничости, CG-ефекти в абстрактних шотах неймовірно зроблені. Але анімація героїв у серіалі все ж затиснута фізикою гри реальних акторів, і місцями мені бракувало сили рухів і пластики. У цьому треба віддати належне японській анімації, яка при мінімалістичности рухів у діалогах має потужну ручну анімацію в екшн-сценах. Але в цьому серіалі обрані інші анімаційні техніки та художній стиль, які режисер добре знав, виходячи з попередніх робіт.
Нова форма висловлювання
Микита Лиськов:
Мені здається, сучасний тренд в анімації в тому, що вона перестає орієнтуватися на дитячу авдиторію. З кожним роком з’являється все більше серіалів «для дорослих», в яких порушуються теми психології, політики, екології. Одна зі сценаристок «Коня БоДжека» працює над сценарієм для «Undone».
Анастасія Верлінська, програмна директорка міжнародного анімаційного фестивалю «LINOLEUM»:
Зараз настав час, коли люди переживають себе і відверто говорять про це, про свої травми, проблеми, відчуття. Тому такі історії однієї людини і її проблем стають масовими. І унікальність цього серіалу не тільки в техніці та стилі, яких ми не бачили раніше, але й у самій темі. Тому що це історія про кожного з нас – наше щоденне життя, непорозуміння з іншими, депресії, нудьгу, бажання втекти.
Саша Рубан:
Анімація дає можливість приховати жорсткі речі сарказмом, гумором і перебільшенням, і вони не будуть сприйматися як щось дике. Тому що, якщо ми зараз знімемо серіал «Рік і Морті» в реальному житті, це буде страшна, огидна і трагічна історія про діда-алкоголіка, в якій до кінця не зрозуміло, чи справді він вирушає в подорож з онуком по галактиках, чи вони – омивачі скла, які п’ють у гаражі. Уявляєте, якби вони реально потрапляли в усі ці моторошні ситуації, тому що Рік – п’яний і безвідповідальний?
Анімація може розповідати всі ці страшні історії про сексизм, насильство, цькування в невимушеній, полегшеній формі.
Якихось двадцять хвилин містять багато спресованих емоцій і спресований сильний меседж. І найцінніше, що показують такі серіали, – це наші карикатурні двійники. Допельгангери, в яких, упізнавши себе, ми не засмутимося і не розлютимося. Адже в такій анімації відсутній повчальний ефект, а він часто дратує і викликає зворотну реакцію. Так ми не тільки можемо посміятися і звернути увагу на власні або соціальні «каліцтва», а й задуматися над ними, а можливо – навіть щось поміняти.
Значення «Undone» для індустрії
Анастасія Верлінська:
З 2016-го я проводжу в Києві фестиваль авторської анімації та медіамистецтва «LINOLEUM». За цей час я передивилася тисячі різних робіт – авторські, комерційні, зроблені в різних техніках та жанрах. Але однозначно відповісти, авторським чи масовим продуктом є «Undone», не можу.
Як на мене, це прекрасне поєднання. Так, Хіско (режисер серіалу, – ред.) – насамперед автор, більшість його власних фільмів є автобіографічними – про його дорослішання, переживання, досвід. Стиль, який Хіско створив у цих фільмах, він переніс і в «Undone», і навряд чи він погодився б на цей проєкт, якби не відчував близькість цієї історії.
Хіско Хулсінг
Проте спосіб, у який цей проєкт відбувся, вагома роль студії та продюсерів і, звичайно, майданчик для реалізації – Amazon Prime – роблять це особисте висловлювання автора доступним для найширшої авдиторії. І це класно.
Микита Лиськов:
Мені б хотілося, щоб завдяки комерційному успіху «Undone» продюсери стали сміливіші, а режисери перестали боятися експериментувати. Щоб у серіалах масово з’явилася тенденція змішувати жанри та стилі. Можливо, тоді виникне більше фільмів, де гармонійно поєднаються анімація і кіно, – такий проєкт, який візьме найкраще від обох.
Анастасія Верлінська:
У нас на фестивалі 80 % робіт є авторськими. У більшості випадків режисери експериментують зі стилем, технікою, намагаються додати щось своє, щось автентичне. Питання в тому, чи з кожного такого фільму можна зробити комерційний продукт/серіал. Адже на фестивалі зазвичай короткий метр, який створюється за рахунок дотації від держави чи фондів. З повнометражним, великим проєктом усе складніше.
Але для молодих авторів «Undone» – це чудовий приклад, чому не треба боятися експериментувати і змінювати світогляд на анімацію та її можливості.
Бо той же Хіско не зраджував власному стилю і робив кожен свій наступний фільм ще кращим: «Harry Rents a Room», «Seventeen» і нарешті «Junkyard». На створення останнього пішло 6 років. Хіско сам написав сценарій, створив сторіборд, анімував більшість сцен і бекграунди, написав музику. І саме «Junkyard» пробив йому дорогу у велике кіно до таких проєктів, як «Undone». Тому головне – не боятися та не здаватися.
22 лютого о 16:00 у кінотеатрі «Планета Кіно» (РЦ «Блокбастер») відбудеться зустріч із Хіско Хулсінгом, режисером серіалу «Undone».
На лекції ви дізнаєтесь про те, як:
– успішно продюсувати власний незалежний проєкт;
– використовувати інноваційну техніку ротоскопіювання на прикладі серіалу «Undone»;
– працювати з різними техніками анімації в одному фільмі й навіть кадрі.
Чому:
– не варто боятися експериментів, навіть у великих комерційних проєктах;
– слід приділяти багато уваги звукам, музиці й навіть тиші у кадрі;
– сфера застосування анімації набагато ширша, аніж всі звикли вважати.
Наприкінці відбудеться Q&A-сесія.
Лекція пройде у кінотеатрі «Планета кіно» у ТРЦ «Блокбастер» 22 лютого о 16:00. Вартість – 600 гривень, придбати можна на сайті кінотеатру.