«Не хочу нав’язуватись». Як зближатися з людьми та заводити друзів?
Дітям завжди легко знайомитись. Достатньо сказати «Привіт» — і ви вже найкращі друзі у цій пісочниці. Але з віком легкість знайомства зникає і ви починаєте розуміти, що для дружби потрібно щось більше, ніж спільна лопатка. Справжніх друзів стає все менше, і одного ранку ви прокидаєтесь із думкою, що вам немає з ким провести суботній вечір.
Я такий один?
Якщо ви зловили себе на таких думках, не варто панікувати. Те, що ви відчуваєте, — нормально. Вам може здаватися, що ви — єдина людина, яка не має друзів, але це не так. Насправді лише 5-10% людей комунікують без труднощів. А от всім іншим потрібно вчитися спілкуватися, як би дивно це не звучало.
Когось мені це нагадує
Дімі 27 років, він живе та працює в Києві. Чотири роки тому вони разом з дівчиною переїхали з Харкова, але їхні стосунки швидко закінчились. Нещодавно Діма вирішив поговорити про ЦЕ – він відчуває себе самотнім і не знає, як завести нові знайомства. 
Діма орендує квартиру один, працює у невеликій компанії, переважно дистанційно. У вільний час грає у відеоігри або катається на велосипеді по району. До переїзду в Київ він мав трьох друзів, з якими вони виросли разом і жили по сусідству. Діма розповідає, що рідко буває в публічних місцях, концерти і виставки він не любить, а кіно з більшим задоволенням дивиться вдома. На перший погляд здається, що проблема дуже банальна – Діма не може ні з ким познайомитись, бо сам позбавляє себе такої можливости. У нього можуть з’явитися нові приятелі, якщо він експериментує з тим, як проводить свій вільний час.
Але варто продовжити розмову, щоб зрозуміти, що все не так просто. Коли Діма думає заговорити з колегою по роботі або сусідом, йому стає дуже незручно, він відчуває ніби нав’язується і починає уявляти, як потенційний товариш каже, що Діма йому нецікавий і він не хоче дружити. Гірше тільки від почуття сорому, коли Діма хоче заговорити з дівчиною, яка йому давно подобається. Вже на пів дорозі до неї Діма відчуває сильне напруження в зоні сонячного сплетіння, його охоплює почуття тривоги і він постійно думає про те, як вона розсміється йому в обличчя або просто продинамить.
SOS?
План порятунку трохи складніший, ніж інструкція з налаштування роутера, але під силу будь-кому. Якщо картинки і цифри вам ні про що не говорять, а вам терміново треба вайфай, краще звернутися до терапевта за консультацією. Якщо ж ви відчуваєте в собі сили і бажання спробувати впоратись із цим самостійно, ось декілька кроків, які зробили Діму одруженим (!), а його середи — тусовками з приставкою, піцою та пивом в компанії друзів. 
Ми починаємо говорити про сім’ю, і Діма згадує, що мама завжди була зайнята домашніми справами, спілкування в основному зводилося до наказів, а коли вони виконувалися не так — мама сердилась і не розмовляла з ним. Тато рідко бував удома, приходив втомлений і йшов займатися «своїми справами». Діма згадує, що йому було боляче і образливо, коли батьки «футболили» його і реагували відмовою на його спроби діалогу. У якийсь момент Діма перестав проявляти ініціативу в спілкуванні, бо такі розмови сприймались як загрозливі та образливі. Натомість поверхове спілкування сприймалось як безпечне.
Tell me why
Почати треба з нериторичного «чому?». Відчуття, які виникали в Діми перед потенційним знайомством, зовсім не нові. Як правило, всі патерни поведінки закладаються ще в дитинстві, тому для початку треба згадати, коли ми переживали подібні відчуття раніше.
Розкладаємо по поличках
Подібна асоціація з батьківськими стосунками спрацьовує в Діми щоразу, коли він хоче почати діалог з незнайомою людиною. «Чому я боюся підійти? Що такого може трапитись?» Діму зупиняє страх почути відмову, страх відчути той самий біль, який приносила відмова від близьких людей. Для подолання цього бар’єра потрібно усвідомити різницю між цими форматами стосунків і, власне, самі наслідки такої відмови. Чому мені повинно бути боляче, якщо стороння людина не захоче зі мною говорити? Що трагічного в тому, що я їй нецікавий? Якщо реакція мами й тата нам з дитинства важлива, то небажання віддаленої людини з нами говорити не повинне викликати в нас сум або біль.
Отже, ми готові зняти бар’єри знайомства і спілкування, запитавши себе, що ми відчуваємо, чому ми це відчуваємо і з’ясувавши, що наша реакція є нелогічною/безпідставною/нераціональною тощо. Усвідомлення дозволяє трансформувати поведінку та рухатися далі.
Ок, я більше не боюся! Що робити далі?
Добре, ми бачимо людину в іншому кінці коворкінгу й ми готові знайомитися. Тут починається практика small talk (короткої розмови). Святе правило комунікації таке: коротка розмова стосується зони спільних інтересів. І це правило потрібно для себе зафіксувати. «Що з того, що цікавить мене, буде цікаве моєму співрозмовнику?», — про це потрібно подумати до початку діалогу.
Коротка розмова має 3 етапи:
- Констатація. Ми говоримо про щось, що відбувається навколо нас, тобто констатуємо ситуацію. Це момент, коли доречно підкреслити, яка сьогодні хороша погода або які смачні круасани подають на цій конференції.
Констатація — це ненав’язливе запрошення до діалогу. Якщо співрозмовник ніяк не реагує або щось невдоволено бурчить, значить наше запрошення залишилося без відповіді й нам краще знайти іншого, більш охочого. У цьому немає нічого страшного — ми ж теж іноді буваємо без настрою, не любимо круасани або говорити. Якщо ж наш співрозмовник охоче підтверджує, що давно не було так сніжно і пора діставати санки, то наше запрошення прийнято й ми рухаємося далі. - Інформування. Керуючись правилом зони спільних інтересів (див.вище), ми ділимося зі співрозмовником інформацією, яка буде для нього корисною або цікавою. Наприклад, зрозумівши, що співрозмовник любить меми, ми показуємо найсмішніший, який бачили за цей тиждень, або розказуємо любителеві лиж, що в Буковелі випав учора сніг і можна вже кататись. Якщо людина оцінює нашу інформацію і продовжує розмову, то це означає, що між нами є взаємний інтерес, який можна розвивати.
- Історія. Ми йдемо далі й розказуємо співрозмовнику більше: анекдот, ідею з книги чи статті, ділимося особистим досвідом, говоримо про щось серйозніше й значиміше. Якщо співрозмовник «увімкнений» у діалог і активно обговорює деталі з нами, то він готовий надати нам статус приятеля. «Приятель» означає, що ми вже знайома й цікава йому людина на противагу незнайомій та нецікавій людині, якою ми були на початку.
Коротка розмова відбулася. Хочу далі!
Далі — перехід від приятелювання до партнерства. Партнери, як правило, мають спільну справу, і це необов’язково бізнес. Спільною справою може бути проєкт на роботі, походи до залу або на заняття з французької. Головне, щоб це вас об’єднувало. На цьому етапі взаємний інтерес зростає, а ваша співпраця приносить позитивні емоції. Як стати хорошим партнером? Розвивайте емоційний інтелект — вчіться слухати та співпереживати.
Останній етап — перехід від партнерства до близьких стосунків — до дружби або кохання. Для того щоб опинитись на четвертому етапі, ви повинні відчувати духовну спорідненість. Техніки розуміння та прийняття допоможуть вам побудувати ці стосунки якісно.
Увага! Самовдосконалення не шкодить вашому здоров’ю.
Пам’ятайте — ви не єдина людина, якій важко спілкуватися. Читайте, пізнавайте, практикуйтеся — і ви зможете подолати всі бар’єри, що відділяють вас від любови чи дружби. А якщо захочете пропрацювати проблеми якісніше та глибше, варто звернутися за допомогою до психотерапевта.
І загалом, коли наступного разу відчуєте страх або сором від потенційного знайомства, задумайтеся. Можливо, ваш співрозмовник відчуває те саме?
Матеріал наданий психологічним проєктом UDiscovery. Його мета — допомогти молодим людям розібратися в собі та подолати проблеми в спілкуванні. Детальніше про проєкт тут.
