Cпецпроекти

Як дивитися «Чорні картини» Франциско Гої? Пояснюємо на прикладі одного твору


У 1789 році Франциско-Хосе де Гоя став придворним художником іспанського короля Карла IV, а за десять років його підвищили до першого живописця корони. Гоя писав ошатні (і часто посередні) портрети короля з королевою, родини герцогів, генералів, суспільних діячів і їхніх нескінченних родичів і коханок. А паралельно із цим працював над серією невеликих офортів під загальною назвою «Капрічос» (з іспанської – «Забаганки»). 

Ці гравюри стали зворотним боком світської діяльности Гої. Вони висміювали нахили та звички людей, яким художник створював парадні портрети (відповідно – з якими проводив багато часу). Гоя висміював навіть герцогиню Альбу, з якою був близький, а в оточенні ходили чутки про їхній інтимний зв’язок. Її художник осуджував за «розпусну» поведінку і зобразив в офорті в неприродній позі на тілах трьох чоловіків.

Гоя взагалі балансував на межі видимого та прихованого, постійно створював окремі роботи «для суспільства», але найбурменіші речі залишав подалі від чужих поглядів. Чого варта відома пара картин митця – «Маха одягнена» та «Маха оголена», де модель лежить в однаковій позі з однією відмінністю – без одягу на другому творі. Ці картини були в будинку впливової людини Іспанії, першого міністра Мануеля Годоя. Звичайний гість бачив лише «Маху одягнену». Однак як тільки хазяїн запускав спеціальний механізм – «пристойний» твір від’їжджав, а під ним з’являлася прихована «Маха оголена».

Максимально відвертим Франциско Гоя ставав лише в крайніх станах, коли зіштовхувався з абсолютним жахом. Як це було в роки громадянської війни в Іспанії (1808–1814), упродовж якої з’явилася пронизлива серія офортів «Лихоліття війни». Ще одне серйозне потрясіння трапилося в житті Гої в 1820 році, з приходом важкої хвороби. Він фактично ізолювався у своєму «Будинку глухого» на околицях Мадрида. Спочатку він розмалював стіни двоповерхового будинку пейзажами. А потім почав накладати шари фарби поверх видів іспанської природи: це були темні кольори, сюжети з кошмарів (не нічних, а які митець спостерігав навколо), потворні істоти. Так з’явилося 14 великих фресок, які бачив лише Гоя та кілька близьких йому людей. А світ їх відкрив лише за 50 років, уже після смерті художника.

Ця серія «Чорних картин» зараз належить Музею Прадо в Мадриді: твори були обережно пересені зі стін на полотна. Навіть недоступні для сторонніх поглядів упродовж десятиліть, ці роботи запустили прихід чогось нового у світ європейського мистецтва: фантазійного та страхітливого, але від цього не менш реального та людяного.

Ми вирішили прискіпливо подивитися на одну з масштабних картин серії – «Шабаш відьом», яка наповнена символами та таємницями. Адже художник не залишив жодних пояснень до своїх «Чорних картин». 

5 важливих фактів про «Шабаш відьом»:

  • Картина була написана олійними фарбами в період з 1821 по 1823 роки. 
  • Її довжина – понад чотири метри, а в будинку Гої робота займала всю стіну.
  • До транспортування муралу з будинку він був ще більшим: загублено 140 сантиметрів роботи з правого боку. Отже, композиція Гої початково була збалансованішою в центрі.
  • Франциско Гоя ніяк не підписував своїй фрески, тож назва картини – «Шабаш відьом» – належить його нащадкам і друзям. Ще один розповсюджений варіант – «Великий козел» (саме так часто зображали Сатану). 
  • Схожий сюжет уже з’являвся у творчості художника в 1798 році. Тоді він був менш похмурим за кольорами та більш відповідав зображальним традиціям романтизму. Деякі дослідники пояснюють такий контраст не лише моральним станом Гої (у 1820-х йому було за сімдесят, він втратив слух, жив у відчуженні та дуже погано почувався), але й технічними особливостями роботи. Адже митцеві потрібно було зафарбувати попередні пейзажі на стінах, а це легше було зробити темними фарбами. 

Однойменна робота 1798 року

У мітах шабаш відьом завжди відбувався ночі. Диявол виступав протилежністю церковного священника, але ритуали були візуально схожі: Козел так само керує процесом. На перший погляд, саме він – головний персонаж на картині, щонайменше його постать у вигляді темної плями одразу ж перетягує на себе всю увагу.

Що ж відбувається на картині Гої? Відповідь можна знайти в правому кутку, де сидить єдина (поки) людина – молода жінка з немовлям. 

Незабаром ця дівчина також стане відьмою – вона прийшла на обряд посвячення. Дитина на її руках – жертва, яку вона має принести Козлу-Сатані.

Обличчя жінки, хоча не чітке, але й не потворне, на відміну від облич відьом. Вони ж радше тваринні, викривлені та позбавлені натуралістичности. Гоя завжди використовував образи відьомського світу, аби звернути увагу на негуманність людей, яких він бачив на війні або в королівських палацах, перед обличчям смерти і в буденному житті. Відьми були для нього метафорою, а їхній світ – засторогою, до якого людина (нехай і символічно, умовно) не має потрапити. 

Можна було б, звісно, спитати, чим така метафора Гої відрізняється від загальноприйнятого сприйняття відьом у західнохристиянській традиції. Адже, якщо відкинути абсолютну категоричність і прямолінійність інквізиції (яка аж ніяк не сприймала відьомство як метафору), у церковних фресках потойбічні створіння так само стають засторогою для людей. 

І ось тут дуже необхідні ті 140 сантиметрів, яких бракує з правого боку картини і які порушують баланс композиції. Тому що саме вони можуть зробити зрозумілішою світобудову в картині, якщо жінка з немовлям стане значно ближчою до центру, а Великий Козел не буде настільки «масивним» і не відволікатиме аж так. 

Із цією частинкою головних героїв стає вже двоє – Диявол і звичайна людина, яка готова здійснити неправильний вчинок. Відьми – це лише безлика маса, страхітливе тло. Якщо глядач ідентифікує себе із жінкою праворуч, він наче сам потрапляє у таку позицію, коли доводиться або бути затягнутим у круговерть зла (зверніть увагу, який тягучий вихор створює коло відьом), або ж наважуватися на складні дії, які здаються неможливими.

Так Франциско Гоя залишив по собі ще одну таємницю: чи є в тих півтора метрах простір для втечі жінки (разом з глядачем) і збереження людяности? Ось такий фільм з відкритим фіналом: надію на це кожен може здобути самостійно.

P.S. Любий читачу, ми хочемо познайомитися з тобою ближче. Можеш, будь ласка, відповісти на кілька питань? А ще там знайдеш інфо, як долучитися до секретного клубу із подарунками від наших партнерів ;) Let’s talk!

ТАКОЖ ЧИТАЙТЕ Історія медичної маски: від Китаю до Європи
ТАКОЖ ЧИТАЙТЕ Як дивитися артхаусні фільми? 6 дієвих порад
ТАКОЖ ЧИТАЙТЕ Тест. Який ти стиль у мистецтві?
#bit.ua
Читайте нас у
Telegram
Ми в Телеграмі
підписуйтесь
 

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: