Cпецпроекти

Заборонені тіла. 5 художниць, які робили радикальне феміністичне мистецтво


Зробиш естетичний чи сексуально привабливий перформанс – звинуватять у тому, що прагнеш сподобатися чоловікам. Висловишся різко та без прикрас – наморщаться від огиди й запишуть мінімум до «дивачок». Та мисткині, які не зважали на ці кліше й робили радикальні, суперечливі й голосні жести про своє тіло та ідентичність жінки, врешті-решт увійшли до історії. Та до нашої підбірки крутих художниць-феміністок.

Ханна Вілке

Творчість Ханни Вілке складається з двох компонентів – символу вульви та її власного тіла. Улюбленим знаком жіночих статевих органів для мисткині стала використана жуйка. «Це чудова метафора американської жінки. Розжуй її, отримай, що тобі потрібно, викинь і перейди до нового шматочка», – коментувала Вілке.

Ця ідея втілилася в найвідомішій акції художниці – «S.O.S. Starification Object Series», – яка тривала в сімдесятих-вісімдесятих роках. Спочатку Ханна проводила перформанси. Кожному учаснику видавалася жувальна гумка, яку потрібно було пожувати, а потім, коли вона стане м’якою, – віддати назад художниці. Далі Вілке «виліплювала» із жуйки щось схоже на вульву та приліплювала її до свого тіла. У такому вигляді вона фотографувалася – чорно-білі світлини ставали результатом і фіксацією перформансу, а зараз зберігаються в колекціях музеїв і галерей (зокрема в MoMA). 

Вгадаєте, який закид лунав найчастіше щодо її фотографій із цієї серії?

Ханну Вілке гостро критикували, що на світлинах вона була надто гарна (конвенційно гарна). Це стало поштовхом для дискусій, чи може сексуальність транслювати феміністичні ідеї, чи це лише загравання з патріархальною системою?

Трейсі Емін

Багатьох (і мене теж) дратує, коли жіночі персонажі в попкультурі ідеальні в усіх життєвих обставинах: коли у фільмах прокидаються зранку з макіяжем і укладкою або ж плачуть так, що не ворухнеться жоден м’яз на обличчі. Мабуть, саме тому інсталяція Трейсі Емін «My Bed» викликає багато емоцій і емпатії, хоча проста сама по собі. 

У 1999 році ця робота ввійшла до короткого списку премії Тьорнера – чи не найпрестижнішій у сфері сучасного мистецтва. І викликала бурхливі обговорення.

Глядачі стояли перед двомісним ліжком. Білизна була брудна та зім’ята, скрізь валялися недопалки, використані презервативи, порожні пляшки з-під горілки. А також більш неприйнятні в суспільстві речі: брудні труси чи жовтуваті плями на простирадлі.

Це стало справжнім натюрмортом депресивного стану, без очевидних прикрас або таємниць. Відвертість такого жесту Трейсі Емін, яка створювала інсталяцію пригадуючи власні проблеми, вразила багатьох. «My Bed» у 2014 році була продана за понад чотири мільйони доларів.

У Емін є ще одна потужна інсталяція, побудована на власному досвіді. Виглядає вона як намет, а називається «Усі, з ким я коли-небудь спала, 1963–1995». Однак там не так багато епатажу, як може здатися з назви. Серед 102 імен були її бабуся, брат, ненароджені діти (Емін робила кілька абортів). А на підлозі викладений напис: «Із собою, завжди із собою, ніколи не забуваючи».

Лінн Хершман-Лісон

Хоча ніхто до кінця не знає, як це – «бути леді» або «бути справжньою жінкою», це не заважає повторювати ці настанови знову і знову. Художниця Лінн Хершман-Лісон вирішила піти далі й створити ідеальну жінку з нуля. Ні, це не метафора.

У 1972 році Лінн змінила ім’я на Роберту Брейтмор, одягнула світлу переку в стилі Мерлін Монро та підкорегувала своє обличчя за допомогою макіяжу. На нове ім’я вона також отримала водійське посвідчення та відкрила рахунок у банку. А потім упродовж двох років так відвідувала світські заходи та зустрічалася з чоловіками – уже з абсолютно новою ідентичністю. У собі Роберта поєднала (чи позичила) різні моделі поведінки знайомих жінок, їхню манеру спілкування. Героїня також відвідувала психотерапевтів – але з новими, фіктивними проблемами та розповідями.

Хершман-Лісон фіксувала всі етапи своєї мистецької вигадки – щоб потім зробити з фотографій і колажів цілісну історію про жінку, яка існувала тільки дуже в альтернативному вимірі. А деякі з творів стали цілими гайдами на тему «як стати тим, ким ти насправді не є».   

Сінді Шерман

Схожим займалася Сінді Шерман – одна з найвідоміших фотографинь минулого століття. Її роботи – це тотальні селфі. Однак автопортретами їх назвати неможливо, адже Шерман перевтілювалася в кого завгодно, проте ніколи не лишалася собою.

Найвідоміша серія фотографині називається «Кадри з фільмів без назв»: вам буде здаватися, що ви вже бачили цих героїнь у чорно-білому кіно, однак насправді це все – одна людина в різних, хоча й впізнаваних образах. Сінді Шерман була абсолютною і єдиною авторкою своїх фото: моделлю, стилісткою, візажисткою, художницею-постановницею та фотографинею. А вплив цієї серії на жінок можна порівняти із сучасним інсайтом, коли розумієш: життя в соціальних мережах, яке показують блогери своїй авдиторії, дуже відрізняється від справжнього та на нього не слід рівнятися. Приблизно такий ефект справляли фотографії на жінок, які орієнтувалися на відомих зірок кіно.

Далі Сінді Шерман продовжила створювати схожі алюзії на порноакторок і успішних жінок. А також розвінчувати міт про обов’язкову естетику сексу (зображуючи його гіперболізовано огидним) або звертаючи свій погляд на маргінальні верстви населення (людей із алкогольною чи наркотичною залежністю, злочинців і безхатніх).

Керолі Шнєєман 

У шістдесятих її перформанси на тему тілесности стали найрадикальнішими серед інших і, якщо чесно, залишаються такими й до сьогодні. Вони задали тон наступним феміністичним висловлюванням і можуть навіть підсумувати подальші пошуки мисткинь. 

Шнєєман не відокремлювала сексуальний досвід людини від мистецького процесу. Для жіночої емансипації це означало, що не може бути заборонених або табуйованих речей, на які здатне тіло. У перформансах Шнєєман показувала менструальну кров (був шок), жіночу мастурбацію (знову шок), піддавала сумніву маскулінність чоловічого тіла (ви зрозуміли). 

Найвідоміша акція Керолі Шнєєман – «Задоволення плоті» 1964 року. У ній жінки та чоловіки ставали об’єктом мистецтва, зводилися виключно до своїх тіл, які взаємодіяли з іншою плоттю – сирою рибою, м’ясом тварин і птахів. 

Гадаю, ви помітили, наскільки різними були підходи до жіночої ідентичности: від зведення її виключно до тіла до абсолютно соціальних ситуацій, інколи вигаданих, інколи – справжніх. 

P.S. Любий читачу, ми хочемо познайомитися з тобою ближче. Можешь, будь ласка, відповісти на кілька питань? А ще там знайдеш інфо, як долучитися до секретного клубу із подарунками від наших партнерів ;) Let’s talk!

#bit.ua
Читайте нас у
Telegram
Ми в Телеграмі
підписуйтесь
 

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: