Міф про справжнього чоловіка. Як суспільству шкодить нав’язана маскулінність
Утопічний світ постгендеризму поки існує лише в теорії. На практиці у суспільстві, попри повсюдну боротьбу з гендерними стереотипами, ще залишаються прояви «жіночности» та «мужности» в поведінці.
bit.ua розповідає про традиційну маскулінність і одну з головних її ознак – агресію, – яка завдає шкоди не тільки самому агресору, а і його оточенню. З’ясовуємо, чому мужність асоціюється з агресією, що насправді змушує чоловіків бути агресивними і чи можна/потрібно із цим боротися.
Токсична маскулінність і її небезпека
Американська асоціація психологів (АРА) минулого року випустила керівництво з порадами для роботи з хлопцями та чоловіками. Тоді виникло питання, чи варто було робити окремі інструкції, адже насправді протягом десятків років психологічні дослідження і так концентрувалися на чоловіках.
Та статистика доводить, що працювати ще є над чим і працювати немало.
У хлопчиків синдром дефіциту уваги та гіперактивність виявляють значно частіше, ніж у дівчат. Карають за погану поведінку учнів частіше, ніж учениць, особливо перепадає темношкірим хлопцям.
Саме чоловіки в США скоюють 90% вбивств. Вбивають вони частіше, до речі, представників своєї статі – 77%. Крім того, чоловіки тричі частіше вкорочують собі віку і живуть в середньому на 5 років менше, ніж жінки.
Здавалося б, у чому коріння проблеми? Психологія ніколи не ігнорувала вивчення чоловічих особливостей. Та й у звичайному житті представники чоловічої статі формально не мають страждати: вони досі обіймають більшість керівних посад, зокрема в політиці. За даними Fortune, у провідних компаніях 80% високопоставлених керівників – саме чоловіки. У 115-му конгресі США – 81% чоловіків. Успіх, високі зарплати, визнання – те, чого їм аж ніяк не бракує.
Та психологічні проблеми чоловіків очевидні, й ігнорувати їх не виходить, як цього не хотілося б, адже ці проблеми шкодять не тільки їм.
У АРА наголошують, що великою проблемою є так звана традиційна маскулінність. За 40 років роботи та постійних досліджень виявилося, що прагнення бути мужніми та стереотипи про суто чоловічу поведінку шкодять психіці чоловіків.
Традиційна маскулінність асоціюється з подавленням емоцій (те класичне «справжні чоловіки не плачуть»), жорсткістю, рішучістю, готовністю утримувати родину, лідерством.
Агресивність, яка також вважається однією з ознак «справжнього чоловіка», також є наслідком токсичної маскулінности. Це доводить опитування чоловіків від 18 до 50 років, під час якого ставили запитання щодо їхньої мужности та її проявів. Зокрема йшлося й про агресивну поведінку та роль агресії у житті.
Більшість учасників повідомила, що намагаються відповідати уявленням про справжнього чоловіка. Респонденти зазначали – їм справді важливо, як на них реагує суспільство і чи сприймають їх мужніми. І так – учасникам опитування хотілося, аби в них розгледіли того самого справжнього чоловіка, образ якого так довго культивувався у суспільстві.
Під час опитування з’ясувалося, що агресію частіше проявляють не ті, в кого більше тестостерону. Навпаки – ті, хто менше був впевнений у собі та власних силах, вимушений був так компенсувати свою немужність. Саме невпевнені чоловіки частіше бралися за зброю, могли зашкодити іншим, провокувати бійки та іншими способами проявляти свою агресивність.
Як боротьба з маскулінністю та агресією змінить суспільство
Маскулінність є саме соціокультурним явищем, а не біологічною особливістю. Стереотипи про «справжніх чоловіків» і їхніх протилежностей – «справжніх жінок» – формуються не на генетичному рівні, а внаслідок нав’язування певних гендерних ролей і підтримки гендерних стереотипів.
Така статева соціалізація насправді приносить значно більше проблем, ніж позитивних наслідків. Чоловіки під тягарем уявлень про мужність не стають щасливішими, навіть досягаючи певних висот: вони вимушені підтримувати свій статус, приховувати емоції, не проявляти слабкости та прив’язаности.
З агресією можна й потрібно боротися – не лише з її наслідками, а насамперед з причинами. Зокрема, з тими ж стереотипами та уявленнями про чоловіків та жінок, з яких усе й починається. Тож суспільство потребує більшої кількости літератури з виховання, інноваційних методик, грамотних викладачів/-ок, які не підтримують гендерних стереотипів. І передусім – усвідомлення, що така проблема існує і її варто вирішити.
