Cпецпроекти

«Сміття – це нове завдання мистецтва». Агенти змін про Житній ринок, компостування та екологію


Житній ринок – одне з найбільш відвідуваних місць на Подолі та найстаріший чинний ринок Києва. Сьогодні, крім торгівлі, там проводяться вечірки, концерти та виставки. Деякі заходи влаштовували й Агенти змін – громадська організація, яка займається ініціативами з покращення громадського простору Києва. Так, наприкінці 2019 року на Житньому ринку відбувся фестиваль «Урбанина», темою якого стала вода в місті.  

На цьому зацікавлення Житнім не завершилося, й зараз команда під менторством Агентів змін поставила перед собою завдання встановити компостер на ринку. І, чи не найскладніше, привчити працівників Житнього ним користуватися. Складнощі в процесі призвели до появи мистецького проєкту – серії фотографій про красу сміття («органічного натюрморту», як це назвала кураторка). 

Про те, навіщо звертатися до творчости в екологічній темі та як розвивається ситуація з компостуванням на Житньому ринку, я поспілкувалася з менеджеркою та кураторкою проєкту Настею Іщенко та дослідником і співзасновником Агентів змін Юрою Грановським

Юра Грановський:

Восени минулого року в Програми розвитку ООН виникла ідея провести «Урбан сафарі» – дводенний воркшоп, де команди будуть бігати по якомусь району Києва, шукати проблеми, а потім і їхні вирішення за допомогою sustainable методів. Вони запропонували нам, Агентам змін, стати партнерами воркшопу та згодом довести до кінця експерименти, які запропонують команди. А одним із наших векторів є встановлення зв’язків між членами громади, залучення людей до ухвалення рішень. Так все і склалося: люди, які пов’язані з Подолом, визначили й самостійно почали вирішувати проблеми району, використовуючи при цьому nature-based solutions (природоорієнтовані рішення, – ред.), sustainable методи та всі ці правильні речі. А Настя стала кураторкою цієї історії.

Настя Іщенко:

Якщо говорити романтично, то до команд увійшли люди, які прагнуть розпочати зміни в Києві з якихось маленьких внесків. На «Урбан сафарі» ми сформували п’ять таких команд, провели лекційну частину та воркшоп. А потім вони дві з половиною години бігали Подолом – обирали собі місця. Одна з команд зупинилася на Житньому ринку і цього ж дня почала спілкуватися з адміністрацією. Керівництво ринку дуже контактне, молоде, хоче розвиватися та стати сучасним у всіх проявах.  

Спочатку команда хотіла єдиноразово відсортувати сміття на Житньому. Однак, після того як адміністрація розповіла про всі проблеми ринку, фокус змістився саме на органіку. Команда походила, подивилася сміттєві баки, навіть трохи поспілкувалася з продавцями. «Дитино, що таке це компостування? Ми, звісно, можемо, але хто нам за це доплачувати буде? І чому я маю після важкого робочого дня обходити ринок і виносити сміття? Хай адміністрація допомагає». Цього ж дня керівництво ринку сказало – без проблем, виділимо людину. 

А потім ми почали ходити на Житній і рахувати кількість сміття, яке там є. Оскільки воно не сортувалося, ми власними руками підрахували органіку. 

Після того як ми вперше відбирали органіку, я ще три дні нічого не їла. Ми знаходили там очі тварин, дуже багато кісток. До речі, кістки не переробляються, хоча й  органіка. Нам з командою реально потім потрібна була допомога психотерапевта. 

Тож після другого разу команда мені сказала: «Настю, давай ти далі вже сама». Але я їх заспокоїла, і втретє ми все ж підрахували органічні відходи Житнього – за день збирається чотири кубічні метри.

Щоб трохи підтримати команду, я вирішила влаштувати зйомку органіки на ринку. Коли ми перебирали органіку, навіть незважаючи на запах, я помітила, наскільки вона гарна. Як не кинеш цю органіку – виходить мистецький витвір. І я запитала в команди: «Рєбят, як вам ідея зіграти в Караваджо?».

Моя зйомка розрахована на всі авдиторії, але тут важливо знати, що таке бароко. Ставлення людини до сміття багато в чому пояснюється добою бароко. Тоді митці заперечували природність, зверталися до декорування та культу прикрашальництва. 

Сьогодні люди також заперечують компостування сміття. Сортувати ще можна (та й говорять про це з кожного підворіття), а от компостувати значно складніше. Органіка викликає відразу, бо це запах і живність.

Фотозйомку ми проводили на Житньому. Я хотіла показати, що органіка – це красиво. Зробити перший крок до візуальної естетичности та не викликати відразу в людей. Можливо, це навіть викличе цікавість до компостування й хтось захоче прочитати більше на тему. Адже те, що тримають моделі на світлинах, – усе можна компостувати. І все це сміття із Житнього. 

Коли я збирала це сміття для зйомки, продавці запитували: «Навіщо ти це робиш? Задля чого взагалі фотографувати непотріб?»

Загальний бюджет зйомки склав 280 гривень. Їх я витратила на квіти, які придбала за три дні, щоб вони зів’яли. У смітті квітів не було, тож я вирішила підстрахуватися. Моделями стали мої подруги. А фотограф, мій друг Руслан Сингаєвський, сам запропонував допомогу в зйомці, коли почув про цей проєкт. Адміністрація Житнього ринку також допомогла нам отримати дозвіл на зйомку від КМДА – все це потрібно погоджувати.

Юра Грановський:

Мета кожного експерименту – знайти відповідь на запитання. Ми маємо кілька гіпотез, які хочемо перевірити не в теорії, а на практиці. І до Житнього теж мали кілька запитань. 

По-перше, чи можна взагалі замутити таку штуку, як компостування? Здається, рішення старе мов світ, але в нас – інноваційне. І нам цікаво, чи можна на комунальному підприємстві щось втілити.

Друге питання – соціальне. Чи можна змінити звички не найбільш гнучких людей? Адже це не Generation Z, яке щодня готове змінюватися. Чи готові вони підтримувати або хоча б не саботувати процес? 

Наостанок – чи можна заробляти на компостуванні? Зараз сміття – це тільки головний біль: потрібно платити компанії, яка буде його вивозити, далі це стає головним болем полігонів і людей, які живуть навколо, а також пожежників. Але чи можливо перетворити це в sustainable фінансову модель? Адже в результаті з’являється гумус – його можна продавати, це якісне та цінне добриво. Але тут є купа параметрів, від яких залежатиме успіх.

Загалом я адепт підходу human-centered design, якщо ми хочемо зробити робочий продукт. Потрібно зрозуміти перспективу та ставлення людей, із якими ми маємо справу. Не вигадати якесь рішення, яке вони не зможуть саботувати чи не зможуть із ним впоратися, а зрозуміти, що їх «блочить», не дає вести так, як ми вважаємо «правильним». Нам потрібно провести певну кількість інтерв’ю, щоб докопатися до їхніх справжніх потреб і страхів. І вже залежно від цього вибудовувати різні дії. Без цього розуміння ми будемо робити щось навмання та, скоріше за все, не вгадаємо, що варто вчинити: говорити, як круто компостувати, або ставити зрозуміліші ящики для різного сміття.

Настя Іщенко:

На Житньому багато продавців – там 70 точок з овочами і фруктами. Не всі можуть з нами розмовляти, бо для них головна цінність – це покупець. Частина навіть до вбиральні не йде зайвий раз, щоб не втратити клієнта. Але більшість готові розмовляти. Просто зараз не розуміють: про що? Ось у чому складність.

Мені було важливо зрозуміти, чи може сміття бути завданням мистецтва. Багато художників працює з промисловими відходами (наприклад, роблять скульптури з переробленого пластику). Але з органікою не працюють. І мені важливо було зрозуміти чому. 

А мій головний меседж простий: «Органіка – це гарно. Гайда компостувати».

Моя зйомка була першим кроком, щоб звернути увагу людей, а вже потім проводити просвітницьку роботу. Від органіки на мають спекатися, як від чогось зайвого. Більшість не розуміє, яку шкоду вона приносить на тих же полігонах. Але якщо розпочати компостувати, то за три тижні звикаєш до процесу.

Завдяки цьому проєкту я згадала про природу. Я й раніше сортувала сміття, прагнула бути етичною. А тут я дізналася більше про можливості самої природи. 

Юра Грановський:

У мене є одне з улюблених прислів’їв: якщо ти справді любиш природу – тримайся від неї подалі. Це дуже правильна річ, але існує одна парадигма. От є у нас природа тропічних лісів, які в жодному разі не можна вирубати. Природа, до якої потрібно дбайливо ставитися, й вона буде давати нам кисень. А є урбанізований бетонний світ, у якому ми живемо та приречені жити завжди. І це корисно – зберігати природу, але є більш цікава та альтернативна історія, коли ми все переворушуємо й кажемо: ні, давайте не просто берегти природу. Давайте зробимо із цих бетонних джунглів, у яких ми збираємося померти, нормальний і зелений світ. 

У нас буде тут своя природа. Болото під будинком – дивно, але прикольно. Так, будуть комарі, але своя природа під домом. Розриємо Глибочицю й буде в нас протікати річка – ну, не дуже протікати, але зелень, що любить вологу, поруч буде. І це краще працює, ніж річка в системі водоканалу. А тут у нас буде компостна яма.

І це та природа, яку ти запрошуєш до своїх кам’яних джунглів. Це зовсім альтернативна повістка, але вона мені подобається набагато більше.

P.S. Любий читачу, ми хочемо познайомитися з тобою ближче. Можешь, будь ласка, відповісти на кілька питань? А ще там знайдеш інфо, як долучитися до секретного клубу із подарунками від наших партнерів ;) Let’s talk!

#bit.ua
Читайте нас у
Telegram
Ми в Телеграмі
підписуйтесь
 

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: